Ухвала суду № 71059618, 13.12.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16653/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1935/2017

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.

Суддя-доповідач Девляшевський

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Малєєва А.Ю., Матківського Р.Й.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю: апелянта - ОСОБА_1, представників Служби у

справах дітей виконавчого комітету Івано-

Франківської міської ради: Бітківської Д.Є. та

Грабар О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за клопотанням ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за її позовом до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Служба у справах дітей Івано-Франківської міської ради про відібрання дитини та її повернення за місцем проживання матері, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 16 листопада 2017 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 16 листопада 2017 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за її позовом до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Служба у справах дітей Івано-Франківської міської ради про відібрання дитини та її повернення за місцем проживання матері.

Не погоджуючись із даною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм процесуального права. Зокрема, зазначає апелянт, судом першої інстанції не було взято до уваги аргументи та докази, які були додані нею на підтвердження необхідності застосування саме вказаного у клопотанні виду забезпечення позову. На думку, ОСОБА_1 такий вид забезпечення позову як встановлення зустрічей матері та дитини кожного понеділка, середи та п'ятниці протягом однієї години у визначений час в присутності і в кабінеті практикуючого психолога без присутності будь-яких інших осіб, є співмірним із заявленими позовними вимогами та повністю їм відповідають. При цьому, зазначає апелянт, суд погодився з тим, що незастосовування даного виду забезпечення позову утруднить або унеможливить виконання можливого позитивного рішення суду. Апелянт наголошує на тому, що саме обраний нею вид забезпечення позову дозволить їй налагодити психологічний контакт з дитиною, надасть можливість поспілкуватись між собою, що безумовно відповідає інтересам дитини, оскільки без цього буде дуже важко виконати можливе позитивне рішення суду та повернути дитину на проживання з матір'ю. Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що факт наявності перешкод у спілкуванні матері та дитини, які чиняться зі сторони відповідача, встановлений рішенням суду, що набрало законної сили. Посилаючись на вищенаведене, а також на те, що обраний вид забезпечення позову збереже зв'язок матері та дитини, просить оскаржувану ухвалу суду скасувати та постанови нову ухвалу про задоволення її клопотання про забезпечення позову.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник в засідання апеляційного суду не з'явились, хоча судове повідомлення було направлено у встановленому законом порядку і вручено завчасно. Отже, є правові підстави для розгляду справи у їх відсутності.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та представники Служби захисту дітей апеляційну скаргу з вищезазначених мотивів підтримали.

Представник ОСОБА_5 у надісланому листі доводи апеляційної скарги заперечив, вважаючи, що підстав для задоволення клопотання позивача про забезпечення позову немає.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 у забезпеченні її позову про відібрання дитини, суд першої інстанції висловив критичну оцінку допустимості, ефективності запропонованого позивачкою заходу забезпечення позову з огляду на сумнівність його виконання.

На думку колегії суддів, погодитись з таким висновком місцевого суду не можна.

Відповідно до ст. ст. 151, 152, 153 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі вправі вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Із змісту п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

В частині 2 статті 152 ЦПК України зазначено, що у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову, ніж перелічені в частині першій цієї статті.

В п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" вказано, що вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч.1 ст.152 ЦПК України перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, зазначених у ч.4 зазначеної статті.

Апеляційним судом встановлено, що в провадженні Івано-Франківського міського суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Служба у справах дітей Івано-Франківської міської ради про відібрання дитини та її повернення за місцем проживання матері.

У заяві про забезпечення цього позову ОСОБА_1 посилалася на те, що перешкоди у спілкуванні з малолітнім сином чиняться їй відповідачем та його матір'ю з 2015 року по даний час, і по цій причині були втрачені безпосередні емоційні контакти між нею і дитиною. Заявник посилалась на те, що ця обставина може унеможливити або значно утруднити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з доводами заявника, оскільки зустрічі матері з дитиною в кабінеті та в присутності кваліфікованого професійного психолога безперечно будуть сприяти відновленню та налагодженню їх емоційних стосунків. Ця обставина відповідатиме законним інтересам як матері так і дитини, що в свою чергу може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про відібрання дитини.

При вирішенні клопотання ОСОБА_1 судом першої інстанції не враховано вимоги пунктів 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року про те, що всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Із змісту Конвенції слідує, що держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці повинні докладати всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов'язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватись батьківські права.

З аналізу зазначених норм та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини випливає, що в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків. Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір'ю.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції названих норм міжнародного та національного права не врахував. Тому оскаржена ухвала про відмову в забезпеченні позову не може вважатись законною і обґрунтованою.

Керуючись ст. ст. 218, 307, 312, 313-315, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 16 листопада 2017 року в даній справі скасувати.

Клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. Забезпечити позов ОСОБА_1 шляхом встановлення зустрічей матері ОСОБА_1 зі своїм сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, кожного понеділка та п'ятниці, протягом однієї години у вільний від його навчання час в присутності і в кабінеті практикуючого психолога ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1, без присутності будь-яких інших осіб. Зобов'язати ОСОБА_5 забезпечити явку малолітнього ОСОБА_6 кожного понеділка та п'ятниці до кабінету практикуючого психолога ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1, для зустрічей з матір'ю дитини - ОСОБА_1.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: А.Ю. Малєєв

Р.Й. Матківський