Постанова № 71055631, 14.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 грудня 2017 року № 826/13463/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про:

- визнання дій ГУ МВС України у Київській області щодо невчасного надання трудової книжки та невнесення відповідних записів до неї протиправними;

- зобов'язання Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області зробити запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про поновлення на службі та звільнення датою отримання трудової книжки, а саме 04 вересня 2017 року;

- стягнення з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 27 вересня 2016 року по 04 вересня 2017 року в розмірі 32 183 гривні 25 копійок.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Наказом ГУ МВС України в Київській області №1 о/с від 26 січня 2017 року його було звільнено з ГУ МВС України в Київській області з ініціативи уповноваженого органу відповідно до пункту 64 «г» (через скорочення штату) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року. Зазначений Наказ про звільнення №1 о/с від 26 січня 2017 року доведений позивачу шляхом надсилання поштового листа, який він отримав 03 вересня 2017 року. 04 вересня 2017 року позивач з'явився в ГУ МВС України в Київській області для отримання трудової книжки. Однак, в процесі її отримання з'ясувалося, що трудова книжка не оформлена належним чином, не містить запису щодо поновлення на посаді позивача з 24 липня 2015 року відповідно до Наказу ГУ МВС України в Київській області № 49 о/с від 24 жовтня 2016 року. Позивач стверджує, що трудову книжку із затримкою йому видано з вини відповідача, а тому просить стягнути з останнього середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, зробити запис в трудовій книжці про поновлення на службі та змінити дату звільнення на день фактичного отримання ним трудової книжки.

В судове засідання призначене на 07 листопада 2017 року відповідач не з'явився, явку свого представника не забезпечив, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений у відповідності із вимогами статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Позивачем наголошувалось в судовому засіданні на тому, що про своє звільнення він дізнався лише 03 вересня 2017 року і наступного ж дня з'явився за отриманням трудової книжки в ГУ МВС України в Київській області, однак вона не була належним чином оформлена, не містила запису про поновлення на посаді. На прохання привести трудову книжку у відповідність до діючого законодавства України та внести відповідні записи йому було відмовлено.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача розгляд справи відкладено на 29 листопада 2017 року.

08 листопада 2017 року через канцелярію суду відповідачем було подано заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю представника в іншому судовому засіданні.

22 листопада 2017 року через канцелярію суду представник відповідача надав письмові пояснення та заперечення, а також витребувані судом документи.

У своїх запереченнях представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, наполягав на правомірності дій відповідача та просив здійснювати розгляд справи без його участі.

29 листопада 2017 року в судове засідання з'явився позивач та представник позивача, позовні вимоги підтримали, наполягали на задоволенні їх в повному обсязі. Позивач зазначив, що він неодноразово звертався до свого безпосереднього керівника з приводу отримання інформації щодо його робочого місця, посади та функціональних обов'язків після поновлення на посаді. Однак керівник пояснював, що ГУ МВС України в Київській області перебуває в стадії реорганізації і найближчим часом йому буде запропоновано посаду і забезпечено робочим місцем. Позивач наголошував, що за весь цей час жодного разу не інформували його щодо звільнення та необхідності отримати трудову книжку.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які дають змогу здійснити оцінку правомірності взаємовідносин сторін, відсутність потреби заслуховувати свідків чи експерта, за згодою позивача та наявністю клопотання представника відповідача здійснювати судовий розгляд справи за його відсутності, суд на підставі ч.6 ст.128 КАС України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом ГУ МВС України у Київській області від 24 жовтня 2016 року № 49 о/с позивача поновлено на посаді в ГУ МВС України в Київській області з 24 липня 2016 року за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року справа № 826/17669/15. Наказом ГУ МВС України у Київській області від 26 січня 2017 року №1 о/с позивача звільнено з посади в ГУ МВС України у Київській області з 06 листопада 2015 року відповідно до пункту 64 «г» (через скорочення штату) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Судом встановлено, що копію наказу про звільнення позивач отримав 03 вересня 2017 року засобами поштового зв'язку. 04 вересня 2017 року позивач отримав трудову книжку, що підтверджується Витягом з Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них. Таким чином, витяг з наказу про звільнення та трудову книжку позивачу було вручено через 235 робочих днів з дня його поновлення на посаді.

Досліджуючи матеріали справи суд вбачає наявність підстав для застосування положень статті 235 Кодексу законів про працю України, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - КЗпП), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Статтею 47 КЗпП визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки» від 27 квітня 1993 року № 301, трудові книжки зберігаються на підприємствах як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Пунктом 4 цієї ж постанови Кабінету Міністрів України передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках, іншу відповідальність.

Порядок заповнення трудових книжок, вкладишів до них, видачі трудової книжки у разі звільнення, чи дубліката трудової книжки, умови зберігання та обліку трудових книжок встановлені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 (далі - Інструкція №58).

На реалізацію положень статті 47 КЗпП, розділом 4 Інструкції №58 врегульований порядок видачі трудової книжки у разі звільнення.

За змістом пунктів 4.1-4.2. Інструкції №58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Статтею 235 КЗпП передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, аналізуючи викладені положення чинного законодавства можна дійти висновку, що у день звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати звільненому працівникові трудову книжку.

У випадку невиконання власником або уповноваженим органом зазначеного обов'язку, працівникові виплачується середній заробіток за весь час затримки, якщо така затримка сталась з вини власника або уповноваженого органу.

З'ясовуючи питання щодо вжиття відповідачем належних і достатніх заходів, направлених на вручення позивачеві витягу з наказу про звільнення та трудової книжки, судом встановлене наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року поновлено на посаді з 24 липня 2016 року наказом ГУ МВС України у Київській області від 24 жовтня 2016 № 49 о/с. Наказом ГУ МВС України у Київській області від 26 січня 2017 року № 1 о/с позивача звільнено з посади з 06 листопада 2015 року. Копія трудової книжки (оригінал досліджувався в судовому засіданні) не містить запису щодо поновлення на посаді позивача та запису про звільнення з посади наказом від 26 січня 2017 року №1 о/с. Витяг з Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них містить підстави звільнення до поновлення позивача на посаді. Таким чином, відповідачем не було внесено запис в графі 12 «Дата і підстава видачі працівнику трудової книжки при звільненні» щодо поновлення та запис про звільнення наказом від 26 січня 2017 року № 1 о/с. Витяг Особової справи позивача також не містить запису щодо поновлення на посаді та запису по звільненню Наказом ГУ МВС України у Київській області від 26 січня 2017 року № 1 о/с.

В письмових поясненнях та запереченнях відповідач стверджує, що після поновлення на посаді з позивачем проведені всі розрахунки відповідно до рішення суду від 27 вересня 2016 року і після цього позивач на роботу не з'являвся, жодних виплат йому не проводили.

Однак, досліджуючи документи, подані відповідачем, суд дійшов висновку, що факти, які містяться в довідках щодо нарахування компенсаційних виплат є суперечливими. В письмових поясненнях відповідач зазначає, що доказів надсилання листів позивачу щодо необхідності з'явитися за отриманням трудової книжки у зв'язку зі звільненням з ГУ МВС України в Київській області у відповідача не збереглося.

В судовому засідання позивач зазначав, що в усній розмові його безпосередній керівник пояснював, що в ГУ МВС України в Київській області відбувається реорганізація і він займеться пошуком рівнозначної посади позивачу для його поновлення на посаді. Про звільнення позивача з посади жодного разу не повідомляв.

Таким чином, судом встановлено, що з 24 липня 2016 року позивач службових обов'язків не виконував та у день видання наказу про звільнення від 26 січня 2017 року №1 о/с на службі був відсутній.

Одночасно з цим відповідач не надав суду доказів надсилання поштового повідомлення позивачу із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки у зв'язку з його звільненням з посади.

Відповідачем надано лист від 10 серпня 2017 року, яким ГУ МВС України в Київській області повідомило позивача про звільнення з посади наказом від 26 січня 2017 року № 1 о/с відповідно до пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом. Позивач зазначив, що цей лист він отримав 03 вересня 2017 року і 04 вересня 2017 року з'явився в ГУ МВС України в Київській області з метою отримати трудову книжку. Доказів на пітведження факту направлення названого листа одразу післа його підписання, відповідачем не надано.

Отримавши трудову книжку 04 вересня 2017 року, про що свідчить запис у Витягу Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, позивачем виявлено відсутність у ній записів щодо поновлення на роботі. Позивач звернувся до відповідача з проханням оформити належним чином трудову книжку, однак йому було відмовлено у здійсненні таких дій, чим порушив положення пункту 2.10 Інструкції №58.

В судовому засіданні суду було надано оригінал трудової книжки для огляду, яка не містила записів щодо поновлення на посаді позивача. Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині визнання дій ГУ МВС України у Київській області щодо невчасного надання трудової книжки та невнесення записів до неї протиправними підлягають задоволенню.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що у зв'язку з відсутністю позивача на службі в день видання наказу про його звільнення (зважаючи на те, що звільнення було здійснено датою, яка минула у відповідача виник обов'язок ознайомити позивача з наказом в день його видання) та об'єктивною неможливістю у зв'язку з цим вручити йому копію витягу з наказу про звільнення та трудової книжки, відповідач був зобов'язаний у цей же день (тобто 26 січня 2017 року) надіслати позивачеві повідомлення з вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Аналіз положень статті 47 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями пунктів 4.1-4.2 Інструкції №58, свідчить, що саме з фактом направлення такого повідомлення власник або уповноважений орган вважається таким, що видав працівникові належно оформлену трудову книжку, у строки, передбаченні статтею 116 КЗпП.

