Вирок № 71049485, 15.12.2017, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1352/16-к

Номер провадження 1-кп/530/10/17

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" грудня 2017 р. Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Бедюх Н.І., з участю прокурорів Костенка І.А., Чубенка А.І., захисника обвинуваченого ОСОБА_1 адвоката Полуніна В.М., представника потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 захисника Гонжак І.В., потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, начальника Зіньківського районного сектору Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Яненко І.М. розглянувши в судовому засіданні в залі суду міста Зіньків Полтавської області матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015170170000515 від 25.08.2016 року, відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Петрівка, Артемівського району, Донецької області, жителя АДРЕСА_2, раніше не судимому, працюючому водієм ГПУ «Полтавагазвидобування», українця, громадянина Україниу вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 25.08.2015 року близько 12 години, керуючи автомобілем ГАЗ 24 «Волга», реєстраційний знак НОМЕР_1, на АДРЕСА_2 та рухаючись по ґрунтовій дорозі, яка веде до тильної сторони його господарства, з причини раніше виниклих неприязних стосунків зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_7 та донькою ОСОБА_3, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, умисно, здійснив наїзд на них та притиснув їх до автомобіля «FIAT DUCATO» н.з. НОМЕР_2, який знаходився позаду потерпілих.

В результаті умисних протиправних дій ОСОБА_1 потерпіла ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритого косого уламкового перелому дистальної третини великогомілкової кістки правої гомілки зі зміщенням і закритого поперечного перелому дистального метафізу малогомілкової кістки правої гомілки без зміщення з стороннім тілом дистальної третини правої гомілки, які згідно з висновком судово-медичної експертизи №1560 від 12.11.2015 року кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я.

Потерпіла ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритого неповного перелому проксимального метафізу правої малогомілкової кістки без зміщення з розвитком синовіта, тендоніта медіальної, коллатеральної зв'язки та власної зв'язки надколінка правого колінного суглобу та закритого косо-гвинтоподібного перелому дистальної третини діафізу правої малогомілкової кістки без зміщення; гематом м'яких тканин та саден шкіри обох нижніх кінцівок, які згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1561 від 27.10.2015 року кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я.

Згідно із ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всих передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 91-92 КПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або даними слідчому судді на стадії досудового розслідування. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно яких судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дослідивши докази представлені стороною обвинувачення докази, здобуті під час судового провадження, вислухавши показання обвинуваченого (підсудного), потерпілих, свідків, суд приходить до висновку, що пред'явлене обвинувачення ОСОБА_1 у кримінальному провадженні знайшло своє підтвердження з наступних підстав.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину в скоєнні інкримінованого йому злочину не визнав, просив його виправдати, у задоволенні цивільних позовів до нього просив відмовити, в своїх показаннях вказав, що він перебував у шлюбі із ОСОБА_4, з якою розлучився. Згідно рішення суду, їх спільне майно було поділено. В серпні місяці, точно дату та час він не пам'ятає, йому зателефонував сусід та повідомив, що невідомі особи в його будинку «трощать» та ламають. Він взяв свій автомобіль «Волга» і почав їхати додому. Приїхавши додому, він зупинився і побачив, що автомобіль, який стояв біля його двору, з напруженим майном, перед його автомобілем, почав від'їжджати. Вібдулося зіткнення. З автомобіля, який стояв перед ним вийшла дружина та дочка. Зав»язалася сварка. Зібралися люди. Приїхала поліція та швидка допомога, яка нікого не забрала повернулася назад. Хто наніс тілесні ушкоджені дружині та дочці - незнає. Добавив, що дружина, розбирала будинок, свою частину, без відповідних документів, не уладнала з ним питань по переобладнанню. Під час даного інцендента у нього з його частини будинку було викрадено кошти про які він повідомив працівників поліції та розпочато кримінальне провадження, яке на сьогоднішній день не розслідувано, постійно затягується як зі сторони слідчого так і прокурора. Також добавив, що в автомобілі ОСОБА_7, вікон, для заміни на металопластикові не було, як на це посилалась його колишня дружина, а тому рахує що це була крадіжка з будинку, та щоб коли його не було вдома хтось міг також здійснити крадіжку через витягнуті вікна. Вказав, при цьому, що свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є заінтересованими людьми, колишні працівники міліції, з якими у нього постійно виникали конфлікти. Додав також, що коли він зупинив свій автомобіль, йому на зустріч починав рух заднім ходом автомобіль Фіат.

Дослідивши та перевіривши в повному обсязі докази обвинувачення, оцінивши їх з точки зору допустимості і достовірності, проаналізувавши і співставивши їх з показами обвинуваченого, потерпілих, свідків, суд вважає, що незважаючи на невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_1 в скоєнні злочину, передбаченого статтею 122 ч.1 КК України, його вина у вчиненні інкримінованого йому злочині підтверджується дослідженими та перевіреними в судовому засіданні доказами:

Потерпіла ОСОБА_7 пояснила суду, що 25 серпня 2015 року вона разом із бригадою будівельників поїхала у село Попівка до будинку, де вона має свою часткову власність. Приїхали вони зранку. Спочатку намагалися достукатися в домоволодіння ОСОБА_1, але він не дверей не відкрив. Потім вони об'їхали домоволодіння з іншого боку, до частини, яка їй належить. Потім будівельники під її керівництвом зайшли до частини будинку, яка їй належить та почали проводити демонтаж вікон. Згідно рішення суду, будівельної експертизи в тій частині будинку потрібно було зробити окремий вхід. Вона почала робити перші кроки до перебудови будинку. Коли будівельники частину роботи зробили, на території домоволодіння стояв автомобіль Фіат, куди вони збиралися складати віконні рами. Десь через півтори години зі сторони контори їхав ОСОБА_1. В цей момент вони з ОСОБА_3 підійшли до Фіата, щоб подивитися які речі вже були складені, які ні. Там ще стояла колишня свекруха, дещо забирала, з собою носила. На шаленій швидкості він летить. Вони з ОСОБА_3 стояли біля Фіата. Він їхав з такою швидкістю, з таким напором, проїхав по ним. ОСОБА_3 встигла підняти ноги на Фіат, а вона не встигла і їй попало по всих ногах. Після цього Фіат відскочив. ОСОБА_1 вибіг з машини, почав кричати, погрожувати. Він схопив лопатку почав махати над ними. Потім хтось викликав швидку. Приїхала швидка допомога. Вкололи знеболююче, запропонували госпіталізацію в районну лікарню, вона відмовилася, так, як, в Полтаві по місцю проживання нададуть більш кваліфіковану допомогу. Після цього приїхала інша машина, їх перенесли і вони поїхали в лікарню. По факту переобладнання в її частині будинку, як вказано в судовому рішенні, вона виготовляла документи, але надати в судове засідання не може.

Потерпіла ОСОБА_12 пояснила суду, що 25 серпня 2015 року близько 09 години вона виходила на задню частину будинку по АДРЕСА_3. По приїзду зателефонувала в міліцію. Потім почався демонтаж. Прибігла баба і почала кричати, почала виносити ті речі, які вони складали в бус. Вона почала контролювати, які речі баба забирала, таким чином вона опинилася біля буса. Знаючи, що зараз приїде ОСОБА_12, постійно дивилася в сторону контори. Після того, як побачила його всим сказала, що він їде, схватила маму за руку і вони відійшли в сторону буса. Знаючи його характер, що він буде підіймати руку на її матір, механічно підійшла до буса, щоб він їх не збив, вона навіть не могла подумати, що він може в'їхати в машину. Після того, як він виїхав, біля контори стояли їхні юристи, вона думала, що вони зараз зупиняться і переговорять, але він проїжджаючи мимо них, звернув на грунтову дорогу і їхав з такою швидкістю, що пиль стояла вище машини. Потім коли він в'їжджав в поворот, добавив ще швидкості і в'їхав прямо в них. Потім вона підвела маму до задньої частини буса, а сама сіла однією ногою на нього, а іншою ногою і двома руками тормозила на зустріч волзі. Потім стався удар, вона упала на спину, на неї посипалось стекло, вона прийшла до тями, перевіряла чи стекло її зачепило чи ні. Потім встала, подивилася на маму, мама висіла на руках, а потім вона хотіла зробити крок і впала. Після того, як їх відкинуло між ними і бусом був проміжок, зі сторони дверки водія був пісок і лопата. ОСОБА_12 вихватив її та підійшов до мами, розмахнувся лопатою, єдине, що його зупинило, він не знав як обернути, чи пластом ударити, чи гострим кінцем. І може через те, що він її крутив, якою стороною вдарити, позаду підійшов будівельник і вихватив в нього цю лопату. Тим часом прибігли чоловіки, вона попросила щоб маму відтягли. Спочатку вона зателефонувала в міліцію, сказала що вже не потрібно їхати, є потерпілі, вона буде викликати швидку. Міліція приїхала через 10 хв.. Потім викликали швидку. Приїхала швидка, вкололи їй укол, перемотали ногу. Маму відтягнули в кабіну автомобіля.

Свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що 25 серпня 2015 року було скоєно пограбування будинку за адресою: АДРЕСА_4. Затійником пограбування була ОСОБА_7 та донька ОСОБА_12. Вони приїхали з помічниками - ОСОБА_8, ОСОБА_9 і 4 робочих. Під час пограбування грабіжники вдерлися у вікна, викрали та погрузили на автомобіль 5 пластикових вікон, 3 міжкімнатних дверей, 3 паласи із підлоги, штори 5 штук, тюль з п'яти вікон, праску, дошку для прасування, все оцінено в попередніх судах на тисячі гривень. Також шерстяний платок, кришталеву вазу для квітів, настінну лампу, простирадло та скатертину 70-х років та 42 тисячі гривень. Розвалили стіну під вікном, побили шиферну огорожу на паркані, попсували та побили під час демонтажу вікна, зіпсували карнизи у зв'язку з цим нанесли мені матеріальної шкоди. У червні цього року ОСОБА_7 отримала від неї в присутності працівників виконавчої служби всі речі, які були присуджені їй судом при поділі майна, а саме: холодильник, мікрохвильову піч, телевізор, музикальний центр, супутникову антену, тюнер. Вона претендувала і на інші речі, але виконавець не дозволив забрати їй без акту, тому вона вчинила грабіжницький напад. Про грабіж її повідомив сусід ОСОБА_15, який помітив людей та чужий автомобіль у її господарстві. Ще забрали трактор, який виконавча служба продала. Бачила в автомобілі, який найняла ОСОБА_16 речі, які забрано з будинку, замотано в покривала та загружено до автомобіля. Вона весь час стояла та бачила як курочать будинок.

Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що з ОСОБА_7 він познайомився приблизно в червні 2015 року. Їх познайомив спільний знайомий. Познайомив з метою надати їй юридичну консультацію, так, як він має вищу юридичну освіту. Він з ОСОБА_7 декілька раз зустрічалися, вирішували питання стосовно її юридичного аспекту і запитів. Ситуація така, що вона розлучилася зі своїм чоловіком. З чоловіком вони поділили будинок на дві частини, одна частина її, а одна його. Чоловік заважав їй користуватися своєю частиною будинку і при цьому декілька разів спричинив їй тілесні ушкодження про що було прушено чотири кримінальних справи за ознаками легких тілесних ушкоджень, які розслідувалися Зіньківським райвідділом міліції. 24 серпня ОСОБА_7 до нього звернулася з проханням поїхати з нею до селища Опішня. Вона хотіла у своїх справах з частиною будівлі щось вирішити, він погодився, взяв свого знайомого, коллегу ОСОБА_8. Приїхали вони в село Попівка близько 09 години. Вони під'їхали до дому, хазяїн був вдома, але він до них не вийшов. Після цього вони об'їхали на задній двір, десь хвилин через 10 він вийшов, поряд з будинком стояв автобус і він на автобусі поїхав в сторону Опішні. Після цього з ОСОБА_7 приїхав ще окремо мікроавтобус, там теж декілька людей було. Він з ОСОБА_8 від'їхали і стали біля колгоспної контори. Об 11 годині 45 хвилин мимо них проїхала чорна волга ГАЗ-24. Вона проїхала на великій швидкості. Вони стояли біля цієї адмінбудівлі, вона знаходилася біля перехрестя, а за перехрестям, метрів за 10-15 поворот по грунтовкі, яка веде на задній двір домівки ОСОБА_7, де вони знаходилися. Він пішов в напрямку за автомобілем. Метрів 60-70 від перехрестя куди повернув, від повороту до дому, там стояв мікроавтобус. ОСОБА_7 повертаючи в цей поворот збільшив ще швидкість і відбулося прискорення автомобіля. Свідок в цей час знаходився на відстані десь метрів 15 до цього повороту і все бачив. Він бачив, що стояв білий мікроавтобус, задні двері були відчинені, біля них стояла ОСОБА_7 і дочка ОСОБА_3. В той момент чорна волга не зменшуючи швидкості їде прямо на них, б'є їм по нижніх кінцівках, машину відкидає на невелику відстань. Жінки падають на землю. Після цього ОСОБА_7 вибіг з машин з криками, я вас зараз повбиваю. Там поруч була лопата, він вхопив лопату, замахується і біжить на них. В цей момент хлопець ОСОБА_17 стає між ними. Цей хлопець вихватив у нього лопату і вони почали борикатися. В цей час мати обвинуваченого вхопила граблі і почала бити ОСОБА_17 заді граблями. В цей час свідок підбіг уже до них. Він попросив бабушку покласти граблі і вона їх поклала. А ОСОБА_18 розвів обвинуваченого і ОСОБА_17. Коли підійшли до ОСОБА_7, вона кричала нога, нога. Він підняв дівчину і з права стояло сільськогосподарське обладнання і він її туди посадив. Ногами вона не могла ступнути, в неї в нозі застряв болт. Вона дуже жалілась на ногу та плакала. Обвинувачений підбіг знову до неї казав якщо вона буде на нього покази давати, він її вб'є. Потім підійшов ОСОБА_18 відвів його в сторону. Вони почали викликати швидку допомогу. Приїхала міліція. ОСОБА_7 вони посадили в машину.

Свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що в кінці серпня він разом із другом поїхали до смт. Опішня. Разом з ними в автомобілі їхала ОСОБА_7. Вони приїхали в Опішню, потім повернули на право, там було село Попівка. На автомобілі вони під'їхали до тильної сторони огороду, вийшла ОСОБА_7. Потім туди під'їхав білий мікроавтобус робітників з інструментами. Коли ОСОБА_7 вийшла, ОСОБА_9 автомобіль поставив біля контори. Відстань була приблизно 70-75 м. зі сторони огороду. Вони стояли там. Під обід, мимо них на відстані близько 10 метрів, по вулиці проїжджає чорна волга і повертає в сторону перехрестя, як їхати до цього приватного сектору зі сторони огороду. Перед перехрестям ОСОБА_7 трішки загальмував, а коли в'їхав на грунтову дорогу, то швидкість була сильно збільшена. Білий бус стояв передньою частиною до будинку, а задньою частиною до огороду. Двері авто були привідкриті. Так, як ніяких забудов не було можна було все розгледіти. ОСОБА_7 і донька стояли в стороні буса. Чорна волга проїжджаючи по огороду, швидкість була сильно збільшена і він різко завернув в сторону буса і вдарив жінку і доньку. ОСОБА_7 від цього удару влетіла в бус, а донька її стояла з боку і впала на бік. Потім вибіг ОСОБА_7, біля нього стояла лопата, ОСОБА_7 схопив лопату і з криками пішов до ОСОБА_7. В цей час там був робітник, що приїхав на білому бусі, він вчепився в лопату, а ОСОБА_9 намагався їх розборонити. Жінка років 60 чи старше з граблями намагалася Валентиновича ними вдарити але він спокійно попросив покласти ці граблі. Коли в ОСОБА_7 відібрали лопату, свідок попросив його відійти. Після цього ОСОБА_7 підійшов до доньки і сказав, що якщо вона за маму, то він і її вб'є. Потім він хвилин 5-7 ще там ходив і після цього зайшов до свого будинку та знаходився там до приїзду працівників міліції. ОСОБА_9 спочатку взяв доньку на руки та посадив на плуг. Потім вони взяли ОСОБА_7 і посадили її в бус, бо вона не могла ходити. І чекали до приїзду швидкої допомоги та міліції. Приїхала міліція, вони спочатку розмовляли з ОСОБА_7, а після нього підійшли до них.

Свідок ОСОБА_19 пояснив суду, що ОСОБА_7 попросила його перевезти з села Опішня деякі речі. Приїхали вони в село. Він поставив грузовий автомобіль Фіат. Він заїхав з огороду і в садку поставив Фіат на ручник. Відкрив двері заді і знаходився в автомобілі. Там були будівельники, які робили свою роботу. Деякий час пройшов, він сидячи в автомобілі звернув увагу на дзеркало заднього виду, що дуже на великій швидкості рухається автомобіль по грунтовій дорозі, волга чорна. І далі не зменшуючи швидкості, відчув удар в задню частину Фіата. Фіат був побитий, стояла волга заді, були крики, він повернувся назад і сів в машину. Десь в цей час ОСОБА_7 посадили в Фіат, потім він почав набирати 102 щоб викликати міліцію. Приїхали із Зінькова слідчий, гаї. Слідчий сів в кабіну Фіата, провірив ручник, він на ручнику стояв, а вже як склали протокол, то власник волги не міг її завезти, вона так як була на третій передачі, так і заглохла, було включене запалення.

Свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що коли вони приїхали в Опішню ОСОБА_17 попросив їх щоб вони і знайомі ОСОБА_7 допомогли по будівництву, демонтаж метало пластикових вікон. Він для цього взяв ще двох свої робочих людей - ОСОБА_7 і ОСОБА_30 та інструмент болгарку, кувалду, монтіровку все що треба для демонтажу вікон. Приїхали вони на машині. ОСОБА_7 приїхала на машині. Був білий фургон грузовий. Було три машини. ОСОБА_7 сказала, що вони з чоловіком поділили майно, все законно, це її відсуджена площа. Зняли вони три вікна, грузили вікна в білий фургон. Потім ближче до обіду він побачив як на великій швидкості їхала волга, самого моменту наїзду він не бачив, але чув хлопок та бризги стекла. Потім забіг ОСОБА_7 і сказав що трьох чоловік ударила машина. Спочатку приїхала швидка, а потім міліція. В них відібрали свідчення. Вони чекали медичну допомогу. Потім він підійшов до доньки, відкритих переломів він не бачив. Потім вони отримали кошти та поїхали до дому.

