Постанова № 71030583, 12.12.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

з участю секретаря судового засідання Дідик Н.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Малотур’янська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області, про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

03 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 07.09.2017 року за № 22709-13.

Постановою від 25 жовтня 2017 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ГУ ДФС в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на ті обставини, що рішення Малотур’янської сільської ради ,,Про встановлення ставки податку на майно” за №892-28/14 від 30 січня 2015 року, яким встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об’єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. для об’єктів житлової нерухомості, прийняте в терміни, визначені Перехідними положеннями Закону України № 71-VІІІ від 28 грудня 2014 року.

А рішення Малотур’янської сільської ради ,,Про встановлення ставки податку на майно” за №78-3 16 від 12 лютого 2016 року, яким вказана ставка встановлена уже в розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, прийняте без дотримання термінів, визначених п.7 Перехідних положень Закону України від 24.12.2015 № 909-VIII.

За таких обставин, відповідач вважає правомірним застосування ставки податку в розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлена рішенням органу місцевого самоврядування без порушень вимог законодавства.

Також відповідач вважає правомірним застосування максимально передбаченої пільги для житлового будинку, а саме – 120 кв. метрів, а не 400 кв. метрів, як встановлено рішенням Малотур’янської сільської ради ,,Про встановлення ставки податку на майно” за №892-28/14 від 30 січня 2015 року.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 є жителем ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому на вул. Чертежик за ним зареєстроване нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями.

23.09.2017 позивач отримав від контролюючого органу повідомлення за № 844/10/09-05-13/613 від 14.09.2017 про те, що Законом України від 24.12.2015 № 909-VIII ,,Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році” внесено зміни до Податкового кодексу України, зокрема до ст. 266, що набрали чинності з 01.01.2016. Вказаними змінами передбачено ставки податку для об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня звітного (податкового) року за 1 квадратний метр оподаткування.

Крім того, контролюючий орган повідомив позивача, що Прикінцевими положеннями Закону від 24.12.2015 № 909-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня набрання чинності цим законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів та що суму грошового зобов’язання позивачу визначено відповідно до ставки на нерухоме майно, встановлено рішенням Малотур’янської сільської ради від 30.12.2015.

Разом з повідомленням відповідач направив позивачу податкове повідомлення-рішення № 22709-13 від 07.09.2017, яким ОСОБА_3 визначена сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об’єктів житлової нерухомості за податковий період 2016 рік в розмірі 4879,5 грн. (а.с.18-20).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв’язку з набранням чинності Законом України від 24.12.2015 №909-VIII та прийняттям Малотур’янською сільською радою рішення від 12.02.2016 №78-3/1 втратило чинність рішення Малотур’янської сільської ради від 30.01.2015 №892-28/14.

Тому, на думку суду першої інстанції, контролюючий орган, приймаючи рішення від 07.09.2017, протиправно визначив позивачу суму податкового зобов’язання за ставками податку на нерухоме майно, встановлених рішенням сільради від 30.01.2015 на 2015 рік, оскільки на час прийняття податковим органом оскарженого рішення, діяло рішення сільської ради від 12.02.2016 року, яким встановлено ставку податку для об’єктів житлової нерухомості на 2016 рік в розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати.

Також суд зазначив, що у разі застосування відповідачем ставки податку для житлової нерухомості на 2015 рік, ним необхідно було враховувати й пільги зі сплати такого податку на 2015 рік, встановлені цим же ж рішенням від 30.01.2015 року.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, лише частково відповідають нормам матеріального права.

Так, відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що пунктом 1 рішення Малотур’янської сільської ради ,,Про встановлення ставки податку на майно” за №892-28/14 від 30 січня 2015 року встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об’єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

Пунктом 1.1 цього ж рішення надані пільги зі сплати вказаного податку, згідно яких база оподаткування об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податків зменшується для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості на 400 кв. метрів (а.с. 15).

12 лютого 2016 року Малотур’янська сільська рада прийняла рішення за №78-3/16 ,,Про встановлення ставки податку на майно”, яким ставка вказаного податку встановлена уже в розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати (а.с. 13).

Законом України ,,Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), який набрав чинності 01.01.2015 року, було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Також Законом № 71-VIII було запроваджено низку правових норм, що регулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу (ПК) України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відноситься до компетенції місцевої ради.

Одночасно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов’язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов’язку щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення зазначеного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевих рад стосовно встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону № 71-VIII, а так само компетенцію для місцевих рад впровадити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 ПК України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Вказане вбачається також з п. 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Прикінцеві положення Закону № 71-VIII рекомендували встановити місцевим радам податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України. Тому за умови дії пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 ПК України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

При цьому, з урахуванням змісту норм ПК України Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 ПК України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, сама собою наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.

Враховуючи викладене, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку.

Для конкретної правової ситуації щодо запровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2015 році період прийняття рішення місцевою радою - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень встановити вказаний податок.

Разом із тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки лише на 2016 рік.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу про те, що у звітному 2016 році правомірним є застосування ставки податку, встановленої пунктом 1 рішення Малотур’янської сільської ради за №892-28/14 від 30 січня 2015 року у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

Разом з тим, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9).

При встановленні або розширенні існуючих податкових пільг такі пільги застосовуються з наступного бюджетного року (пункт 4.5).

Підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України ( в редакції, чинній станом на 30 січня 2015 року) встановлені пільги із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно яких база оподаткування об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується, зокрема, для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік). Сільські, селищні, міські ради можуть збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування встановлена цим підпунктом.

Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів колегія суддів дійшла висновку, що у відповідності до чинної станом на 30 січня 2015 року редакції пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України Малотур’янська сільська рада на законних підставах збільшила граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування, до 400 кв.м..

Враховуючи при цьому приписи пункту 4.5 ст. 4 ПК України, колегія суддів зазначає, що правомірно встановлена сільською радою в січні 2015 року податкова пільга із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 400 кв.м. підлягає застосуванню саме в 2016 звітному році.

Оскільки при винесенні оскарженого податкового повідомлення-рішення відповідач всупереч вимогам законодавства застосував податкову пільгу в розмірі 120 кв.м., що суттєво вплинуло на суму податку, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності такого податкового повідомлення-рішення та його скасування.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу п.1 ч.1 ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є, зокрема, правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, ухвалив правильне по суті рішення, однак допустився помилки в частині застосування норм матеріального права, що призвело до неправильних мотивів задоволення позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним змінити рішення суду першої інстанції в частині викладення правових норм та мотивів для задоволення позову.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 2 ч. 1 ст.198, п.1 ч.1 ст. 201,ст.ст. 205, 206, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі № 809/1332/17 – змінити в частині мотивів задоволення позову.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

ОСОБА_4

Постанова в повному обсязі складена 15 грудня 2017 року.