Оскільки відповідач не надав доказів направлення повідомлення позивачеві у спосіб та строки, передбачені чинним законодавством, а матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили, що трудову книжку у зв'язку зі звільненням позивач отримав в іншу дату, а ніж вказано у Витягу з Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Задовольняючи позов у вказаній частині суд також виходив з того, що обставин, які б давали підстави стверджувати, що позивач ухилявся від отримання трудової книжки, змінював адресу проживання, під час розгляду справи встановлено не було.

Матеріали справи також не містять доказів, які б могли бути розтлумачені як такі, що підтверджують наявність дійсних істотних перешкод, що унеможливлювали виконання відповідачем обов'язку в частині належного повідомлення позивача про необхідність отримання трудової книжки.

В матеріалах справи міститься лист від 10 серпня 2017 року, в якому відповідач зазначає, що позивач ухилявся від отримання трудової книжки. Однак, аналізуючи текст листа суд дійшов висновку, що ці дії були вчинені в рамках іншої адміністративної справи, яка розглядалась Окружним адміністративним судом міста Києва і жодного відношення не має до позовних вимог, які є предметом розгляду у даній справі.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача як на доказ необґрунтованості позовних вимог на ту обставину, що ним неодноразово направлялись листи з проханням прибути до ГУ МВС України в Київській області та отримати трудову книжку, оскільки жодних доказів, що підтверджують дану обставину суду не надано.

З приводу розміру компенсації, яку відповідно до положень статті 235 КЗпП належить виплатити позивачеві у зв'язку із затримкою у видачі трудової книжки, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з ГУ МВС України у Київській області 06 листопада 2015 року шляхом видання наказу про звільнення №1 о/с від 26 січня 2017 року, трудову книжку позивач отримав 04 вересня 2017 року. В сукупності вище викладеного вимушений прогул, з підстав неотримання трудової книжки з вини відповідача складає період з 28 вересня 2016 року по 04 вересня 2017 року. Оскільки за період з 27 липня 2015 року по 27 вересня 2016 року стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу (грошове забезпечення) постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року по справі № 826/17669/15. Тобто компенсація за час вимушеного прогулу за 27 вересня 2016 року стягнуто на підставі вище вказаної постанови суду. Таким чином, кількість робочих днів за цей період складає 234 дні.

Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Однак, відповідач довідок за відповідний період не надав.

Суд критично ставиться до розрахунку позивача у позовній заяві, оскільки сума середньоденної заробітної плати, яка використовується ним для розрахунку не відповідає сумі, яка встановлена судом у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року по справі №826/17669/15, яка набрала законної сили 15 листопада 2016 року.

З огляду на викладене, керуючись положеннями частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе прийняти для проведення розрахунку дані, встановлені в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року. Так, у названій постанові судом встановлено, що середньомісячне грошове забезпечення на момент звільнення позивача становило 2723 гривні 15 копійок. Середньоденна заробітна плата складає 136 гривень 15 копійок. Відповідно середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 28 вересня 2016 року по 04 вересня 2017 року становить 31859 гривень 10 копійок.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача зробити запис в трудовій книжці про поновлення на посаді позивача та змінити дату звільнення днем отримання трудової книжки, а саме 04 вересня 2617 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзаців 6 та 7 Інструкції №58, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Оскільки відповідачем не спростовано своєї вини у затримці у видачі трудової книжки позивачеві, вимоги позивача про зміну дати звільнення на день видачі трудової книжки та зобов'язання внести запис про поновлення на службі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а в частині 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, належних і допустимих доказів, які б спростували доводи позивача, надано не було.

Проаналізувавши норми законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 94, ч.6 ст.128, ст.ст.159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати дії ГУ МВС України в Київській області щодо невчасної видачі трудової книжки ОСОБА_3 та невнесення відповідних записів щодо поновлення на службі протиправними.

Зобов'язати Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Київській області зробити запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про поновлення на службі відповідно до наказу ГУ МВС України в Київській області від 04 жовтня 2016 року № 49 о/с та змінити дату звільнення ОСОБА_3 на 04 вересня 2017 року, про що внести відповідні зміни до його трудової книжки.

Стягнути з Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області на користь ОСОБА_3 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 28 вересня 2016 року по 04 вересня 2017 року у сумі 31859 (тридцять одна тисяча вісімсот п'ятдесят дев'ять) гривень 10 коп.

Звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Київській області на користь ОСОБА_3 суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць без урахування обов'язкових податків та зборів, яка становить 2 723 (дві тисячі сімсот двадцять три) гривні 15 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.А. Добрівська