Свідок ОСОБА_20 пояснила суду, що виклик поступив в 11.30 за адресою АДРЕСА_2 про те що на людей наїхали машиною і є два чи три постраждалих і вони виїхали на місце. По приїзду вона бачила дві машини, одна велика, одна чорна волга, та спитала де потерпілі, її провели у білий бус до кабіни там сиділа ОСОБА_7 на сидінні, спиною до руля і ногами до пасажирських дверей. Вона запитала, що трапилося, ОСОБА_7 відповіла, що чоловік наїхав на неї автомобілем. Потім вона розпитувала про характер травми, що болить та на що скаржиться. ОСОБА_7 вказала на біль в ногах, що удар пройшовся по обох гомілках. Вона переміряла тиск і надавала допомогу, обезболювання, оглядала кінцівки, вони були при пальпації дуже хворобливі, вона ними поворушити не могла, так як з її слів це був удар автомобіля вона припустила, що там перелом, але тільки припустила тому, що ренген обладнання вони в швидкій не возять. Уточнений діагноз був би після ренген знімка в травматологічному травмпункті. Надали ОСОБА_7 допомогу, потім їй сказали, що є ще потерпіла ОСОБА_3. Вона запитала у неї про характер травми, переміряла тиск чи втрачала свідомість. Скарги були на біль і поранення у гомілково-ступневому суглобі, вона не могла стати на ногу, скаржилася на біль, обмеження рухів, і було невелике поранення м'яких тканин в області суглобу і звідти стирчав сторонній предмет - болт. Також вона зробила обезболювання, забинтувала рану, асептичну пов'язку наклала, стороннє тіло не видаляла, це робота травматологів. Потім звернувся ще до неї чоловік, він ходив на ногах, сказав, що йому теж трішки перепало, там не значна травма була. Були скарги на біль в нозі, були садна, царапини, серйозних травм не було. Потім вона повинна була транспортувати цих потерпілих у травматологічне відділення але так як вона курсує тільки по району, то потерпілі відмовилися від транспортування швидкою допомогою в Зіньків в центральну району лікарню мотивюючи тим, що вони проживають у Полтаві і вони доберуться своїм транспотом і звернуться по місцю проживання у травмпункт. Вона дочекалася доки ОСОБА_3 зателефонувала до знайомого, щоб він їх транспортував до Полтави. Уточнивши, що дійсно вони визвали і їх відвезуть у травмпункт, вона поїхала. Відмову від госпіталізації, від транспортування вони попідписували.

Свідок ОСОБА_31 пояснив суду, що прибули вони в АДРЕСА_2 на виклик десь в 11.30. Стояли дві машини. Бус стояв попереду, ззаді стояла чорна волга. Він припаркував машину збоку. Фельшер вийшла та пішла надавати допомогу. Він стояв біля машини. Хвилин через 10-12 фельшер позвала його і попросила принести медичну сумку. Він приніс їй сумку та повернувся до свого автомобіля.

Свідок ОСОБА_23 пояснив суду, що він стояв спиною до буса, перед ним стояла ОСОБА_7 її донька і його знайомий ОСОБА_17, вони стояли обличчям до нього. Це було біля хати. ОСОБА_7 попросила їх перевезти її речі. Вони грузили її речі до буса. Він побачив як в їх сторону по грунтовці їхала волга. Доїжджаючи до них ще добавила швидкості. В останній момент він встиг підпригнути, так як стояв обличчям до волги, що наближалася, а вони стояли спиною і не бачили цієї машини. Він встиг підпригнути, а волга їх прибила до буса. Удар прийшовся по ногах. Потім вибіг водій і почав скандлити.

Свідок ОСОБА_24 пояснив суду, що ОСОБА_7 попросила його забрати її речі. Були там ще два юристи. Приїхали вони туди. Їх було чотири чоловіки. Вона сказала, що заплатить їм за виконану роботу. Хлопці складали інструменти. Був ОСОБА_7, ОСОБА_24 і ОСОБА_32. Він з ними познайомився коли працював, вони займалися будівництвом. Вони приїхали бусом, їх було четверо, ОСОБА_7 з донькою. Спочатку вікно, потім деякі коври. Це все було по вказівці ОСОБА_7, донька це все знімала на відеокамеру. Потім він з ОСОБА_33 загрузили якісь достки, потім вікно одне і друге. Коли вони стояли біля буса, була відчинена дверка буса. Потім він пам'ятає як сказала ОСОБА_7, що їде колишній чоловік. Потім він відчув удар, закричала ОСОБА_7 з донькою. ОСОБА_33 підпригнув, все трапилося дуже швидко. Потім вибіг цей чоловік і схватився ще за лопату. Він схватив за держак і витягнули вони у нього лопату. Почався крик зі сторонни ОСОБА_7 і доньки. Потім ОСОБА_7 посадили на водійську сторону буса. А доньку посадили на лавочку. Від машини метрів 10-15. Потім приїхала швидка. Огляділи його, ОСОБА_7. Сказали, що йому потрібно в лікарню, ОСОБА_7 сказали, що потрібно робити ренген, бо в неї було схоже на перелом.

Свідок ОСОБА_25 пояснив суду, що на той час він працював дільничим інспектором міліції. Це було наприкінці літа 2015 року. Близько обідньої перерви він знаходився вдома. До нього зателефонував помічник дільничого інспектора ОСОБА_26 і повідомив, що до нього надійшло повідомлення, що в с. Попівка Зіньківського району в господарстві ОСОБА_3 відбулася чи сварка чи бійка. Потім він приїхав на службовому автомобілі і забрав з дому, вони виїхали на місце події. Доїхавши до контори, було видно з дороги, що на подвір'ї зі сторони огородів там знаходились люди і автомобіль. Під'їхавши ближче, побачив, що стояв автомобіль чорного кольору ГАЗ 24 Волга і мікроавтобус вантажний білого кольору, задні двері в автобусі були відкриті. Людей було багато, відразу ж почали виясняти що до чого. Далі опитали на словах людей, потім повідомили на райвідділ, який вислав слідчо-оперативну групу, але вона пізніше приїхала, тоді приїхала швидка.

Свідок ОСОБА_26 пояснив суду, що це була обідня перерва, він знаходився вдома. Він проживає на одній вулиці із громадянином ОСОБА_3 десь на відстані 250-300 метрів. Він знаходився на огороді. До нього підійшла жінка ОСОБА_3 і сказала, що там вдома твориться страшне. Він швидко переодягнувся і поїхав по ОСОБА_25, забрав його і вони заїхали службовим автомобілем зі сторони грядок. Коли вони заїхали, він побачив автомобіль бус білого кольору і десь на відстані метра від нього стояв автомобіль Волга чорного кольору ГАЗ 24, який належить ОСОБА_3. Він звернув увагу, що в будинку були демонтовані вікна, тобто витягнуті повністю рами, стояли якісь клунки, речі біля буса. Було чоловік 5-6 незнайомих йому, колишня дружина була, ОСОБА_3 був, донька його.

