Рішення № 71057043, 11.12.2017, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/3105/17

Провадження № 2/204/1206/17

РІШЕННЯ

іменем України

11 грудня 2017 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Книш А.В.,

при секретарі Подвижній О.О.,

за участю представника позивача Мазай В.О.,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з неї заборгованість за кредитним договором в сумі 85221,17 грн. та судових витрат у справі. В підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 16 жовтня 2012 року, відповідач отримала кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У порушення умов договору відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала. Таким чином, станом на 30 квітня 2017 року заборгованість відповідача за кредитним договором перед банком складає 85221,17 грн. у зв'язку з чим позивач вимушений звернутися з даним позовом до суду.

Представник позивача Мазай В.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень представник відповідача ОСОБА_2 зазначила, що позивачем не надано доказів укладення відповідачем кредитного договору, передачі відповідачу грошей та доказів того, на яких умовах укладений договір. Надана позивачем довідка про умови кредитування, а також правила банківських послуг не містять підпису відповідача. Також надана суду заява свідчить про укладення відповідачем договору про надання банківських послуг, однак, в заяві зазначено, що відповідач отримала «зарплатний пакет», а не кредитну карту, а тому не можна вважати, що був укладений саме кредитний договір. Також представник відповідача ОСОБА_2 зазначає, що відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість за договором виникла 26 листопада 2012 року, тоді як позовна заява датована 15 травня 2017 року, а тому є всі підстави вважати, що строк позовної давності, як загальний у три роки на звернення до суду з даним позовом, так і спеціальний в один рік щодо стягнення неустойки (пені, штрафу) позивачем пропущений. Враховуючи викладене, представник відповідача ОСОБА_2 вважає, що є всі підстави для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Разом з цим представник відповідача ОСОБА_2 не заперечувала, що відповідач користувалася кредитними коштами наданими позивачем, однак не в такому розмірі та не за даним кредитним договором.

Суд, вислухавши представника позивача Мазай В.О., представника відповідача ОСОБА_2, дослідивши письмові докази, встановив наступні фактичні обставини.

16 жовтня 2012 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості з кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

25 березня 2016 року відповідач змінила прізвище на ОСОБА_3 (а.с.58).

В п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012 року судам роз'яснено, що договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія - однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами). Оскільки в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов'язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору - договору про відкриття кредитної лінії.

Отже, твердження сторони відповідача щодо відсутності укладення між відповідачем та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредитного договору судом не приймаються до уваги та спростовуються дослідженими в судовому засіданні анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанк, Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».

Відповідно до п.1.1.5.21. витягу з Умов та правил надання банківських послуг, у разі непогашення кредиту у термін, встановлений Графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою, на прострочену суму кредиту нараховується пеня, розрахунок якої здійснюється відповідно до розміру, встановленого у заяві на приєднання до Договору для відсотків, від дня виникнення простроченої заборгованості. У разі непогашення зазначеного простроченого зобов'язання протягом 30 календарних днів усі платежі, що сплачуються після вказаної дати, є пенею, крім платежів, що направляються з урахуванням встановленої Договором черговості на погашення тіла кредиту. У період нарахування пені на всю суму заборгованості за кредитним договором відсотки не нараховуються.

Згідно п.1.1.5.23. витягу з Умов та правил надання банківських послуг, у випадку порушення клієнтом встановленого законом зобов'язання з повернення неналежним чином зарахованих коштів клієнт платить Банку пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день, починаючи з дати завершення помилкового перерахування до дня повернення коштів включно, яка не може перевищувати 10% суми перерахування.

Пунктом 1.1.2.5 витягу з Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитратою платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п.2.1.1.7.6. витягу з Умов та правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених Договором, більш ніж на 30 днів клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. (в еквіваленті 500 грн. за кредитними картками, відкритим у валюті USD) + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій.

Згідно п.1.1.5.20. витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку при порушенні клієнтом строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. (в еквіваленті 500 грн. за кредитними картками, відкритим у валюті USD) + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій.

Однак, зазначені умови договору відповідач належним чином не виконала у зв'язку з чим станом на 30 квітня 2017 року має заборгованість перед банком у розмірі 85221,17 грн. (а.с.70-71), яка складається з:

- заборгованість за кредитом - 7801,08 грн.;

- заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 69585,75 грн.;

- заборгованість за пенею та комісією - 3300 грн.;

- штраф (відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг) - 500,00 грн. (фіксована частина) та 4034,34 грн. (процентна складова).

За вимогами статей 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з того, що між сторонами виникли договірні відносини з приводу надання кредиту, які регулюються параграфами 1, 2 глави 71 Цивільного кодексу України. Відповідач, як позичальник за кредитним договором, в порушення вимог ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1054 ЦК України прострочила виконання грошового зобов'язання в частині повернення позикодавцеві позики у строк та в порядку, що встановлені договором, та сплати процентів за користування кредитом, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 624 ЦК України спричиняє наслідки:

-наявність у банківської установи права вимагати стягнення простроченої заборгованості за кредитом;

-наявність у банківської установи права вимагати сплати процентів, належних банку;

-наявність у банківської установи права вимагати сплати неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо сплати чергової частини кредиту та процентів за користування кредитом.

Відповідач згідно вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України не звільняється від відповідальності за неможливість виконання нею грошового зобов'язання, і на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов'язана сплатити суму боргу.

Стосовно клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності до даного спору, судом враховується наступне.

Суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-169цс14 від 29 жовтня 2014 року, згідно якого за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.

Згідно вимог ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 258 ЦК України до позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно положень ч. 3 ст. 264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З розрахунку заборгованості (а.с. 5-6, 70-71) вбачається, що відповідачем з жовтня 2012 року регулярно щомісяця здійснювалися платежі на виконання умов кредитного договору, останній з яких було здійснено в липні 2014 року. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 264 ЦК України, здійснення такого платежу є вчиненням відповідачем дії, яка свідчить про визнання нею свого боргу, отже з часу здійснення платежу на підставі ч. 3 ст. 264 ЦК України у зв'язку з перериванням перебіг позовної давності почався заново.

Також в судовому засіданні встановлено, що на час звернення позивача до суду не пройшло більше трьох років з часу закінчення строку дії кредитної картки (червень 2016 року), наданої відповідачу (а.с.87).

З урахуванням викладеного, заявлена позивачем до стягнення заборгованість за тілом кредиту, відсотками, пенею та комісією розрахована в межах строку позовної давності і відповідні посилання представника відповідача про застосування наслідків пропущення строку позовної давності разом з відповідним розрахунком є необґрунтованими.

Однак, вирішуючи позовні вимоги про стягнення штрафів (фіксованої частини та процентної складової) суд керується наступним.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме пунктом 1.1.5.21., 1.1.5.23., 2.1.1.12.6.1. (а.с.18, 30), передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктами 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг позивачем передбачено, що при порушенні клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених Договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. (в еквіваленті 500 грн. за кредитними картками, відкритим у валюті USD) + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій (а.с.28).

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 та від 11 жовтня 2017 року №6-1374цс17.

За наведених обставин, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, відсотками та нарахованої пені і комісії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача стосовно неправомірного застосовування позивачем різних процентних ставок за користування кредитом судом також не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 жовтня 2012 року № 6-110цс12.

Пунктом 1.1.3.2.3. витягу з Умов та правил надання банківських послуг для ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору. При цьому у сторін договору виникають обов'язки:

-у кредитора: інформувати позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п.1.1.3.1.9. Договору;

-у позичальника: отримання виписки про стан та про здійснені операції по карткових рахунках (п.1.1.2.3. Договору).

На підставі п. 1.1.5.2. витягу з Умов та правил надання банківських послуг, не отримання або несвоєчасне отримання позичальником виписок про стан рахунків не звільняє позичальника від виконання зобов'язань за даним Договором.

Згідно п.п.1.1.6.1., 1.1.6.2. витягу з Умов та правил надання банківських послуг зміни в «Умови та правила надання банківських послуг» вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, а у випадках , коли в односторонньому порядку внесення змін не можливо, банк повідомляє позичальника про внесені зміни шляхом використання різних каналів зв'язку серед яких: офіційний сайт банку www.privatbank.ua,розміщення інформації у відділеннях банку, підпис необхідних документів безпосередньо у відділенні банку.

У разі незгоди зі змінами «Умов та правила надання банківських послуг» або «Тарифів банку» позичальник має право надати Банку заяву про розірвання Договору, виконавши умови п. 2.1.1.5.4. Договору.

Таким чином, позивач мав право застосовувати різні процентні ставки за користування кредитом, що відповідає умовам кредитного договору, з яким відповідач погодилася підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.7). В судовому засіданні встановлено, що відповідач не зверталася до позивача з вимогами розірвати кредитний договір у зв'язку з незгодою зі змінами «Умов та правила надання банківських послуг» або «Тарифів банку».

Згідно з вимогами ч.3 ст.10, ч.ч. 1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, твердження сторони відповідача щодо того, що відповідач не отримувала кредитні кошти від позивача за кредитним договором від 16 жовтня 2012 року та не користувалася ними спростовується дослідженою в судовому засіданні випискою з карткового рахунку відповідача (а.с.82-86).

Згідно вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Судом під час розгляду справи були враховані роз'яснення, викладені у п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно яких положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу.

Однак, ні відповідачем, ні її представником ОСОБА_2 в судовому засіданні суду не було надано заяву про зменшення розміру заборгованості по відсоткам за користування кредитом.

На підставі викладеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню і з останньої на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі, 80686,83 грн., яка складається із заборгованості:

- заборгованість за кредитом - 7801,08 грн.;

- заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 69585,75 грн.;

- заборгованість за пенею та комісією - 3300 грн.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1600 грн. (а.с.38).

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 212, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 16 жовтня 2012 року, яка виникла станом на 30 квітня 2017 року, у розмірі 80686 грн. 83 коп., з яких заборгованість за кредитом - 7801 грн. 08 коп.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 69585 грн. 75 коп.; заборгованість за пенею та комісією - 3300 грн. 00 коп., а всього 80686 (вісімдесят тисяч шістсот вісімдесят шість) гривень 83 копійки.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн.

У задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: