Ухвала суду № 71058681, 14.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7001/17 Справа № 205/3474/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Пищида М.М.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О.,

за участі секретаря Григор»євої В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної - особи підприємця ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", треті особи: Управління з питань захисту споживачів Департаменту споживчого ринку і сфери послуг Дніпропетровської міської ради та Громадська організація "Дніпропетровський міський комітет захисту прав споживачів" про визнання договору на продаж ПВХ - конструкцій недійсним, стягнення грошових коштів та визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року позивачка звернулася до суду із позовом, враховуючи уточнення, посилалася на те, що 15.09.2015 року він зустрів працівників ФОП ОСОБА_3, які займаються виготовленням дверей. Після заміру дверей вони повідомили, що вартість замовлення становить 10232 грн., однак у позивача не було можливості сплатити вказану суму.

Після чого вони вмовили позивача підписати заяву позичальника на отримання кредиту, повідомивши при цьому, що кредит є практично безпроцентним.

Позивач є людиною похилого віку та має поганий зір, тому не зміг прочитати договір. Оскільки кредит оформили на суму 10000 грн., а замовлення коштувало трохи більше, то позивачу запропонували сплати 500 грн. через мобільний термінал на отримувача «Вікна ОСОБА_3», що він і зробив.

Після того як вони поїхали, позивач попросив свого сусіда прочитати йому договір, коли сусід прочитав позивачу всі платежі у графіку погашення та реальну процентну ставку, позивач зрозумів, що його обманули.

16.09.2015 року позивач поїхав до відділення ПАТ «Акцент-Банк» та попросив анулювати заяву позичальника, однак йому було відмовлено та повідомлено про те, що гроші вже відправлено до виробника. Після чого позивач неодноразово звертався до ФОП ОСОБА_3 з проханням розірвати договір, однак позивачу було відмовлено в розірванні договору.

Враховуючи зазначену складну ситуацію позивач з метою недопущення накопичення заборгованості за кредитним договором сплачував грошові кошти.

Позивач просив визнати недійсним договір на продаж ПВХ-конструкцій від 15.09.2015 року, укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_3; застосувати наслідки недійсності договору та стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь позивача 500 грн. як кошти сплачені по договору на продаж ПВХ-конструкцій від 15.09.2015 року, 9549,28 грн. як кошти, які були сплачені по договору на продаж ПВХ-конструкцій від 15.09.2015 року, отримані як споживчий кредит по кредитному договору від 15.09.2015 року, 12982,78 грн. як відшкодування збитків у подвійному розмірі згідно ч. 2 ст. 230 ЦК України, усього на суму 23032,06 грн.; визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір від 15.09.2015 року з ПАТ «Акцент-Банк» та застосувати наслідки його недійсності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», треті особи Управління з питань захисту споживачів Департаменту споживчого ринку і сфери послуг Дніпропетровської міської ради та Громадська організація «Дніпропетровський міський комітет захисту прав споживачів», про визнання договору на продаж ПВХ-конструкцій недійсним, стягнення грошових коштів та визнання кредитного договору недійсним - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15.09.2015 року між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір за індивідуальним номером замовлення GI2816, за умовами якого виконавець зобов'язується організувати роботи по виготовленню та передачі у власність ПВХ-конструкцій за ціною 10232,00 грн. (а.с. 17).

Також, 15.09.2015 року між позивачем та ПАТ «Акцент-Банк» був укладений кредитний договір (заява) № ABH0RG119120884, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 9549,28 грн. для оплати товару, шляхом безготівкового перерахування цих грошових коштів на поточний рахунок ФОП ОСОБА_3 № НОМЕР_1, відкритий у ПАТ «А-Банк» (а.с. 25).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був ознайомлений з умовами кредитування та сукупною вартістю кредиту, про що свідчить його підпис (а.с. 100).

17.09.2017 року позивач звернувся до ФОП ОСОБА_3 із письмовою заявою з проханням розірвати договір на виготовлення дверей у зв'язку із погіршенням стану здоров'я та необхідністю лікування (а.с. 19).

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором.

Але, слід звернути увагу, що ОСОБА_2 протягом визначеного Законом часу (14 календарних днів) до Банку не звертався із письмовими заявами про відкликання згоди на укладення договору та здійснював платежі в рахунок погашення заборгованості по кредиту, що є підтвердженням фактичного виконання зобов'язань за кредитним договором (а.с. 27).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема відповідно до частин 1, 3, 5 зазначеної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як вбачається з договору № GI2816 від 15.09.2015 року з ОСОБА_2 було узгоджено колір виробу, заповнення, фурнітуру, вартість виробу та йому була надана інформація щодо властивостей товару.

Крім того, укладаючи додаток № 1 до договору GP2816, ОСОБА_2 підтвердив отримання інформації щодо товару, умов його оплати та доставки (а.с. 18).

На підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, за змістом ч. 1 ст. 229, ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин може бути визнано вчиненим під впливом обману у випадку навмисного, цілеспрямованого введення іншої особи в оману стосовно фактів, які впливають на вчинення правочину. Ознакою омани є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність умислу в діях банку, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Доводи позивача в частині несправедливості та суперечливості положень оспорюваних договорів суд оцінює критично, оскільки вони випливають лише з його особистих суб'єктивних оцінок як боржника, зацікавленого у мінімізації своїх грошових зобов'язань. При цьому на час укладання договору позивач був згодний з його умовами та взяв на себе відповідні зобов'язання добровільно.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку відмовляючи у задоволені позову, оскільки факт підписання позивачем договору на виготовлення ПВХ-конструкцій свідчить про вільне волевиявлення та ознайомлення з умовами договору на виготовлення дверей, в тому числі про укладення договорів щодо отримання кредитних коштів для оплати товару (дверей).

З'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями сторін, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Оскільки рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ч.3 ст.209, ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: