Ухвала суду № 71056099, 12.12.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Майя-Агро" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Відділу державної виконавчої служби Ульяновського районного управління юстиції Кіровоградської області, за участю третіх осіб :Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Кіровоградській області, Фермерського господарства "Майя-Агро"

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

25.02.2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до Відділу Державної виконавчої служби Ульяновського управління юстиції Кіровоградської області та просив визнати неправомірними дії головного державного виконавця Сандецького Руслана Олеговича та державного виконавця Жученко Ірини Василівни Відділу Державної виконавчої служби Ульяновського управління юстиції Кіровоградської області та зобов'язати головного державного виконавця Сандецького Руслана Олеговича, Відділу Державної виконавчої служби Ульяновського управління юстиції Кіровоградської області закінчити виконавче провадження у зв'язку з закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року позов був задоволений частково: визнано незаконними дії старшого державного виконавця Жученко І.В. Відділу Державної виконавчої служби Ульяновського районного управління юстиції Кіровоградської області щодо ненадіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення ОСОБА_5 постанови про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2014 року ВП № 43367267, визнано незаконними дії старшого державного виконавця Сандецького Р.О. Відділу Державної виконавчої служби Ульяновського районного управління юстиції Кіровоградської області щодо неповідомлення ОСОБА_5 про результати оцінки арештованого майна, визнано незаконними дії Відділу Державної виконавчої служби Ульяновського районного управління юстиції Кіровоградської області щодо відсутності в матеріалах виконавчого провадження ВП № 43367267 письмового доручення начальника відділу про передачу виконавчого провадження від одного державного виконавця до іншого в межах одного органу ДВС. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаною постановою представник Фермерського господарства "Майя-Агро" подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм процесуального та матеріального права, та просив її скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги залишити без розгляду.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017 року апелянт - Фермерське господарство "Майя-Агро" було залучено до участі у справі , у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України, від 21.04.1999, № 606-XIV "Про виконавче провадження"( в редакції,діючої на момент виникнення правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Із врахуванням п.11 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду, від 13.12.2010, № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби»

відповідачем у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (стаття 181 Кодексу адміністративного судочинства України). Такими органами державної виконавчої служби є:

1. Державна виконавча служба України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень.

2. Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень.

3. Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Отже, судам необхідно мати на увазі, що в цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби у зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

Ураховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, судам, у разі подання позовної заяви до державних виконавців або інших посадових осіб органів державної виконавчої служби чи до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України здійснювати заміну первинного відповідача на належного - відповідно Державну виконавчу службу України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, або, у разі наявності заперечень позивача, залучати вказаний орган як другого відповідача.

Таким чином , апеляційний суд вважає, що Відділ Державної виконавчої служби Ульяновського управління юстиції Кіровоградської області визначений Законом України "Про державну виконавчу службу" як самостійний орган державної виконавчої служби, та є належним відповідачем у справі.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2014 року по справі № 815/8477/13-а, яка набрала законної сили 12.02.2014 року, стягнуто з ОСОБА_5, ідентифікаційний код НОМЕР_1, заборгованість зі сплати орендної плати за землю у сумі 175685,13 грн. на користь місцевого бюджету на р/р 33213815700405 в УДК СУ в Ульяновському районі Кіровоградської області, МФО 823016, код платежу 13050500, одержувач Ульяновська міська рада Кіровоградської області, код одержувача 37944689.

21.02.2014 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 815/8477/13-а.

На підставі виконавчого листа № 815/8477/13-а, виданого 21.02.2014 року Одеським окружним адміністративним судом, про стягнення з ОСОБА_5 на користь Держави заборгованості по орендній платі за землю в сумі 175685,13 грн., 19.05.2014 року старшим державним виконавцем органу Державної виконавчої служби Ульяновського районного управління юстиції Жученко І.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 43367267, якою боржнику надано семиденний строк для виконання судового рішення.

Супровідним листом від 19.05.2014 року № 2166/02/1 вищевказану постанову про відкриття виконавчого провадження направлено боржнику - ОСОБА_5 до виконання та стягувачу до відома.

Оскільки боржником самостійно в термін до 26.05.2014 року виконавчий документ не виконано, 02.10.2014 року в.о. начальника Відділу ДВС Ульяновського районного управління юстиції Сандецьким Р.О. винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 17568,51 грн.

02.10.2014 року державним виконавцем Відділу ДВС Ульяновського районного управління юстиції Кучером В.В. винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 17568,51 грн.

03.02.2015 року державним виконавцем Сандецьким Р.О. Відділу ДВС Ульяновського районного управління юстиції складено акт опису й арешту майна, відповідно до якого описано й накладено арешт на нежитлову будівлю-складу, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, м. Ульянівка, пров. Леніна 10-к

Супровідним листом від 03.02.2015 року № 162/02/1 ОСОБА_5 надіслано акт опису й арешту майна від 03.02.2015 року.

03.02.2015 року державним виконавцем Сандецьким Р.О. Відділу ДВС Ульяновського районного управління юстиції була винесена постанова про призначення експерта для оцінки вартості майна.

19.02.2015 року за вих. № 256/02/1 начальнику Управління ДВС Головного управління юстиції у Кіровоградській області направлена заявка на реалізацію арештованого нерухомого майна, що передається на реалізацію із зазначенням вартості майна в сумі 37670 грн.

З листа ДП "Інформаційний центр" Кіровоградської філії Міністерства юстиції України від 27.04.2015 року за вих. № 03-08/395 вбачається, що 24.04.20105 року по лоту № 57254 електроні торги не відбулись, про що сформовано протокол № 75857 від 24.04.2015 року.

Оскільки перші торги не відбулись, 18.05.2015 року була проведена переоцінка майна, що передається на реалізацію, в результаті чого вартість майна становила 28252,50 грн., що підтверджується актом переоцінки, затвердженим 18.05.2015 року в.о. начальника Відділу ДВС Ульяновського районного управління юстиції Сандецьким Р.О.

Акт переоцінки майна 18.05.2015 року за вих. № 1369/02/01 направлено ДП "Інформаційний центр", а його копії направлені стягувачу та боржнику.

З листа ДП "Інформаційний центр" Кіровоградської філії Міністерства юстиції України від 19.06.2015 року за вих. № 03-08/637 вбачається, що 18.06.20105 року по лоту № 70038 електроні торги не відбулись, про що сформовано протокол № 89677 від 18.06.2015 року.

Оскільки другі торги не відбулись, 20.08.2015 року була проведена переоцінка майна, що передається на реалізацію, в результаті чого, вартість майна становила 20718,50 грн., що підтверджується актом переоцінки, затвердженим 20.08.2015 року в.о. начальника Відділу ДВС Ульяновського районного управління юстиції Сандецьким Р.О.

Акт переоцінки майна 20.08.2015 року за вих. № 2799/02/01 направлено ДП "Інформаційний центр", а його копії направлені стягувачу та боржнику.

30.09.2015 року до ВДВС Ульяновського районного управління юстиції надійшов протокол № 116272 про проведення електронних торгів, відповідно до якого на підставі запропонованої найвищої цінової пропозиції, переможцем торгів було визначено ФГ "Майя-Агро", що також підтверджується актом про проведення електронних торгів, складеним та затвердженим в.о. начальника Відділу ДВС Ульяновського районного управління юстиції Сандецьким Р.О.

Відповідно до розпорядження № 43367267/1 та розрахунку розподілу стягнутих з боржника сум державного виконавця Кучера В.В., затверджених в.о. начальника Відділу ДВС Ульянівського РУЮ Сандецьким Р.О., 30.09.2015 року на депозитний рахунок відповідача надійшли кошти від переможців торгів у сумі 19682,57 грн.

Згідно зі ст.1 Закону України від 21.04.1999, № 606-XIV "Про виконавче провадження" (в ред.,діючої на момент виникнення правовідносин, надалі - Закон № 606-XIV) , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ч.5 ст.25 Закону № 606-XIV , копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Згідно ст.31Закону № 606-XIVкопії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

За умови авансування стягувачем у порядку, передбаченому цим Законом, витрат на організацію та проведення виконавчих дій документи виконавчого провадження можуть надсилатися його учасникам рекомендованими листами.

За письмовою заявою учасників виконавчого провадження документи виконавчого провадження можуть надсилатися адресатам каналами факсимільного зв'язку або електронною поштою. Документи виконавчого провадження, надіслані каналами факсимільного зв'язку або електронною поштою, вважаються врученими за наявності належного підтвердження їх одержання адресатами.

Державний виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам або іншим учасникам виконавчого провадження під розписку.

Належним чином оформлена відмова сторін виконавчого провадження від одержання документів виконавчого провадження не є перешкодою для проведення подальших виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.

У разі звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію чи інші доходи боржника документи виконавчого провадження можуть бути вручені представникам адміністрації підприємства, установи та організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, у якої працює боржник, особисто державним виконавцем або уповноваженою ним особою під розписку.

Матеріали виконавчого провадження № 43367267 свідчать , що відповідач постанову про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення боржнику не надсилав та особисто не вручав.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , що відповідач протиправно не надіслав боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до положень ч.2 ст.57 Закону № 606-XIV, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Частиною 4 ст.57 Закону № 606-XIV встановлено, що копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Судом 1-ої інстанції було , що відповідачем було проведено опис майна боржника і накладено на нього арешт, про що складено відповідний акт, а не постанову про арешт коштів чи майна боржника, а тому спірні відносини не регулюються частиною 4 ст.57 Закону № 606-XIV.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що державний виконавець не повинен був надіслати позивачу копію постанови про арешт коштів чи майна боржнику, оскільки така постанова не приймалась.

Згідно ч.5 ст.57 Закону № 606-XIV про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна

боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Судом 1-ої інстанції було також встановлено, що відповідач надіслав позивачу копію акта опису та арешту майна боржника простим листом 03.02.2015 року.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , щодо відсутності порушень вимог ч.4 ст.57 Закону № 606-XIV з боку відповідача при здійсненні опису та арешту майна боржника, та щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_5 в цій частині.

Судом 1-ої інстанції було також встановлено, що суб'єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_9 складено висновок ,за яким вартість арештованого майна боржника становила 37670 грн. та який був наданий старшому державному виконавцю Сандецькому Р.О.

Згідно з вимогами ч.3 ст.58 Закону № 606-XIV, державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , щодо наявності порушення ч.3 ст.58 Закону № 606-XIV , так як державним виконавцем не було надіслано ОСОБА_5 повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

Відповідно до ч.5 ст.62 Закону № 606-XIV, не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах протягом двох місяців майно підлягає уцінці державним виконавцем, що проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення двомісячного строку реалізації майна на комісійних умовах. Майно може бути уцінене не більш як на 30 відсотків. У разі нереалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки воно повторно уцінюється в такому самому порядку, але не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, затверджена Інструкція з примусового виконання рішень (далі за текстом - Інструкція).

Згідно з п. 4.5.8 Інструкції, у разі якщо майно не було продано у зв'язку з відсутністю попиту, воно підлягає уцінці державним виконавцем відповідно до чинного законодавства, яка проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення строку реалізації майна на комісійних умовах. Про проведення уцінки майна державним виконавцем складається акт, у якому зазначаються реквізити виконавчого документа та номер виконавчого провадження, вартість майна, за якою воно передавалося на реалізацію, вартість майна після уцінки. Про проведення уцінки майна та її результати державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після її проведення повідомляє організатора прилюдних торгів (аукціону).

Відповідно до п. 4.5.9 Інструкції, якщо майно не було реалізовано в установленому порядку після його уцінки, державний виконавець проводить повторну уцінку в порядку, визначеному підпунктом 4.5.10 цього пункту.

Пунктом 4.5.10 Інструкції передбачено, що якщо майно не було реалізовано в установленому порядку після його повторної уцінки, державний виконавець пропонує стягувачу (стягувачам) залишити це майно за собою. У разі наявності кількох стягувачів, які виявили бажання залишити за собою нереалізоване майно, воно передається в порядку календарного надходження виконавчих документів до виконання з урахуванням черговості, визначеної статтею 44 Закону № 606-XIV .

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , щодо відсутності обов'язку державного виконавця повідомляти боржника про засідання комісії з переоцінки майна та надсилати йому акт переоцінки, оскільки процедурою примусового виконання рішень такий обов'язок не передбачений.

Судом 1-ої інстанції було також встановлено, що в матеріалах виконавчого провадження наявні документи, які складені та підписані різними державними виконавцями.

Відповідно до положень п.6.2 Інструкції, передача виконавчого провадження в межах одного органу ДВС або виконавчої групи здійснюється за письмовим дорученням начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівника виконавчої групи.

Виконавче провадження передається від одного державного виконавця до іншого в межах одного органу ДВС, виконавчої групи у зв'язку:

а) із зміною дислокації, перерозподілом обов'язків, уведенням спеціалізації державних виконавців, необхідністю перерозподілу навантаження;

б) з хворобою державного виконавця, його перебуванням у відрядженні чи відпустці, а також у разі включення державного виконавця до складу виконавчої групи при іншому органі ДВС;

в) з відводом (самовідводом) державного виконавця відповідно до Закону;

г) із звільненням державного виконавця чи відстороненням від виконання повноважень за посадою відповідно до Закону України "Про державну службу";

ґ) якщо виконавчі провадження відносно солідарних боржників відкрито різними державними виконавцями;

д) з іншими обставинами, що ускладнюють виконання рішення.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , щодо наявності порушення вимог п.6.2 Інструкції, у зв'язку із передачею виконавчого провадження ВП № 43367267 від одного державного виконавця іншому без письмового доручення начальника відділу, оскільки у матеріалах виконавчого провадження ВП № 43367267 - письмові доручення начальника відділу ДВС відсутні.

Крім того, частиною 1 ст.49 Закону № 606-XIV встановлено вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження ,серед яких відсутня - перевищення державним виконавцем шестимісячного строку, встановленого ч.2 ст.30 Закону № 606-XIV, а тому вимога позивача про зобов'язання закінчити виконавче провадження не ґрунтується на законі, є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Щодо питання пропуску процесуального строку звернення до суду із відповідним позовом, суд апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до ч.3,4 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Згідно ч.1-2 ст.181 КАС України ( в ред.,діючої на момент виникнення правовідносин) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду:

у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Судами 1-ої та апеляційної інстанцій було встановлено,що 25.02.2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом про поновлення свого порушеного права

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи та вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI та п.63-65 рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року,).

Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вже дав широке тлумачення вимогам статті 13 Конвенції ( 995_004 ) щодо скарг про невиконання рішень національних судів у нещодавньому рішенні у справі Бурдова (N 2) (див. згадане вище рішення у справі Бурдова, п. 98-100), у відповідних пунктах якого зазначено: "98. Якщо йдеться саме про справи стосовно тривалості проваджень, найефективнішим рішенням є запровадження засобу, який би прискорював провадження і не допускав би надмірно тривалого провадження у справі (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії" (N 1) (Scordino v. Italy) (no. 1) [GC], N 36813/97, п. 183, ECHR 2006-...). Так само й у справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. згадане вище рішення у справі "Метаксас проти Греції", п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції ( 995_004 ) (див. згадане вище рішення у справі Акашева, пп. 21-22).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Судом апеляційної інстанції згідно листів ПАТ « УКРПОШТА» було встановлено ,що інформація стосовно направлення Відділом державної виконавчої служби Ульяновського районного управління юстиції Кіровоградської області на адресу позива у період з 18.04.2014 року по 31.12.2015 року будь-якої кореспонденції - відсутня.

А ні до суду 1-ої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів того, що позивач вчасно дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів , а тому апеляційний суд ,враховуючи практику ЄСПЛ , що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції , має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, тягар виконання остаточного судового рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції - тлумачить відсутність вказаних доказів на користь позивача , та вважає ,що наявність цих поважних причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом обумовлює правомірність підстав для його поновлення.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права.

Згідно з ч.2 ст.200 КАС України (в редакції на момент вчинення процесуальної дії) не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Таким чином , апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції.

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд ,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Майя-Агро" - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 р. - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення ,та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий

суддя-доповідач Кравець О.О.