Свідок ОСОБА_15 пояснив суду, що це було вдень, він порався вдома, почув як тітка ОСОБА_13 (мати ОСОБА_27) кричала, стояв транспорт ОСОБА_27 в садку. Він побачив що там стояв якийсь бус, ходили люди. Він пішов до хати взяв мобільний телефон та зателефонував до ОСОБА_27 і сказав, що в нього там якісь люди, щось тріщить, ходять люди і щоб він приїхав до дому.

Свідок ОСОБА_15 суду повідомив, що між обвинуваченим та потерпілими існують неприязні відносини, у зв'язку з чим вони скаржаться один на одного. Що потерпіла ОСОБА_4 в серпні місяці 2015 року, точно він дату та час не пам'ятає, разом з дочкою приїхали в с. Попівка, Зіньківського району, Полтавської області, найняла людей, витягли вікна з будинку, забрала в автомобіль.

Вина ОСОБА_1 доводиться також :

- рапортом помічника начальника Зіньківського РВ оперативного чергового чергової частини штабу ОСОБА_28 від 25.08.2017 року встановлено те, що 25.08.2015 року о 13 год. 15 хвилин до чергової частини Зіньківського РВ надійшло повідомлення по телефону від фельшера Опішнянськї ЦРЛ ОСОБА_20 про те, що 25.08.2015 р. ОСОБА_1 житель АДРЕСА_2 на автомобілі ГАЗ-24 д/н НОМЕР_1 здійснив наїзд в с. Попівка на гр-ку ОСОБА_4 жительку АДРЕСА_2 та ОСОБА_3 та ОСОБА_17, жителя с. Гожули, Полтавського району, Полтавської області ( т.2 а.с.8);

-заявою ОСОБА_7, жительки АДРЕСА_1 про те, що в АДРЕСА_2, згідно якої вона вказує, що 25.08.2015 р. близько 12 год. 00 хвилин ОСОБА_1 на власному автомобілі ГАЗ-24 скоїв ДТП завдав їй тілесні ушкодження (а.с.9);

-заявою ОСОБА_3, жительки АДРЕСА_1 про те, що в АДРЕСА_2, згідно якої вона вказує, що 25.08.2015 р. близько 12 год. 00 хвилин ОСОБА_1 на власному автомобілі ГАЗ-24 скоїв ДТП завдав їй тілесні ушкодження (т.2 а.с.10);

- згідно протоколу огляду місця події від 25.08.2015 р. господарства, яке розташоване в АДРЕСА_2, на задньому дворі, який зі сторони земельної ділянки та огорожі встановлено на покритті (траві), позаду коліс є сліди ковзання шин автомобіля «FIAT DUCATO» н.з. НОМЕР_2, від автомобіля Волга відокремлено частина лівого поворота, знаходиться на землі (т.2 а.с.13-18);

- згідно протоколу огляду від 25.08.2015 р. автомобіля ГАЗ-24 д/н НОМЕР_1 встановлено, що пошкоджено увігнутість бампера, радіаторної решітки, розбиття фари лівої та повороту ( т.2 а.с.19-22);

- згідно протоколу огляду від 25.08.2015 р. автомобіля «FIAT DUCATO» н.з. НОМЕР_2, встановлено, що розбито стекло та увігнуто металевий бампер (а.с.23-27);

-згідно з висновком та додатковим висновком судово-медичної експертизи № 1561 від 27.10.2015 року ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритого неповного перелому проксимального метафізу правої малогомілкової кістки без зміщення з розвитком синовіта, тендоніта медіальної, коллатеральної зв'язки та власної зв'язки надколінка правого колінного суглобу та закритого косо-гвинтоподібного перелому дистальної третини діафізу правої малогомілкової кістки без зміщення; гематом м'яких тканин та саден шкіри обох нижніх кінцівок, які кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я (т.2 а.с.67-69);

- згідно з висновком та додатковим висновком судово-медичної експертизи № 1560 від 27.10.2015 року ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритого косого уламкового перелому дистальної третини великогомілкової кістки правої гомілки зі зміщенням і закритого поперечного перелому дистального метафізу малогомілкової кістки правої гомілки без зміщення з стороннім тілом дистальної третини правої гомілки, які кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я ( т.2 а.с.79-82);

При цьому, наявні у провадженні постанови слідчого про призначення експертиз свідчать про те, що останні були призначені у відповідності до Кримінального процесуального Кодексу України.

Порушень положень § 5 Глави 4 КПК України в ході судового розгляду сторонами не доведено та судом не встановлено.

Згідно ч. 5 ст. 356 КПК України, в ході судового розгляду кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновків експертів, мала право надати суду відомості, які б стосувалися знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки цих експертів, однак стороною захисту такі відомості суду надані не були та в судовому засіданні судом не встановлені.

Тож, суд зазначені висновки визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні відповідають вимогам КПК України, а безпосередньо порушень вимог ст.ст. 87, 101-102 КПК України, судом не встановлено та сторонами не доведено.

- згідно з висновком судової автотехнічної експертизи № 173 від 24.05.2016 року в даній дорожні обстановці водій автомобіляГАЗ-24 д/н НОМЕР_1 ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути наїзд на пішохода ОСОБА_4, шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування, тобто порушив п.12.3 ПДР України (т.2 а.с.121-123).

Вказані докази суд визнає належними і допустимими та такими, що підтверджують вчинення обвинуваченими встановленого судом злочину.

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Стаття 8 Коституції України декларує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України та аналогічна позиція держави закріплена й у ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 р. передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Так, у справі «Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain» від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ст. 86 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Так суд, перевіряючи на предмет допустимості та належності дані, які містяться в письмових доказах, долучених до матеріалів кримінального провадження зазначає наступне.

Разом з тим, суд вважає недопустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту від 07.04.2016 року з потерпілою ОСОБА_4 виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.103 КПК України процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії; 3) у журналі судового засідання.

Згідно ч.2 ст.104 КПК України у випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі. Якщо за допомогою технічних засобів фіксується допит, текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому. У такому разі у протоколі зазначається, що показання зафіксовані на носії інформації, який додається до нього.

При проведенні слідчого експерименту є обов'язковим складення протоколу, який має містити відомості, визначені ч.3 ст.104 КПК України: 1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце, час проведення та назву процесуальної дії; особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім'я, по батькові, посада); всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання; 2) описової частини, яка повинна містити відомості про: послідовність дій; отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи; 3) заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

У вказаному протоколі проведення слідчого експерименту від 07.04.2016 року не зазначено: рік народження потерпілої, рік народження захисника, характеристику технічного засобу фіксації цифрової фотокамери «Кенон Legia FS 306» та носіїв інформації, які застосовувалися при проведенні процесуальної дії, умови та порядок використання, спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу ( вказано що ознайомлені всі учасники).

Відповідно до п.4 ч.2 ст.105 КПК України як додаток до протоколу проведення слідчого експерименту може бути: фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп'ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

В ч.3 ст.105 КПК України вказано, що додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків. Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 07.04.2016 року з потерпілою ОСОБА_4 до протоколу надано фотокарточки, які не підписані ніким та не заначено ніяких відомостей (т.2 а.с..106-113).

Тому, суд приходить до висновку, що при складанні протоколу проведення слідчого експерименту від 07.04.2016 року з потерпілою ОСОБА_4 порушено вимоги ст.ст.104, 94 КПК України, що є підставою для визнання його недопустимим доказом.

Разом з тим, суд вважає недопустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту від 07.07.2016 року з потерпілою ОСОБА_3 виходячи з наступного.

У вказаному протоколі проведення слідчого експерименту від 07.07.2016 року не зазначено: ім'я та по батькові, рік народження потерпілої, рік народження захисника, характеристику технічного засобу фіксації цифрової фотокамери « Кенон Legia FS 306» та носіїв інформації, які застосовувалися при проведенні процесуальної дії, умови та порядок використання, спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу ( вказано що ознайомлені всі учасники). ;

Відповідно до п.4 ч.2 ст.105 КПК України як додаток до протоколу проведення слідчого експерименту може бути: фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп'ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

В ч.3 ст.105 КПК України вказано, що додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків. Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 07.07.2016 року з потерпілою ОСОБА_3 до протоколу надано фотокарточки, які не підписані ніким та не заначено ніяких відомостей (т.2 а.с..137-145).

Тому, суд приходить до висновку, що при складанні протоколу проведення слідчого експерименту від 07.07.2016 року з потерпілим ОСОБА_3 порушено вимоги ст.ст.104, 94 КПК України, що є підставою для визнання його недопустимим доказом.

Разом з тим, суд вважає недопустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту від 06.07.2016 року із свідком ОСОБА_8 виходячи з наступного.

У вказаному протоколі проведення слідчого експерименту від 06.07.2016 року не зазначено: рік народження свідка, характеристику технічного засобу фіксації цифрової фотокамери «Кенон Legia FS 306» та носіїв інформації, які застосовувалися при проведенні процесуальної дії, умови та порядок використання, спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу (вказано що ознайомлені всі учасники).

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 06.07.2016 року зі свідком ОСОБА_8 до протоколу надано фотокарточки, які не підписані ніким та не заначено ніяких відомостей (т.2 а.с..148-154).

Тому, суд приходить до висновку, що при складанні протоколу проведення слідчого експерименту від 06.07.2016 року зі свідком ОСОБА_8 порушено вимоги ст.ст.104, 94 КПК України, що є підставою для визнання його недопустимим доказом.

Разом з тим, суд вважає недопустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту від 06.07.2016 року із свідком ОСОБА_9 виходячи з наступного.

У вказаному протоколі проведення слідчого експерименту від 06.07.2016 року не зазначено: рік народження свідка, характеристику технічного засобу фіксації цифрової фотокамери «Кенон Legia FS 306» та носіїв інформації, які застосовувалися при проведенні процесуальної дії, умови та порядок використання, спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу ( вказано що ознайомлені всі учасники).

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 06.07.2016 року зі свідком ОСОБА_9 до протоколу надано фотокарточки, які не підписані ніким та не заначено ніяких відомостей (т.2 а.с..163-169).

Тому, суд приходить до висновку, що при складанні протоколу проведення слідчого експерименту від 06.07.2016 року свідком ОСОБА_9 порушено вимоги ст.ст.104, 94 КПК України, що є підставою для визнання його недопустимим доказом.

Крім того у протоколах проведення слідчого експерименту за участю потерпілих, свідків, не був залучений обвинувачений ОСОБА_1 що позбавило сторону захисту самостійно обстоювати свою правову позицію, права, свободи і законні інтереси засобами, передбаченими КПК України. Оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися в поліцію із заявою про завдання їм тілесних ушкоджень конкретною особою - ОСОБА_1 (т.2 а.с.9-10), то проведення слідчого експерименту у відсутності цієї особи до пред'явлення підозри, порушує право останнього на ефективні способи захисту та перехресного допиту.

Важливою умовою проведення слідчого експерименту є його проведення в умовах, максимально наближених до тих, у яких у минулому відбувалася досліджувана дія чи подія. Тому, перш ніж проводити дослідницькі дії, необхідно відтворити (реконструювати) обстановку, у якій вони проводитимуться.

Всі вищеперераховані слідчі експерименти відбулися по датах до пред'явлення підозри ОСОБА_1, а саме 08.08.2016 року (т.2 а.с.180-183).

Крім того, ОСОБА_1 було допитано як свідка - 01.11.2015 року (т.2 а.с.99-100).

В практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенні від 21.07.2011 року у справі «Коробов проти України», в якому зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту.

Таким чином, для правильної кваліфікації дій обвинуваченого суд має встановити суб'єктивну сторону злочину, а саме умисел обвинуваченого при його вчинені.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону», щоб установити наявність чи відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні врахувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.

Відповідно до ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Таким чином, право на необхідну оборону є природнім і невідчужуваним, а також абсолютним правом людини. Отже здійснення необхідної оборони є суб'єктивним правом, а не юридичним обов'язком особи, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Судом встановлено, що між обвинуваченим та потерпілими була ворожнеча та неприязні стосунки. Ініціатором даного дійства 25.08.2015 року були саме потерпілі. Саме вони, без погодження із ОСОБА_1 та без отримання відповідних дозвільтних документів почали розбирати та витягувати вікна, двері та виносити речі із будинку. Саме їх поведінка дала поштовх до дій ОСОБА_1, який отримавши телефонний дзвінок від сусіда, дізнався що з його будинку здійснюється крадіжка поїхав до себе додому. Але суд критично оцінює покази ОСОБА_1 в частині, що він не бачив потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 коли під»їхав до господарства. Так як потерпілі знаходилися біля господарства між автомобілями і коли ОСОБА_1 зупинив свій автомобіль, про що говорить протокол огляду місця пригоди про відсутність слідів тормозного шляху та невелику швидкість автомобіля, автомобіль його зупинився, але кузов автомобіля здійснив рух кузомов автомобіля вперед по інерції, а потім повернувся назад в зв'язку з цим, згідно висновків судово-медичних експертиз вказано, що потерпілі отримали тілесні ушкодження з досить сильною силою для утворення даних тілесних ушкоджень (т.2 а.с.67-69, 79-81), що тілесні ушкодження утворилися можливо при обставинах, вказаних потерпілими. Що узгоджується з показами свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8 та працівників швидкої допомоги в цій частині. Як вказав обвинувачений, ОСОБА_1 його умисел був направлений на захист себе від пограбування та від можливого нападу зі сторони незнайомців на які вказував сусід, коли телефонував. Обвинувачений вказав, що якби в нього умисел був направлений на нанесення тілених ушкоджень потерпілим, він би не гальмував. Також ОСОБА_1 зазначає, що його досвід роботи водієм дає право стверджувати, що автомобіль фіат коли він під»їздив до свого господарства, міг здавати назад і в цей час потерпілі могли отримати ушкодження саме від інерції його автомобіля та руху автомобіля фіат.

Аналізуючи як кожен окремо, так і в їх сукупності вище приведені докази, суд відмічає їх повну узгодженість із отриманими в ході судового розгляду показами потерпілих та свідків, які є послідовними в цій частині, але критично відносить до показів, ОСОБА_9, ОСОБА_8 в частині, що вони були очевицями даної події, так як подія на той час знаходилися на певній відстані і вони не могли бачити сам механізм утворення тілесних ушкоджень.

В судовому засіданні потерпілі та сторона обвинувачення відповідно до ст.. 92 КПК України не надала доказів того, що двері, які були демонтовані з будинку за адресою АДРЕСА_3 належали саме потерпілим, а не ОСОБА_1.

При цьому, суд, залишаючись безстороннім при оцінці наданих сторонами доказів, у межах дії норм КПК України позбавлений повноважень здобуття доказів за власною ініціативою, з чого випливає, що суд, оцінивши докази, надані сторонами, вичерпав можливість отримання доказів.

Судом по справі при розгляді справи був забезпечений принцип рівності сторін.

Згідно з ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

На підставі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-IV, обов'язковість держави приймати в провадженнях судочинства необхідні міри та рішення забезпечуючи права людини.

Тому, суд, враховуючи п. 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12.06.2008 року у справі «Яременко проти України» де зазначено, що завдання суду полягає в тому, щоб принципово визначити, чи можуть бути прийнятними певні види доказів (наприклад, докази, здобуті, з точки зору національного закону, в незаконний спосіб) або чи був обвинувачений справді винуватим. Питання, яке суд має вирішити, полягає у визначенні, чи було справедливим провадження по справі загалом, включаючи спосіб, у який були отримані докази. При цьому судом має бути оцінена відповідна «незаконність» і, якщо це стосується порушення іншого конвенційного права, має бути оцінений характер виявленого порушення.

Оцінюючи докази по справі, виходячи із сукупності всіх встановлених обставин події, яка відбувалася в присутності очевидців скоєння злочину, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, приходить до висновку, що по справі надано суду достатньо доказів у вчиненні обвинуваченим злочину за ч.1 ст. 122 КК України.

Так, у рішенні «Бемер проти Німеччини» (заява 37568/97 п. 61 від 03.10.2002 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «виконання вироку, який передбачає позбавлення свободи, призупиняють, якщо можна розраховувати, що вирок служитиме засудженому як попередження і що він не здійснюватиме нові злочини в майбутньому, навіть без впливу, спричиненого відбуванням покарання. Роблячи такий прогноз…суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв'язку з відстрочкою».

Згідно п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину небуде доведено згідно закону.

У рішенні по справі «Капо проти Бельгії» від 13.01.2005 року ЄСПЛ відзначив, що у кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом у світлі пункту 2 ст.6 Конвенції, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Згідно з вимогами ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведенності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.2 ст.8 КПК України - суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В своїх рішенням «Ірландія проти Сполучного Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року - Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів, суд, як правило, застосовує критерій доведення вини «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співвідношення достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Також, практика Європейського суду з прав людини, відносно інших країн, зокрема, рішення від 08.02.2001 у справі «Берктай проти Туреччини», рішення від 07.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії», аналогічно показує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Відповідно до ст. 368 КПК України суд, при ухваленні вироку повинен вирішити питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа та чи містить це діяння склад кримінального правопорушення, чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Частиною 3 ст. 373 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

У висновку Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України"(рішення від 18 липня 2006 року), зазначено, що кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен аргумент заявника.

Згідно роз»яснень вказаного рішення Європейського Суду з прав людини, суд оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст.17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Суд на виконання припису ч. 4 ст. 95 КПК України залишає поза увагою всі складені слідчими протоколи допитів свідків, які надані прокурором лише з метою збереження логічної цілісності та джерела походження документів як складової матеріалів провадження, обсяг яких є великим.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст.91 КПК України, однією з обставин, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ст.92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається, зокрема, на прокурора.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суд, призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Ухвалюючи вирок суд приймає до відома інформацію про соціально-психологічну характеристику обвинуваченогоначальником Зіньківського районного сектору Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Яненко І.М..

Суд критично відноситься до доводівм прокурора про невизнання ОСОБА_1 своєї вини, оскільки дача правдивих показань про обставини вчинення злочину, який стався внаслідок вчинення протиправної поведінки потерпілих, що доречі було визнано і самими потерпілими - є належним процесуальним способом захисту.

Суб'єктивна сторона злочину передбаченого ст. 122 КК України, характеризується умисною виною. При цьому умисел може бути як прямим, так і непрямим.

Визначальним для правильної кваліфікації дій обвинуваченого є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при заподіянні середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілим, ставлення винного до їх настання характеризується необережністю.

Отже ОСОБА_1 своїми діями при заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілим при захисті від суспільно небезпечного посягання, здійснив дії на думку суду при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання та обстановці захисту.

При цьому, суд, залишаючись безстороннім при оцінці наданих сторонами доказів, у межах дії норм КПК України , оцінивши докази, надані сторонами, вичерпав можливість отримання доказів.

Судом по справі при розгляді справи був забезпечений принцип рівності сторін.

Обговорюючи питання про вид і міру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_1, достатнє і необхідне для його виправлення і недопущення в подальшому скоєння ним злочинів, суд враховує, що дії ОСОБА_1 були направлені для намагання захистити свою власність - своє житло від нападу і пограбування та захистити себе від нападу. Враховує віктимну поведінку потерпілих та їх дії і вважає ці обставини, такими що пом'якшують покарання.

Згідно зі ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_1 - відсутні.

У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, передбаченого санкцією ч.1 статті 122 КК України за вчинений ним злочин.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.2 цієї статті Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

З врахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами, внесеними згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 10.12.2004 року, №8 від 12.06.2009 року, №11 від 06.11.2009 року, та того, що ОСОБА_1, раніше не судимий, скоїв злочин передбачений ст. 122 ч 1 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до середньої тяжкості злочину; вчиненого злочину, характеру і розміру завданих збитків, суспільної небезпеки скоєного злочину, обставин справи та наслідків, думки потерпілих, думки начальника Зіньківського районного сектору Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Яненко І.М. та іншихучасників процесу, а також особи ОСОБА_1, суд вважає, що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, а тому доцільно обрати йому покарання, передбачене чинним законодавством.

Призначення такого покарання відповідає принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.

З огляду на юридичну суть та зміст положень ст.ст.50,65 КК України, суд також вважає, що захід примусу відносно ОСОБА_1, внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує негативні настанови та змусить його додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.Саме таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення.

Згідно медичного висновку ОСОБА_1, практично здоровий.

По справі маються процесуальні витрати на залучення експерта для проведення судової автотехнічної експертизи - на суму 703 (сімсот три) грн. 68 коп., які відповідно до ч.2 ст. 124 КПК України, підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі 1-ої міської клінічної лікарні м.Полтави до ОСОБА_1 про стягнення з нього 5321 (пять тисяч триста двадцять одна) грн. 58 копійок на відшкодування витрат, понесених у зв'язку з лікуванням потерпілої ОСОБА_3, суд вважає обґрунтованим, розмір матеріальної шкоди підтверджений належними доказами, а саме довідкою про вартість лікування потерпілої ОСОБА_3, а тому, з урахуванням встановленого у судовому засіданні причинного зв'язку між заподіянням тілесного ушкодження обвинуваченим потерпілій, а також необхідністю лікування останньої у медичній установі, на що було витрачено державні кошти, суд вважає, що цивільний позов прокурора є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі відповідно до положень ст. 1206 ЦК України.

В кримінальному провадженні №12015170170000515 потерпілими ОСОБА_4 та ОСОБА_3 16.09.2016 року заявлено цивільний позов по справі на суму 138951 грн. - матеріальна шкода (т.2 а.с.346-347).

Згідно ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду у кримінальному провадженні.

Частиною 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. В ч. 2 цієї статті зазначено, що моральна шкода полягає також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправної поведінкою щодо неї самої та у зв'язку з знищенням чи пошкодженням її майна.

В пункті 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 31.03.1989 року " Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна (з наступними змінами) зазначено, що гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям. У разі відмови останніх від одержання таких речей внаслідок втрати ними первісних якості вартості, що сталася з вини підсудного, з нього стягується вартість речей і приймається рішення про їх реалізацію. Виручені при цьому суми підлягають заліку на відшкодування матеріальної шкоди.

Проте, поза увагою органу досудового розслідування, залишились імперативні положення вимог п. 6 ч.2 ст. 242 КПК України, які зобов'язують слідчого або прокурора звернутися на стадії досудового розгляду до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням, чого не було зроблено.

Потерпілі ОСОБА_4, ОСОБА_3 не надали суду та недовели перед судом обгрунтованості матеріальних та моральних збитків завданих їм ОСОБА_1.Потерпілими надано на 5 аркушах, згідно додатку до позовних вимог тільки чеки ( товарні, фіскальні та інші) та ненадано доказів того, чи потрібні були для лікування тілесних ушкоджень, згідно отриманих тілесних ушкоджень саме ці ліки та саме ця кількість ліків. Ненадано потерпілими відповідних виписок із історій хвороби, медичних карточок.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Суд також бере до уваги, що відповідно до положення вимог п. 6 ч.2 ст. 242 КПК України слідчий або прокурора не звернулися на стадії досудового розгляду до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, заподіяної кримінальним правопорушенням, відповідно до положень ст. 129 КПК України, по цивільному позову ОСОБА_4, ОСОБА_3 в зв»язку із недоведеністю слід відмовити.

Прокурорм також надано відповідь із Територіального сервісного центру 35345, згідно якої за ОСОБА_1, згідно інформаційної бази зареєстровано транспортний засіб мотоцикл «Днепр МТ11», держ.номер 6316 ПОЕ. Згідно матеріалів кримінального провадження, даний транспортний засіб не визнано речовим доказом.

Відповідно до ст. 290 КПК України, сторона кримінального провадження, а саме прокурор, не здійснила відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, а тому суд не має права допустити відомості, що містяться у повідомленні, як доказ.

Відповідно до постанови про визнання речовими доказами від 25.08.2015 року вказано, що речовими доказами є автомобілем ГАЗ 24 «Волга» реєстраційний знак НОМЕР_1 та автомобіль «FIAT DUCATO» н.з. НОМЕР_2, які передано власникам ОСОБА_1 та ОСОБА_19 ( т.2 а.с.36).

Питання про долю речових доказів слід вирішити згідно зі ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 349, 368 - 371,373-376, 380 КПК України, суд,-

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.122 КК України та призначити покарання у виді одного року виправних робіт з відрахуванням десяти відсотків із суми заробітку в дохід держави.

Підстав для обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Речові докази по справі:

- автомобіль ГАЗ 24 «Волга» реєстраційний знак НОМЕР_1, який передано власнику ОСОБА_1 залишити у його власності;

- автомобіль «FIAT DUCATO» н.з. НОМЕР_2, який передано власнику ОСОБА_19 залишити у його власності.

Стягти з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Петрівка, Артемівського району, Донецької області, жителя АДРЕСА_2, працюючому водієм ГПУ «Полтавагазвидобування»на користь держави 703 (сімсот три) грн. 68 коп. за виконання судової автотехнічної експертизи.

Стягти з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Петрівка, Артемівського району, Донецької області, жителя АДРЕСА_2, працюючому водієм ГПУ «Полтавагазвидобування»на користь держави в особі бюджетно фінансового управління виконавчого комітету Полтавської міської ради м.Полтава, вул.. Соборності 36, р/р 31554201146854 в ГУ ДКСУ в Полтавській області, МФО 831019, код ЄДРПОУ 01999655 5321 ( п'ять тисяч триста двадцять одну гривню) 58 копійок.

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_4, ОСОБА_3 - відмовити в зв»язку із недоведеністю.

Вирок може бути оскаржений через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко