Постанова № 71059599, 14.12.2017, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

14.12.2017

Провадження №2-а/389/168/17

ЄУН 389/2848/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року Знам'янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,

при секретарі Солонько К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Знам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області про визнання незаконними дій та рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати незаконними дії та рішення Знам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області від 06.11.2017 №1527 про відмову йому у призначенні пенсії за вислугою 20 років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ); зобов'язати відповідача призначити та виплачувати йому пенсію за вислугу 20 років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) з 27.10.2017, тобто з дати звернення, виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи згідно з довідкою прокуратури Харківської області про заробітну плату від 23.08.2017 №18-357 без обмежень її максимального розміру.

Вимоги обґрунтував тим, що він 27.10.2017 звернувся до Знам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області із заявою про призначення пенсії. Листом від 06.11.2017 №4490/03-23 відповідач повідомив про прийняття рішення від 06.11.2017 №1527, яким відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років у зв'язку з тим, що стаж його роботи за вислугою років, який дає право на вказаний вид пенсії, становить 19 років 11 місяців, а необхідно 23 роки 6 місяців. Також відмову мотивовано тим, що з 01.06.2015 пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру», не призначаються. На день звернення до відповідача, тобто станом на 27.10.2017, його стаж роботи на прокурорських посадах становить 18 років 1 місяць 20 днів, що підтверджується записами в трудовій книжці з 09.08.1999 по 04.06.2007 та з 05.07.2007 по 26.10.2017. У період з 15.08.1995 по 29.07.1999, тобто 3 роки 11 місяців 14 днів, він проходив службу в органах внутрішніх справ України. З урахуванням викладеного, на момент звернення до органів ПФУ за призначенням пенсії, тобто станом на 27.10.2017 його стаж для обчислення пенсії відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», є 22 роки 1 місяць 8 днів. Вважає, що діями відповідача порушені його права, які передбачені Конституцією України та ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, надавши письмове заперечення, в якому вказала, що 27.10.2017 ОСОБА_1 звернувся до Знам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». За результатами розгляду його заяви 06.11.2017 винесено протокол №1527, надано відповідь №4490/03-23 про відмову в призначенні пенсії та роз'яснено можливість оскарження даного рішення відповідно до чинного законодавства. З 15.07.2015 Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789 втратив чинність (окрім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13) на підставі введення в дію нового Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697. Тож, з 01.06.2015 пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру», не призначаються. Відповідно до ч.1 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-УІІ), прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців, якщо звернення за призначенням пенсії відбудеться у період з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року. Зазначений вид пенсії призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Крім того, згідно з наданими позивачем документами, загальний стаж його роботи станом на день звернення складає 22 роки 1 місяць 8 днів, в тому числі стаж роботи на посадах, які зараховуються до вислуги років працівникам прокуратури 19 років 11 місяців, у тому числі стаж роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» 18 років 1 місяць 20 днів. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що, згідно з частиною першою статті 17 Конституції України, є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист. Також у рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 пунктом 3 зазначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який розробляє проект закону про Державний бюджет України на наступний рік і подає його до Верховної Ради України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, звітує перед Верховною Радою України про його виконання (частина друга статті 96, частина перша статті 97, частина перша статті 113, пункт 6 статті 116 Основного Закону України). Ефективне здійснення Кабінетом Міністрів України цих повноважень є основою для вжиття ним заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проведення політики у сфері соціального захисту, фінансової та податкової політики (пункти 2, З статті 116 Конституції України). Конституційний Суд України виходить з того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Цим же рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 зазначено, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Вважає посилання позивача на те, що внесені зміни до Закону України «Про прокуратуру», зокрема до ст.86, та прийняття Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-УІІ та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII суперечать ст.22 Конституції України - є недоцільним та недопустимим. Тобто, до компетентності суду першої інстанції не входить вирішення питання про відповідність тих чи інших норм Конституції України. Більше того, зміни, внесені в Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, вказаними законодавчими актами у встановленому порядку неконституційними не визнавались. Конституцією України не встановлено пріоритету застосування того чи іншого закону. У даному випадку повинен застосовуватись принцип дії закону в часі, відповідно до якого, втрата юридичної сили акта (чи певної його норми), пов'язується, зокрема, з прийняттям нового акта, що встановлює інші правила, ніж ті, що були встановлені попереднім актом. Враховуючи вищевикладене, правові підстави для призначення пенсії позивачу за вислугою років згідно зі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, відсутні.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27.10.2017 позивач звернувся до Знам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області із заявою про призначення пенсії за вислугою років.

Листом відповідача від 06.11.2017 №4490/03-23 позивача повідомлено про прийняття рішення від 06.11.2017 №1527, яким йому відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років у зв'язку з тим, що його загальний стаж роботи складає 22 роки 1 місяць 8 днів, в тому числі стаж роботи на посадах, який зараховується до вислуги років, становить 19 років 11 місяців, стаж роботи на посадах прокурора 18 років 1 місяць 20 днів, а необхідно 23 роки 6 місяців. Також відмову мотивовано тим, що з 01.06.2015 пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру», не призначаються.

Умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначено статтею 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789-XII "Про прокуратуру".

Частиною 1 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 05.11.1991) визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80% від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90% місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Відповідно до ч.2 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру", розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Суд звертає увагу, що дана редакція Закону №1789-ХІІ була чинною на момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (09.08.1999).

Відповідно до частини 5 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", до вислуги років, що дає право на пенсію згідно цією статтею зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Згідно з п.«в» ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції від 14.02.1994), до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про міліцію» (в редакції від 14.03.1995), до виконання завдань по охороні громадського порядку, громадської безпеки і боротьбі із злочинністю в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть залучатись інші працівники органів внутрішніх справ, військовослужбовці внутрішніх військ. На них (працівників виправно-трудових установ, пожежної охорони, а також курсантів, слухачів, ад'юнктів, інших атестованих працівників, в тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України), поширюються права і обов'язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції. Ці ж права, обов'язки, відповідальність та гарантії правового і соціального захисту поширюються також на працівників органів внутрішніх справ, які добровільно виконують завдання по охороні громадського порядку, громадської безпеки або до службових обов'язків яких входить виконання зазначених завдань.

Частинами 2 та 3 статті 18 Закону України «Про міліцію» (в редакції від 14.03.1995) встановлено, що особи, прийняті на службу до міліції, в тому числі слухачі й курсанти шкіл міліції, які перебувають на військовому обліку, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України. Навчання у школах Міністерства внутрішніх справ України після здобуття середньої освіти прирівнюється до проходження військової служби.

Чинною редакцією частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Отже, до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугою років, згідно із Законом України "Про прокуратуру", зараховується, зокрема, строк навчання в Національній академії внутрішніх справ України, після навчання в якій позивач отримав повну вищу юридичну освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобув кваліфікацію юриста.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою, Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення №5-рп/2002).

У рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008 Конституційний Суд України зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, згідно з яким, "…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким, сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Таким чином, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

На теперішній час діє Закон №1697-VII, частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Таким чином, статтею 86 Закону №1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.

Частинами першою - третьою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, №332, с.21, п.31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), і які були звужені статтею 86 Закону №1697-VII.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач працюючи на прокурорських посадах в органах прокуратури України, зокрема в період з 09.08.1999 по 04.06.2007 та з 05.07.2007 по 27.10.2017 (час звернення до відповідача), має стаж роботи на прокурорських посадах 18 років 1 місяців 20 днів.

У період з 15.08.1995 по 29.07.1999, тобто 3 роки 11 місяців 14 днів позивач навчався в Національній академії внутрішніх справ України, тобто проходив службу в органах внутрішніх справ, тому вказаний строк його навчання також підлягає зарахуванню до стажу роботи.

Отже, стаж позивача для обчислення пенсії, відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», станом на день звернення до відповідача 27.10.2017 складає 22 роки 1 місяць 8 днів, у тому числі стаж роботи в органах прокуратури 18 років 1 місяць 20 днів.

Що стосується вимоги позивача про призначення пенсії без обмеження її максимального розміру, то вказані вимоги є необґрунтованими, будь-яких мотивів з цього приводу позивачем не зазначено в поданому позові, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для висновків, що при призначенні пенсії можуть бути порушені права позивача.

При цьому, ч.7 ст.43 Закону №2262 встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Вказана норма є чинною та неконституційною у встановленому законом порядку не визнавалась, а відповідно в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст.86 КАС України.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи представника відповідача спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та вищезазначеними нормами права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 6, 70, 71, 158-163, 167 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Знам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області про визнання незаконними дій та рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати незаконними дії та рішення Знам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області від 06.11.2017 №1527 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугою 20 років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ).

Зобов'язати Знам'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу 20 років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) з 27.10.2017, тобто з дати звернення, виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи згідно з довідкою прокуратури Харківської області про заробітну плату від 23.08.2017 №18-357.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Знам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області.

Зобов'язати Знам'янське Управління Державної казначейської служби України Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 38011312, місце розташування: 27400, Кіровоградська область, м.Знам'янка, вул.М.Грушевського,21) повернути ОСОБА_1 зайво сплачений судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) грн. відповідно до квитанції від 23.11.2017 №0.0.901431938.1, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Суддя Знам'янського міськрайонного суду

Кіровоградської області О.В. Савельєва