Рішення № 71051836, 11.12.2017, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/7086/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2017 року Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючого – судді Шиповича В.В.

секретаря Євтушенко М.В.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

законного представника

неповнолітнього відповідача ОСОБА_6

представника органу опіки та

піклування ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсною реєстрації та виселення з квартири, за участі Виконавчого комітету Черкаської міської ради, як органу опіки та піклування, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у серпні 2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсною реєстрації та виселенняз квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25.03.2003 року він є власником квартири АДРЕСА_2. В 2016 році дізнався, що без його згоди в квартиру вселились та були зареєстровані його син ОСОБА_3 та онук ОСОБА_4. Вважав, що відповідачі скористались його станом здоров’я, оскільки він є інвалідом першої групи, не може самостійно ходити та потребує стороннього догляду і допомоги. Добровільно знятися з реєстрації та виселитися відповідачі відмовляються. За таких обставин позивач просив суд виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_3.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 доповнив свої вимоги про виселення відповідачів із квартири вимогами про визнання недійсною реєстрацію ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_4.

В судовому засіданні позивач підтримав уточнені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні. Додатково суду пояснив, що його син – ОСОБА_3, разом із своєю дружиною та сином мешкали у гуртожитку. Він дозволив їм проживати в своїй квартирі по вул. Нарбутівській, але без реєстрації. Мови про те, що вони будуть там жити постійно не було. Квартира була після будівельників і до відповідачів в ній ніхто не жив. Сам позивач проживав та проживає у квартирі своєї колишньої дружини ОСОБА_8 за адресою м. Черкаси вулиця Героїв Майдану (ОСОБА_9), 14 квартира 223. Шлюб між ним та ОСОБА_8 розірвано у грудні 2016 року. На даний час йому потрібна квартира по вул. Нарбутівській для власного проживання. Він бажає сам жити у своїй квартирі по вул. Нарбутівській та знайти людину, яка б доглядала його і піклувалася про нього. Жити із своїм сином – ОСОБА_3 та його родиною він не бажає. Однак ОСОБА_3 разом зі своєю сім’єю не залишають його квартиру і продовжують там жити всупереч його волі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги. Додатково суду пояснила, що спільне проживання позивача із відповідачами неможливо, бо між ними систематично відбуваються сварки та конфлікти. ОСОБА_1 бажає використовувати свою квартиру по вул. Нарбутівській для власного проживання.

Відповідач ОСОБА_3 не визнав позовні вимоги, посилаючись на те, що він з сім’єю заселився в квартиру, яка належить позивачу, з його відома та згоди. Вони в той час проживали в гуртожитку, а дана квартира стояла вільна і без ремонту. Батько йому сказав, що він може зробити в квартирі ремонт і жити там з сім’єю. У 2006 році, коли вони з сином зареєструвались у квартирі, позивач ще не був інвалідом. Інвалідність ОСОБА_1 отримав у 2007 році, а тому посилання позивача на те, що вони використали його безпорадний стан є безпідставними. За комунальні послуги в квартирі сплачує він, а не ОСОБА_1.

Відповідачем ОСОБА_3М було надано письмові заперечення, в яких він посилався на те, що квартира по №7 по вул. Нарбутівська, 20 в м. Черкаси є спільною власністю його батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_8, оскільки придбана ними в 2004 році під час перебування в шлюбі, однак право власності було зареєстровано лише на позивача. Шлюб між батьками розірвано в кінці 2016 року. В даній квартирі він проживає постійно зі своєю сім’єю. Іншого житла в них немає. В квартиру він з сім’єю вселився за згодою батька у 2004 році. Квартира без ремонту, оскільки це була новобудова. Вони з дружиною за власні кошти зробили в квартирі ремонт, придбали меблі та інші необхідні предмети побуту. З 2004 року вони оплачують всі комунальні послуги та внески на утримання будинку. У 2006 році він з відома позивача зареєструвався разом з сином в квартирі АДРЕСА_5, яка належить позивачу. Отже твердження позивача, що він з 2004 року не знав, що він разом з сім’єю проживають в його квартирі та що з 2006 року він з сином в ній зареєстровані, не відповідає дійсності. Позивач не може надати будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів. Вважає, що позивачем пропущено термін позовної давності для звернення з даними позовними вимогами до суду. Крім того, позивач всупереч вимогам Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства», Сімейного кодексу України хоче зняти з реєстрації та виселити неповнолітнього ОСОБА_4 Вважав вимоги позивача безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач ОСОБА_4 не визнав позовні вимоги, посилаючись на те, що в даній квартирі він проживає з дитинства. Йому не зрозуміло чому дід хоче виселити його з квартири, в якій він зареєстрований. Обставин вселення та реєстрації в квартирі він не пам’ятає, оскільки на той час йому було лише 5 років.

Законний представник неповнолітнього відповідача ОСОБА_6 позовні вимоги не визнала та заперечувала проти зняття відповідачів з реєстрації та їх виселення, оскільки вони сім’єю вселились в квартиру, що належить позивачу з його відома та згоди, реєстрація чоловіка та сина відбулись також з відома та згоди позивача. Перешкод в проживанні позивачу вони не створюють. Просила застосувати позовну давність до вимог позивача, оскільки вселення в квартиру відбулося ще у 2004 році. Позивач про цей факт знав і міг в межах позовної давності звернутись до суду з даними вимогами.

Представник відповідача ОСОБА_5 підтримала пояснення відповідачів, позовні вимоги не визнала, заперечувала проти задоволення позову. Просила застосувати до вимог ОСОБА_1 позовну давність, оскільки він пропустив термін звернення з даними вимогами до суду. Також вважала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вселилися у спірну квартиру як члени сім’ї власника, а отже можуть бути виселені тільки з підстав передбачених ст. 116 ЖК УРСР.

Представник органу опіки та піклування заперечувала в частині задоволення позовних вимог щодо виселення та зняття з реєстрації неповнолітнього ОСОБА_4, оскільки вважала, що в такому випадку будуть порушені права дитини.

Суд заслухавши пояснення сторін та їх представників, представника органу опіки та піклування, допитавши свідка, дослідивши письмові докази встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом І групи з 01.12.2007 року безстроково, потребує сторонньої допомоги та догляду, що підтверджено Довідкою МСЕК №123145 (а.с. 3).

Відповідно до Свідоцтва про право власності серії САА №057049 від 25.03.2003 року (а.с. 4) ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: місто Черкаси, вулиця Нарбутівська (до перейменування Петровського), 20, кв. 7. Квартира приватизована згідно із Законом «Про приватизацію державного житлового фонду».

Право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру зареєстроване у встановленому порядку (а.с. 5).

Під час вирішення даної справи в суді відповідачами не доведено, що співвласниками вказаної квартири крім ОСОБА_1 є й інші особи.

За відомостями Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради (а.с. 96-101) у квартирі за адресою: м. Черкаси вул. Нарбутівська (до перейменування Петровського), 20, кв. 7 зареєстровані, - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 з 25.01.2006 року по теперішній час; ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 з 25.01.2006 року по теперішній час.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона є колишньою дружиною позивача, шлюб з яким розірвано у 2016 році та матір’ю відповідача ОСОБА_3. Квартиру АДРЕСА_6 позивач отримав під час їхнього шлюбу, однак право власності на квартиру оформлено тільки на позивача. Оскільки вони з позивачем проживали в квартирі, яка належить їй за адресою: АДРЕСА_7, то вона запропонувала щоб у квартиру по вул. Петровського переїхав жити їх син ОСОБА_10 разом зі своєю сім’єю. На той час син ОСОБА_10 з сім’єю проживав в гуртожитку, свого житла не мав. Квартира була в новобудові, без ремонту. Позивач у квартирі по вул. Петровського ніколи не жив. ОСОБА_1 погодився, щоб ОСОБА_3 зі своєю дружиною та сином переїхав жити у квартиру по вул. Петровського. ОСОБА_10 з дружиною зробили в квартирі ремонт, купили меблі та інші необхідні речі. У 2006 році онуку ОСОБА_4 необхідно було йти до школи, а для цього треба прописка. Тоді вона у 2006 році діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, яка була видана їй ОСОБА_1 та посвідчена нотаріусом ОСОБА_9 сама написала заяви про згоду на реєстрацію ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_8. Де на даний час вказана довіреність вона не знає бо пройшло багато часу. Позивач не заперечував проти реєстрації відповідачів в його квартирі, але не мав вільного часу щоб зробити це особисто, тому і оформив на неї довіреність. ОСОБА_3 із сім’єю постійно проживають в даній квартирі та сплачують всі комунальні послуги.

Відповідно до інформації наданої приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу ОСОБА_9 від 04.12.2017 №603/01-16 (а.с.128) 18.04.2003 року нею були посвідчені та зареєстровані в реєстрі під №1263, 1266 довіреності від імені ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4. У зв’язку зі спливом строку зберігання вказані довіреності знищені у червні 2015 року.

Цивільне та житлове законодавством України виділяє наступні правові категорії осіб (крім власника), які можуть мешкати у житлі належному фізичній особі на праві власності:

1) члени сім’ї власника жилого будинку/квартири (ст. 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України);

2) наймач та члени його сім’ї (ст. 158 ЖК УРСР, ст. 810, 816 ЦК України);

3) тимчасові мешканці (ст. 98, 161 ЖК УРСР, ст. 818 ЦК України).

Визначаючи до якої із означених категорій належить відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, - сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

В судовому засіданні сторонами не заперечувалось, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як на час вселення у спірну квартиру так і на час розгляду справи в суді не проживали спільно із позивачем ОСОБА_1, не вели з ним спільного господарства та не були пов’язані спільним побутом.

Вказане підтверджено зокрема і Актом КП «Соснівська СУБ» (а.с. 34) згідно з яким ОСОБА_1 з 1985 року постійно проживає разом з ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_9 та ОСОБА_6 ОСББ «Сім’я» (а.с. 35) згідно з яким за адресою АДРЕСА_10 з 2004 року проживають ОСОБА_3 його дружина ОСОБА_6 та син ОСОБА_4, а крім них в даній квартирі ніхто не проживає.

Отже в розумінні статті 3 СК України, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є членами сім’ї ОСОБА_1 та вселилися в спірну квартиру не як члени сім’ї власника житла.

Також відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не є наймачами спірного житла або членами сім’ї наймача.

Відповідно до ч.1 ст. 810 ЦК України, - за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Договір найму житла укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 812 ЦК).

Згідно ст. 158 ЖК УРСР, - наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму.

В розумінні ст. 810, 812 ЦК України та ст. 158 ЖК УРСР договір найму житла між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не укладався, плату власнику за проживання у житлі відповідачі не вносять, а отже ОСОБА_3 не є наймачем, а ОСОБА_4 не є членом сім’ї наймача.

За таких обставин суд приходить до висновку, що правовий статус відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо спірної квартири необхідно визначити, як тимчасові мешканці.

Судом встановлено, що відповідачі вселилися у спірне житло з відома та згоди власника – ОСОБА_1, однак така згода не передбачала безстрокового проживання у квартирі позивача.

За змістом ч.3 ст. 818 ЦК України та ч.3 ст. 98 ЖК УРСР, - тимчасові мешканці на вимогу власника або наймача зобов’язані не пізніше семи днів від дня пред'явлення вимоги про звільнення помешкання, звільнити житло, а у разі відмови, - підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

ОСОБА_1 свою вимогу до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звільнення квартири за адресою: АДРЕСА_10 сформулював у позові поданому до суду 30.08.2017, однак незважаючи на це, станом на 11.12.2017 відповідачі добровільно вказану квартиру не звільнили.

Зміст права власності полягає в тому, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Суд вважає, що ОСОБА_1, як власник житла має право вимагати виселення зі своєї квартири, що потрібна йому для власного проживання, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, які є тимчасовими мешканцями та в добровільному порядку не звільняють житло. Примушування позивача проживати у своїй квартирі разом із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є протиправним.

На час вирішення справи судом позивач є дієздатним, а отже вправі сам вирішувати з ким йому проживати та хто буде здійснювати за ним догляд і надавати допомогу.

За таких обставин позовні вимоги в частині виселення відповідачів підлягають задоволенню та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 необхідно виселити із квартири АДРЕСА_11 без надання іншого жилого приміщення.

Доводи відповідачів та їх представників про застосування строку позовної давності, у даному випадку не можуть бути прийняті судом, оскільки власник не обмежений будь-яким строком для заявлення вимог про виселення зі своєї квартири тимчасових мешканців.

Щодо виселення ОСОБА_4, якому на час розгляду справи виповнилося 17 років, то суд вважає, що житлом його зобов’язані забезпечити батьки, а не дід.

В той же час судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною реєстрації відповідачів у спірній квартирі.

При цьому, розглядаючи справу в межах позовних вимог, суд враховує, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не передбачає такої дії, як визнання реєстрації недійсною.

Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою КМУ №207 від 02.03.2016, передбачають можливість скасування реєстрації місця проживання (пункт 28), однак позовних вимог про скасування реєстрації ОСОБА_1 не заявляв.

В той же час згідно ч.1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», - судове рішення про виселення, яке набрало законної сили є підставою для зняття з реєстрації місця проживання.

Доводи відповідачів про те, що вони за власні кошти зробили ремонт у квартирі позивача можуть бути предметом судового розгляду в іншій справі, у випадку їх відповідного звернення до суду.

Судові витрати підлягають розподілу згідно ст. 88 ЦПК України, з урахуванням того, що позивач як інвалід І групи звільнений від сплати судового збору, а відповідач ОСОБА_4 є неповнолітнім.

На підставі ст. 317, 379, 382, 383, 391, 818 ЦК України, ст. 98 ЖК УРСР, керуючись ст. 10-11, 60-61, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 із квартири АДРЕСА_11 без надання іншого жилого приміщення.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 в дохід держави судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд міста Черкаси шляхом подачі в десяти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.