Ухвала суду № 71032255, 12.12.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2017 р. м. Київ К/800/22184/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Калашнікової О.В.,

Швед Е.Ю.,

Єрьоміна А.В.

розглянувши у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у справі №296/4170/16-а за позовом ОСОБА_5 до Житомирської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до Житомирської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, в якому просила визнати протиправним та скасувати п.29 додатку до рішення 50 сесії Житомирської міської ради 6 скликання від 20.08.2015 року №977 "Про надання дозволу громадянам на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під існуючим нерухомим майном".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням 50 сесії Житомирської міської ради 6 скликання від 20.08.2015 року №977 "Про надання дозволу громадянам на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під існуючим нерухомим майном" позивачу надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку. Разом з тим, п.29 додатку до вищезазначеного рішення аналогічний дозвіл надано третій особі - ОСОБА_4. Оскільки дана земельна ділянка знаходить за адресою, на якій зареєстрований будинок, Ѕ якого належить на праві власності позивачу, то надання такої ділянки третій особі для будівництва та обслуговування житлового будинку є неправомірним, оскільки суперечитиме призначенню цієї земельної ділянки.

Постановою Корольовського районного суду м.Житомира від 30 січня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року скасовано постанову Корольовського районного суду м.Житомира від 30 січня 2017 року та прийнято нову про задоволення позову.

Визнано протиправним та скасовано п.29 додатку до рішення 50 сесії Житомирської міської ради 6 скликання від 20.08.2015 року № 977 "Про надання дозволу громадянам на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під існуючим нерухомим майном".

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 є власником 1/2 частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору дарування частини житлового будинку від 24.04.1998 року.

Іншими співвласниками зазначеного будинку є ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.04.2016 року № 56820233.

Згідно рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 312 від 12.06.1997 року "Про закріплення за власниками домоволодінь земельних ділянок, надання їх в користування та передачу в приватну власність" за домоволодінням за адресою АДРЕСА_1 закріплено земельну ділянку площею 0,1159 га.

Рішенням виконкому Житомирської міської ради № 400 від 22.06.2000 року земельна ділянка площею 0,0350 га за даною адресою була передана позивачу у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Крім того, рішенням виконкому Житомирської міської ради № 526 від 31.08.2000 року земельна ділянка площею 0,0545 га за даною адресою була передана позивачу в оренду для ведення городництва строком на 3 роки.

Рішенням Житомирської міської ради № 371 від 02.06.2004 р. земельна ділянка площею 0,0527 га за даною адресою була передана ОСОБА_5 в оренду для ведення городництва строком на 5 років.

В зв'язку з закінченням строку дії договору позивач звернулась до Житомирської міської ради із клопотання про продовження терміну договору оренди, але їй було роз'яснено що на даний час згідно генерального плану міста зазначена земельна ділянка віднесена до земель мало та багатоповерхової забудови, а тому передати її для ведення городництва не має підстав.

Крім того, позивачу було роз'яснено, що в зв'язку з тим, що земельна ділянка закріплена за будинковолодінням по АДРЕСА_1, тому позивач має право оформити право на зазначену земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку.

В подальшому, 19.03.2015 року ОСОБА_5 звернулась до Житомирської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд.

Рішенням Житомирської міської ради від 20.08.2015 року № 977 ОСОБА_5 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0503 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (02.01) (без права нового будівництва) (п.28 додатку до рішення).

Цим же рішенням п.29 додатку до рішення Житомирської міської ради від 20.08.2015 р. № 977 такий же дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї ж земельної ділянки площею 0,0503 га по АДРЕСА_1 був наданий ОСОБА_4, яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_2.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що висновком Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради запропоновано внести на розгляд постійної комісії з питань містобудування архітектури та землеустрою питання щодо надання ОСОБА_4 додаткової земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1. Відповідно, рішення відповідача є правомірним та таким, що прийняте на підставі та у відповідності до діючих норм законодавства.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Житомирською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення не було взято до уваги те, що дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки із земель державної та комунальної власності надається на вільні земельні ділянки, які не перебувають в користуванні у інших фізичних та юридичних осіб, а спірна земельна ділянка закріплена за домоволодінням позивача та перебуває у його користуванні, а, отже, не є вільною.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з цього приводу звертає увагу на наступне.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 2 ст.19 передбачено, що Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами пункту 34 ч. 2 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону щодо регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно п.б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі - не більше 2,0 гектара.

Згідно ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до п.6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Пунктом 7 даної статті передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із вищезазначеного вбачається, що громадяни, які бажають отримати у власність земельну ділянку, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, звертаються із клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою до органів визначених ст.122 ЗКУ та разом із основними документами зобов'язані надати погодження землекористувача у разі перебування такої земельної ділянки у користуванні інших осіб.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 312 від 12.06.1997 року "Про закріплення за власниками домоволодінь земельних ділянок, надання їх в користування та передачу в приватну власність" за домоволодінням за адресою АДРЕСА_1 закріплено земельну ділянку площею 0,1159 га., а отже призначена для обслуговування зазначеного житлового будинку та перебуває у користуванні співвласників зазначеного будинковолодіння.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не встановлено юридичний статус спірної земельної ділянки на момент звернення третьої особи із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Зокрема, судами не встановлено, чи перебувала зазначена земельна ділянка у користуванні позивача, чи погоджувала позивач передачу такої ділянки у власність до третьої особи (в разі встановлення перебування цієї ділянки у користуванні), чи порушені права позивача оскаржуваними рішеннями.

З цього приводу колегія суддів наголошує, з'ясування вищезазначених обставин та надання їм належної правової оцінки має важливе значення для правильного вирішення справи, оскільки дозволить встановити правовий статус спірної ділянки, існування будь-яких обмежень щодо передачі їх у власність третім особам для ведення особистого селянського господарства, а також наявність чи відсутність порушення прав позивача оскаржуваним рішенням.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не було досліджено та надано належну правову оцінку даним обставинам, що дозволило б винести законне та обґрунтоване рішення на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин по справі.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом п.3 ч.1 ст.163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Згідно з ч.1 ст.138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін; в мотивувальній частині рішення можуть також використовуватися посилання на рішення Конституційного Суду України, відповідні рішення Верховного Суду України (стаття 244-2 КАС України), а також посилання на рішення Європейського суду з прав людини; проте саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією (п.9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013р. №7 "Про судове рішення в адміністративній справі").

Також в пункті 42 рішення "Бендерський проти України" від 15.11.2007р. Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" від 09.12.1994р.). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" від 13.05.1980р.). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (cf."Дюлоранс проти Франції", п.34553/97, п.33, від 21.03.2000р.; "Донадзе проти Грузії", n 74644/01, пп.32 et 35, від 07.03.2006р.).

Крім того, Європейський суд з прав людини у п.23 та п.25 Рішення "Проніна проти України" від 18.07.2006р. вказав, що суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона може представити в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів.

За правилами ст.227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити усі викладені вище обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Постанову Корольовського районного суду м.Житомира від 30 січня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: