Рішення № 71058174, 18.12.2017, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 186/1457/17

Номер провадження № 2/0186/639/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2017 року м.Першотравенськ

Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої - судді Янжули С. А.

при секретарі - Лиман Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Першотравенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним, застосування реституції та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

14 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Єврокар Україна» визнання правочину недійсним, застосування реституції та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 18 серпня 2017 року уклав із ТОВ «Єврокар Україна» договір фінансового лізингу № 3221. Предметом лізингу по даному договору є надання партнеру послуг, спрямованих на придбання автомобіля ZAZ Sens на суму 6 879,38 доларів США, гривневий еквівалент вартості автомобіля становить 176 800,00 гривень.

Йому пояснили, що він повинен спочатку сплатити за транспортний засіб в сумі 17 680, 00 гривень шляхом перерахування кошів розрахунковий рахунок відповідача, після чого з ним буде укладено договір лізингу, протягом декількох днів відповідач передасть в користування предмет лізингу. Тому, з метою придбання вказаного автомобіля позивач 18 серпня 2017 року сплатив 17 680,00 гривень.

Позивач просить визнати правочин недійсним та застосувати реституцію у зв'язку із тим, що договір не був нотаріально посвідченим, що відповідачем не додержано встановлений законом обов'язок щодо вираження договірного зобов'язання у гривні, що відповідач не мав відповідної ліцензії на здійснення фінансової діяльності на момент укладення договору. Також, позивач вказує, що умови договору є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є зокрема умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця: надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку із розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права у односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору, визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

У зв'язку із цим, позивач просить визнати недійсним з моменту вчинення договір фінансового лізингу №3221 від 18 серпня 2017 року, укладений між ним та ТОВ "Єврокар Україна", стягнути з ТОВ "Єврокар Україна" на його користь кошти у сумі 17 680,00 гривень, як незаконно отримані за наслідками укладення договору фінансового лізингу №3221 від 18 серпня 2017 року, а також 2 000,00 гривень моральних збитків.

Позивач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить суд їх задовільнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача - ТОВ "Єврокар Україна" в судове засідання не з'явився, про дату розгляду справи був належним чином повідомлений, про причини неявки суд не повідомив.

Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Враховуючи вимоги ст.210 ЦПК України та ст.6 Конвенції "Про захист прав людини та основних свобод", ратифікованої Законом України 17 липня 1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести за відсутності сторін без фіксування судового процесу, що відповідає положенням ст.247 ЦПК України.

Суд, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості і взаємозв'язку, приходить до наступних висновків.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Водночас, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України.

Згідно з положенням ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем спеціфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим законом, положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Судом встановлено, що 18 серпня 2017 року між сторонами в справі укладено договір фінансового лізингу №3221, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу транспортний засіб ZAZ Sens, комплектації/ модифікації Standart з об'ємом двигуна 1,3 бензин, типу 5 мех, приводом 4х2, вартістю станом на дату підписання договору 6 879,38 доларів США з урахуванням ПДВ, що становить 176 800,00 гривень у власність та передати предмет лізингу у користування позивачу на умовах, передбачених договором, а останній у свою чергу взяв на себе зобов'язання прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами договору.

На виконання умов даного договору позивачем, згідно квитанції №NOLY638679 від 18 серпня 2017 року на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» було сплачено 17 680,00 гривень комісії за організацію по договору фінансового лізингу № 3221 від 18 серпня 2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин вважається недійсним.

Крім того, відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 20 постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», на відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Проте, заявляючи вимоги про визнання договору недійсним як такого, що був укладений під впливом обману, позивач не надав суду достатніх доказів того, що в момент вчинення вказаного правочину представники відповідача навмисно ввели його в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Тому, доводи позивача, що договір фінансового лізингу укладений відповідачем шляхом введення його в оману представниками відповідача, є безпідставним, а тому з цієї підстави договір фінансового лізингу визнанню недійсним не підлягає.

Разом з тим, статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачені самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Згідно з укладеним між сторонами договором лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу) лізингоодержувачу, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (пункти 1.1, 1.3, 3.3.1, 3.3.2 договору).

Відповідно до п. 8.3 договору гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.

Усі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у додатках 1, 3 до договору фінансового лізингу. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (пункт 8.5).

Зі змісту договору також слідує, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку поверненню не підлягає (пункт 12.1 договору).

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положення статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до пункту договору 10.1 лізинговим платежем є платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №3 до договору). Кожний лізинговий періодичний платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 20% річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу); комісію за супроводження договору в розмірі 6%.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Згідно з п. 12.14 договору лізингу, у випадку необґрунтованої відмови від прийняття предмету лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір та вимагати від лізингоодержувача сплати на користь лізингодавця неустойки (штраф) у розмірі 10% від вартості предмета лізингу. Також, лізингоодержувач зобов'язаний компенсувати всі понесені витрати лізингодавця з реєстрації та страхування предмета лізингу. У такому випадку лізингодавець не повертає лізингоодержувачу сплачені ним на виконання даного договору кошти.

Разом з тим, зазначений пункт договору суперечить ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено право споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв'язку з розірванням або невиконанням умов договору та є несправедливим.

Крім того, достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем (п. 3.4.5), що свідчить також про порушення прав споживача.

Також, суд відмічає, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Відповідно до оспорюваного договору фінансового лізингу предметом лізингу є транспортний засіб ZAZ Sens, комплектації/ модифікації Standart з об'ємом двигуна 1,3 бензин, типу 5 мех, приводом 4х2. Таким чином, у даному випадку у суду відсутні підстави вважати, що предмет лізингу є індивідуально визначеною річчю, оскільки в договорі відсутні ознаки, які можуть бути властиві тільки йому, зокрема рік випуску, колір, номер кузова, шасі, та інше, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Також, відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Вказане стверджується і правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 18 січня 2017 року у справі №6-648цс16, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, враховуючи зазначені вище норми цивільного законодавства, оскільки договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не спрямований на настання правових наслідків зі сторони відповідача щодо купівлі для позивача автомобіля та передачі йому придбаного транспортного засобу, предмет договору фінансового лізингу є не конкретизованим, при укладенні договору не дотримано положення законодавства щодо нотаріального посвідчення договору та відсутність у відповідача ліцензії на здійснення фінансових послуг, суд приходить до висновку про задоволення позову та визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним, відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Разом з тим, у частинах 2, 3 ст. 216 ЦК України зазначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а винна сторона зобов'язана відшкодувати іншій стороні завдані вчиненням недійсного правочину збитки .

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених останнім грошових коштів у розмірі 17 680,00 гривень.

Що стосується позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000,00 гривень, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.16 ЦК України.

Відповідно до п. 3постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з пошкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших, негативних наслідків.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Стаття 1167 ЦК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, слід відмовити.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

Позивача звільнено від сплати судового збору при зверненні до суду з даним позовом, судом задоволено дві вимоги позивача немайнового (визнання недійсним договору) та майнового (стягнення коштів) характеру, тому, згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути судовий збір на користь держави в розмірі 3 200,00 гривень (1 600,00 + 1 600,00).

Керуючись ст.ст. 2,3,4,6,9,18,76,77,78,79,80,89,258,263,264,280-282 ЦПК України, ст.ст.16, 22, 203, 215, 216, 227, 628, 799, 806-808 ЦК України, ст.ст.18, 21, 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст.1, 4, 11, 17 Закону України «Про фінансовий лізинг», -суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним, застосування реституції та відшкодування моральної шкоди - задовільнити частково.

Визнати недійсним, з моменту вчинення, договір фінансового Лізингу № 3221 від 18 серпня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна».

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна, ( код ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869 в АТ «Райффайзен Банк Аваль, МФО 380805, юридична адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. № 9 корп. 57, 6 поверх, оф. 57/1) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Першотравенська, Дніпропетровської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, кошти в сумі 17 680 (сімнадцять тисяч шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок, як незаконно отриманні, за наслідками укладення договору фінансового Лізингу № 3221 від 18 серпня 2017 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна»,( код ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869 в АТ «Райффайзен Банк Аваль, МФО 380805, юридична адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. № 9 корп. 57, 6 поверх, оф. 57/1) судовий збір на користь держави в розмірі 3 200 (три тисячі двісті) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя: С.А.Янжула.