Ухвала суду № 71056122, 13.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старосуда М.І.

Суддів: Яковенка М.М. , Лях О.П.

при секретарі судового засідання Жданюк А.О. за участю представника відповідача - Голуб В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Головного територіального управління юстиції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2017р. по справі № 820/4281/17

за позовом ОСОБА_2

до Головного територіального управління юстиції у Харківській області

про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд:

- визнати дії Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_2 від 07.08.2017 року незаконними;

- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Харківській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_2 від 07.08.2017 року, а саме: надіслати на електронну адресу ОСОБА_2 копії матеріалів службового розслідування, що проводилося відносно заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Трояновського Станіслава Степановича у період з 10 по 23 листопада 2015 року;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_2 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 7040,00 грн.;

- у разі задоволення позову та у відповідності до статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України встановити судовий контроль за виконанням рішення, встановивши строк для подачі звіту про виконання судового рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2017р. зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Визнано незаконною відмову Головного територіального управління юстиції у Харківській області у задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_2 від 07.08.2017 року.

Зобов'язано Головне територіальне управління юстиції у Харківській області повторно розглянути запит ОСОБА_2 на отримання публічної інформації від 07.08.2017 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову в цій частині та прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на те, що надання матеріалів службового розслідування третім особам, є розголошенням інформації, яка стосується службового розслідування, що заборонено законодавчо і, що на запит надається раніше створена інформація, а не інформація, яку необхідно створити шляхом відповідного сканування та комп'ютерної обробки.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в цій частині та задовольнити позов у повному обсязі, оскільки суд першої інстанції безпідставно не задовольнив позов в частині зобов'язання відповідача надати публічну інформацію на запит позивача шляхом її надіслання на електронну адресу позивача і безпідставно не стягнув на користь позивача судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 7040,00 грн. В апеляційній скарзі апелянт просив розглядати апеляційну скаргу за відсутності позивача та його представника у разі їх неявки в судове засідання.

Окрім того, представник позивача подав заперечення на апеляційну скаргу відповідача, в яких просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 07.08.2017 року звернувся до Головного територіального управління юстиції у Харківській області із запитом про отримання публічної інформації, в якому просив надіслати на електронну адресу копії матеріалів службового розслідування, що проводилось відносно заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Трояновського Станіслава Степановича у період з 10 по 23 листопада 2015 року.

Листом від 11.08.2017 року відповідач повідомив ОСОБА_2, що матеріали службового розслідування складаються з 222 аркушів і копії цих матеріалів службового розслідування у електронному вигляді не створювались, а тому в даному випадку виготовлення електронних копій запитуваних документів є тотожним поняттю "створення нової інформації" або "створення інформації в інший спосіб".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відмова Головного територіального управління юстиції у Харківській області у задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_2 від 07.08.2017 року є незаконною і, що відповідач по суті не розглянув запит позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єкта владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" гарантує, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акту, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Статтею 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Вказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Отже, відмова в наданні інформації є обґрунтованою лише у разі, якщо розпорядник на запит вказує якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію. В іншому випадку така відмова надати запитувану інформацію є необґрунтованою та такою, що суперечить Закону.

Отже, ненадання запитуваної інформації, володіння якою не заперечується відповідачем, у зв'язку з тим, що вона зберігається в паперовому вигляді, суперечить положенням Закону України "Про доступ до публічної інформації".

З врахуванням вище викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні запиту позивача від 07.08.2017 року на отримання публічної інформації з огляду на відсутність у відповідача запитуваних документів у електронному вигляді, а тільки їх наявність у паперовому вигляді.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про захист персональних даних" не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Статтею 4 Закону України "Про державну службу" визначено, що одним із принципів державної служби є прозорість, тобто відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, у запитуваному позивачем листі Головного територіального управління юстиції у Харківській області мова йде про дії, що вчинені під час здійснення свої службових повноважень посадовими особами органів державної виконавчої служби - заступником начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Трояновським С.С., а тому відповідач не мав жодних законних підстав для відмови в наданні такої інформації.

Відповідно до частини 7 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеженню підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

У такому випадку копія документа повинна надаватися у звичайному порядку, при цьому інформація, доступ до якої обмежено, вилучається шляхом ретушування або іншим способом на вибір розпорядника інформації.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" конфіденційна інформація - це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Відповідно до положень частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації", частини другої статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 32 Конституції України конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках:

- особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю);

- коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди;

- коли закон дозволяє певним суб'єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб'єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону;

- коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації.

Таким чином, Закон України "Про доступ до публічної інформації" забороняє розпоряднику інформації відмовляти у доступі до документу, натомість наділяючи розпорядника інформації правом визначення обсягів інформації, що надається.

З врахуванням вище викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області не було розглянуто інформаційний запит ОСОБА_2 від 07.08.2017 року у відповідності до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" щодо суті поданого запиту, що свідчить про наявність підстав для визнання незаконною відмови Головного територіального управління юстиції у Харківській області у задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_2 від 07.08.2017 року.

Як зазначено вище, Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області не було розглянуто запит позивача від 07.08.2017 по суті, тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що для повного та належного захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Харківській області повторно розглянути запит ОСОБА_2 на отримання публічної інформації від 07.08.2017 року з урахуванням висновків суду у даній справі.

Відносно вимог апеляційної скарги представника позивача щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь позивача судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 7040 грн., колегія суддів зазначає наступне.

До апеляційної скарги апелянт надав додатковий договір № 1 від 11 жовтня 2017 року до договору про надання правової допомоги від 15.08.2017 року.

Однак, колегія суддів не приймає до уваги зазначений додатковий договір № 1 від 11 жовтня 2017 року, оскільки він укладений після надходження 20.09.2017 року позовної заяви до суду першої інстанції, в якій позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківській області на його користь вже понесені судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 7040,00 грн.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Підстави та порядок відшкодування витрат на правову допомогу визначено у ст. 90 КАС України, зокрема: витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України від 20.12.2011 року № 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (зі змінами та доповненнями) передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, підставою для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу у адміністративних справах є документальне підтвердження участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно ч. 1 ст. 45 КАС України про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення секретарем судового засідання складається протокол.

Як вбачається з калькуляції-рахунку № 1 від 08.09.2017 року, складеним ОСОБА_4 (виконавець) на підставі договору про надання правової допомоги від 15.08.2017 року, позивачу надано правову допомогу на загальну суму 7040 грн., в яку входить: ознайомлення з первісним матеріалом (документами) Замовника, їх вивчення та на аналіз на предмет релевантності, належності, допустимості, ступеню ймовірного доказового значення - 1920 грн.; аналіз нормативного матеріалу, коментарів, роз'яснень, пошук і вивчення консультацій, судової практики в аналогічних справах, узагальнень судів касаційних інстанцій та правових позицій Верховного суду України, публікацій науковців, висновків фахівців - 2560 грн.; складання тексту позовної заяви в інтересах позивача, підготовка додатків та примірників позовної заяви й доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у розгляді справи - 2560 грн.

Однак, колегія суддів зазначає, що перераховані вище дії щодо підготовки матеріалів та складання позовної заяви не містять ознак окремих процесуальних дій, здійсненних поза межами судового засідання, а тому вказана позивачем сума витрат не підлягає стягненню відповідно до вимог ч.1 ст. 1 Закону України від 20.12.2011 року № 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Оскільки позивачем не надано документальних підтверджень здійснення витрат на правову допомогу, пов'язаних із участю особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням або ж під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, тому суд першої інстанції обґрунтовано прийняв рішення про відмову у стягненні судових витрат у розмірі 7040 грн.

Посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини та на рішення інших судів України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в даному випадку Законом України від 20.12.2011 року № 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" чітко встановлено в яких випадках виплачується компенсація витрат на правову допомогу стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень.

Таким чином, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова суду прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, що обумовлює залишення апеляційних скарг без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного територіального управління юстиції у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2017р. по справі № 820/4281/17 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі - з 18.12.2017 року.