Рішення № 71040848, 03.10.2017, Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/1942/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2017 року Золочівський раіонний суд Львівської області в складі

судді: Сивак В.М.

при секретарі: Захарчук Н.Я.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Золочеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогою стягнути із ОСОБА_2 40 000,00 грн боргу. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 16.06.2016 року позичив ОСОБА_2 40 000,00 грн., які останній зобов’язувався повернути через 10 днів. Однак, станом на момент подання позову відповідач позики не повернув.

Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечує. Позов просить задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений, про що свідчить оголошення в газеті «Офіційна пошта», а тому згідно із ст.224 ЦПК України проведено заочний розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, прийшов до наступних висновків.

Відповідно дост.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України № 6-1967цс15 від 11.11.2015 року, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених

результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

16.06.2016 року ОСОБА_2 була складена розписка про те, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 40 000,00 грн.

Відповідно до ч.1ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

05.09.2016 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 вимогу про повернення суми боргу, однак жодної відповіді не отримав. Позивачем також не надано доказів того, що така вимога була вручена відповідачу.

Аналізуючи зміст розписки та положення чинного законодавства, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки у Розписці, яка являється основним доказом у справі відсутня вказівка на те, що сума 40 000,00 грн отримана відповідачем у борг, крім цього не передбачено обов’язку ОСОБА_2 повернути зазначені кошти, відповідно у суду відсутні підстави стверджувати про наявність між сторонами боргових зобов’язань, які відповідачем не виконані.

Керуючись ст.ст.203, 205, 207, 208, 509, 526-530, 1046-1052 ЦК України, ст. 10, 11, 57, 60, 88, 212-215, 224 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області через Золочівський районний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Копію даного рішення направити відповідачу та роз'яснити йому, що дане заочне рішення може бути переглянуте Золочівським районним судом Львівської області за його письмовою заявою, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

У разi залишення заяви про перегляд заочного рiшення без задоволення, заочне рiшення може бути оскаржене вiдповiдачем в апеляцiйному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого Цивільним процесуальним кодексом України.