Ухвала суду № 71055995, 13.12.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/9450/17

Головуючий у 1-й інстанції: Жмудь О.О.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

13 грудня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Матохнюка Д.Б. Сапальової Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про визнання відмови протиправною та зобов'язати Вінницьку міську раду прийняти рішення, яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

в травні 2017 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до Вінницької міської ради про визнання відмови протиправною та зобов'язати Вінницьку міську раду прийняти рішення, яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30.10.2017 року провадження в адміністративній справі закрито.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами адміністративної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в лютому 2017 року позивач звернувся із клопотанням до чергової сесії Вінницької міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,10 га за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Вінницької міської ради.

Згідно листа-відмови від 24.03.2017 року №К-01-17018/01-37 позивачу повідомлено, що у відповідності до Публічної кадастрової карти України вказана ним на графічному матеріалі земельна ділянка знаходиться у власності. Разом з тим, в листі зазначено, що відомості про виділення земельних ділянок в департаменті відсутні.

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи питання про відкриття провадження, суд першої інстанції дійшов переконання про непідвідомчість даного спору адміністративному суду.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 ч.1 ст. 3 КАС України також визначено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

У відповідності до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У Рішенні Конституційного суду України №10-рп/2010 від 01.04.2010 року у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблено висновок:

- положення частини першої статті 143 Конституції України, згідно з якими територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції, слід розуміти так, що при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Аналіз вищезазначених положень свідчить про те, що особа, яка не є суб'єктом владних повноважень, не обмежена у праві на звернення до адміністративного суду із вимогами про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо вважає, що суб'єкт владних повноважень при здійсненні владних управлінських функцій порушив її права, свободи або інтереси.

При розгляді адміністративної справи обов'язковою повинна бути наявність публічно-правового спору між конкретним позивачем та конкретним відповідачем, з метою судового захисту прав, свобод чи інтересів такого позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Тобто, спір із суб'єктом владних повноважень буде належати до публічно-правового спору за умови коли такий суб'єкт (відповідач у справі) при вчиненні (прийнятті) оскаржуваних рішення (дії, бездіяльності) діяв при виконанні владних управлінських функцій.

При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

У даній справі предметом спору є питання правомірності відмови Вінницької міської ради у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,10 га за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, громадських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Вінницької міської ради.

Відповідно до ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Стаття 159 ЗК України визначає порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування.

З огляду на встановлені обставини та наведені положення закону, колегія суддів дійшла висновку про те, що в спірних правовідносинах, відповідач діяв як суб'єкт владних повноважень, реалізовуючи надані йому Конституцією України, Земельним Кодексом та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження по вирішенню земельного спору.

Зважаючи на вище викладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо належності розгляду даної справи в порядку цивільного судочинства, та вважає їх такими, що зроблені з помилковим застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 204 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 199, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про визнання відмови протиправною та зобов'язати Вінницьку міську раду прийняти рішення, яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки скасувати.

Справу направити до Вінницького міського суду Вінницької області для продовження розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.