Ухвала суду № 71033337, 14.12.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2017 року м. Київ К/800/14675/17

К/800/13276/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Мороза В.Ф.

Суддів: Голяшкіна О.В

Єрьоміна А.В.

за участю секретаря судового засідання - Слободян О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича та ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (надалі також - уповноважена особа), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі також -Фонд) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

Позивач звернувся з позовом про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи щодо невключення позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.; а також визнання протиправними дій щодо включення кредиторських вимог позивача у розмірі 22 927 349,77 грн. до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Просив зобов'язати уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування у розмірі 12 090,87 грн. за рахунок Фонду (в межах гарантованої суми відшкодування -200 000 грн.); а також зобов'язати внести пропозицію щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення кредиторських вимог позивача у розмірі 22 922 912,94 грн. до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В обґрунтування позову вказав, що є вкладником банку відповідно до укладених договорів банківського вкладу та банківського рахунку, відритих, у тому числі у гривні та доларах. Вважає, що відповідачем необґрунтовано не було включено позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду з посиланням на те, що позивач відноситься до переліку вкладників, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих умовах ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Також протиправним вважав віднесення акцептованих вимог позивача да сьомої черги кредиторів, а не четвертої.

Постановою від 12.01.2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва від 12 січня 2017 року, погодившись з доводами позивача, позов задовольнив у повному обсязі.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29.03.2017 року постанову суду першої інстанції скасував в частині визнання протиправними дій уповноваженої особи щодо включення кредиторських вимог позивача у розмірі 22 927 349,77 грн. до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; а також про зобов'язання уповноважену особу внести пропозицію щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення кредиторських вимог позивача у розмірі 22 922 912,94 грн. до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У цій частині провадження у справі закрив, а в іншій - рішення суду першої інстанції залишив без змін. Закриваючи провадження у справі, вказав на непідвідомчість частини вимог адміністративному суду з огляду на цивільно-правовий характер спору. Крім того на підтвердження таких висновків послався на постанови Верховного Суду України від 15 червня 2016 року по справі № 826/20410/14 та від 09 листопада 2016 року у справі № 727/7647/15-ц.

Не погодившись з рішенням судів попередніх інстанцій, з касаційною скаргою звернулась уповноважена особа, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову окружного адміністративного суду та ухвалу апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

З касаційною скаргою також звернулась ОСОБА_1, у якій не погоджуючись з рішення суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження у справі та посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати у цій частині рішення апеляційного суду та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Судова колегія вбачає підстави для часткового задоволення касаційних скарг.

Згідно ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно п.п.1, 7 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як встановлено ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Головною ознакою публічно-правового спору є участь у ньому хоча б однією із сторін суб'єкта владних повноважень - органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Владна управлінська функція розуміється як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій та повноважень, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Як встановлено ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі також Закон № 4452-VI, Закон) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (ч.ч.1, 3 ст.1 Закону).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку (ч.1 ст.4 Закону №4452-VI).

На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює зокрема такі функції: здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків (п.п.4, 5, 8 ч.2 ст.4 Закону). Фонд здійснює інші функції в межах своїх повноважень, визначених цим Законом, іншими актами законодавства (ч.3 ст.4 Закону № 4452-VI ).

Відповідно до п.17 ст.2 Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку (ч.8 ст.35 Закону).

Як передбачено ч.2 ст.76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

За правилами ч.ч.1-3 ст.34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України».

Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.

За приписами ч.1 ст.54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Нормативне регулювання статусу Фонду та процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідації дозволяє зробити висновок, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах зокрема щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності уповноваженої особи Фонду в межах здійснення тимчасової адміністрації та процедури ліквідації банку, можна віднести до публічно-правових.

При цьому таке нормативно правове регулювання діяльності Фонду не виокремлює особливий характер певних сфер його діяльності та не надає їм окремого змісту.

Щодо посилань апеляційного суду на підтвердження обґрунтованості закриття провадження у справі в частині вимог на постанови Верховного Суду України від 15 червня 2016 року по справі № 826/20410/14 та від 09 листопада 2016 року у справі № 727/7647/15-ц, то у справі № 826/20410/14 предметом оскарження були дії уповноваженої особи щодо відмови у включенні позивача до переліку вкладників, тобто вимоги, які у цій справі були розглянуті судами по суті.

При цьому судова колегія звертає увагу на те, що в подальшому Верховним Судом України неодноразово переглядались рішення судів попередніх інстанцій за участю Фонду та його уповноваженої особи , однак порушень правил юрисдикції (підвідомчості) у таких справах не встановлювалось (зокрема, постанова Верховного Суду України від 11 липня 2017 року (справа №21-2963а16), постанова від 08 листопада 2017 року ( справа №21-72а17).

За таких обставин судова колегія вважає висновки суду апеляційної інстанції суперечливими та такими, що не відповідають правильному застосуванню норм процесуального права. Такі порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, з огляду на що судове рішення підлягає скасуванню у повному обсязі з направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції на підставі статті 227 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія

ухвалила:

Касаційні скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 року скасувати, а справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянуте Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: В.Ф. Мороз

О.В. Голяшкін

А.В. Єрьомін