Ухвала суду № 71030447, 12.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2907/17 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2017 року м.Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,

за участю секретаря Борейка Д.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної установи Київський слідчий ізолятор, третя особа: Управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київської області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та оплати за вимушеного прогулу, відшкодування морального збитку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної установи Київський слідчий ізолятор (далі - Відпвоідач), третя особа: Управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київської області (далі - Третя особа) про визнання протиправним та скасування наказу Київського слідчого ізолятора про звільнення старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2, інспектора відділу охорони від 01.02.2017 року;

визнання протиправним та скасування наказу Київського слідчого ізолятора про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2, інспектора відділу охорони;

визнання протиправним та скасування затвердженого висновку службового розслідування Київського слідчого ізолятора від 01.02.2017 року, яким рекомендовано звільнити старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2, інспектора відділу охорони зі служби;

поновлення старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2 на службі, на посаді інспектора відділу охорони Державної установи Київський слідчий ізолятор;

стягнення з Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (код ЄДРПОУ 08563694), на користь ОСОБА_2 заробітку за фактично відпрацьований час з 01.01.2017 року по 01.02.2017 року;

стягнення з Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (код ЄДРПОУ 08563694) на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.02.2017 року по час поновлення на посаді;

стягнення з Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (код ЄДРПОУ 08563694) на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 50 мінімальних заробітних плат, що становить 160 000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Позивача та його представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, Позивач з 09.12.2013 року проходив службу в Київському СІЗО ДПтС України в м.Києві та Київській області, на посаді інспектора відділу охорони Київського СІЗО, йому присвоєно звання - старший лейтенант внутрішньої служби.

10.01.2017 року Позивач знаходився на службі у Київській міській туберкульозній лікарні №2 по охороні ув'язнених та був начальником варти.

В ході перевірки посадовими особами установи згідно з приписом начальника установи Київського СІЗО встановлено, що Позивач знаходився з явними ознаками алкогольного сп'яніння, про що було докладено начальнику установи та прийнято рішення забрати зброю та здійснити заміну варти.

11.01.2017 року начальником Київського слідчого ізолятора полковником внутрішньої служби ОСОБА_3 винесено наказ №710Т-17 «Про проведення службового розслідування та створення комісії для його проведення», в якому вказано про проведення службового розслідування по факту вживання спиртних напоїв під час несення служби на добовому чергуванні в лікувальному закладі Міністерства охорони здоров'я України в Київський міській туберкульозній лікарні №2 смт. Гостомель старшим лейтенантом внутрішньої служби ОСОБА_2, інспектором відділу охорони та сержантом внутрішньої служби Ярмаком Олександром Володимировичем, молодшим інспектором другої категорії відділу охорони.

На підставі проведення службового розслідування встановлено порушення ОСОБА_2 службової дисципліни та безвідповідальне ставлення до своїх функціональних обов'язків, що могло призвести до негативних наслідків, а саме: Позивач знаходився на службі з явними ознаками алкогольного сп'яніння, вів себе неадекватно та агресивно, проїхати до Київської міської наркологічної лікарні для проведення відповідного обстеження відмовився.

Наказом начальника Київського слідчого ізолятора полковником внутрішньої служби ОСОБА_3 від 01.02.2017 року №17/ОС-17 «По особовому складу» звільнено зі служби в Державній кримінально - виконавчій службі України старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2 інспектора охорони Київського слідчого ізолятора відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту).

Так, відповідно до ч.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист

поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію» ( 580-19 ), а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначені Законом України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII.

Відповідно до пункту 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Статтею 77 Закону України «Про Національну поліцію» визначено вичерпний перелік підстав для звільнення зі служби в поліції, зокрема, п.6 ч.1 вказаної статті визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Положеннями ст.19 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

При цьому, пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Слід зазначити, що оскільки на момент виникнення спірних правовідносин Дисциплінарний статут Національної поліції України не затверджено, то на поліцейських поширюється дія Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006 року №3460-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Дисциплінарний статут №3460-IV).

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначено Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України.

Службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України (ст.1 Дисциплінарний статут №3460-IV).

Статтею 7 Дисциплінарного статуту №3460-IV передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Таким чином, службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності.

Згідно з ст.2 Дисциплінарного статуту №3460-IV дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту №3460-IV за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Отже, недотримання службової дисципліни є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до особи-порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення, зокрема, звільнення з органів внутрішніх справ.

Частиною 1 статті 14 Дисциплінарного статуту №3460-IV з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Відповідно до ч.4 ст.14 Дисциплінарного статуту №3460-IV порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Згідно з ст.12 Дисциплінарного статуту №3460-IV на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Частиною 2 пункту 4 Розділу 8 Наказу від 12.03.2015 року №356/5 «Про затвердження Порядку проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України» забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої проводиться службове розслідування, письмового пояснення, або за відсутності акта про її відмову від надання письмового пояснення. Небажання особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення.

Як вбачається з матеріалів справи, звільнення Позивача відбулось за висновками службового розслідування по факту вживання спиртних напоїв під час несення служби на добовому чергуванні у лікувальному закладі Міністерства охорони здоров'я України в Київський міській туберкульозній лікарні №2 смт.Гостомель, яке було призначене наказом №71ОТ-17 від 11.01.2017 року.

Висновком службового розслідування встановлено, що начальник варти старший лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_2 знаходився на службі 10.01.2017 року в Київській міській туберкульозній лікарні №2 по охороні ув'язнених з явними ознаками алкогольного сп'яніння, вів себе неадекватно та агресивно, проїхати до Київської міської наркологічної лікарні для проведення обстеження з метою проведення експертизи щодо виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп»яніння або перебування під впливом лікарських препаратів - відмовився.

Крім того, Позивач власноруч ознайомився з висновком службового розслідування та відмовився надавати пояснення (а.с. 75).

Щодо посилання Позивач про те, що наказ про звільнення від 01.02.2017 року винесено Відповідачем в період його тимчасової непрацездатності, про що видано листок непрацездатності з 23.01.2017 року по 06.02.2017 року, та є порушенням Кодексу законів про працю України, колегія суддів зазначає таке.

Так, з табелю обліку робочого часу за січень 2017 року та журналу проведення інструктажів вбачається, що Позивач виходив на службу з 23.01.2017 року по 01.02.2017 року; у журналі проведення інструктажів міститься особистий підпис ОСОБА_2 У суді апеляційної інстанції Позивач з цього приводу зазначив, що вказаний підпис не його; потім що підпис схожий на його підпис; пізніше, що у вказаному журналі ним проставлялися підписи наперед, а не у дати, які зазначені у цьому журналі.

У журналі реєстрації лікарняних листів відсутній запис щодо перебування на лікарняному Позивача в період з 23.01.2017 року по 06.02.2017 року, а тому колегія суддів вважає необґрунтованими такі посилання Позивача.

Твердження Позивача про відсутність у начальника Київського СІЗО ОСОБА_3 повноваження звільняти Позивача зі служби станом на 01.02.2017 року, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки встановлено, що ОСОБА_3 проходив службу на посаді начальника Державної установи Київський слідчий ізолятор в період з 09.01.2017 року по 01.02.2017 року включно.

Також, відповідно до п.18 ст.8 Положення про державну установу «Київський слідчий ізолятор» від 15 грудня 2016 року, - начальник слідчого ізолятора в установленому порядку призначає на посади, переміщує та звільняє персонал слідчого ізолятора з посад, що належать до номенклатури слідчого ізолятора.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до Позивача правомірно застосовано заходи дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу Київського слідчого ізолятора про звільнення зі служби від 01.02.2017 року; визнання протиправним та скасування наказу Київського слідчого ізолятора про притягнення до дисциплінарної відповідальності; визнання протиправним та скасування затвердженого висновку службового розслідування Київського слідчого ізолятора від 01.02.2017 року; поновлення Позивача на службі, на посаді інспектора відділу охорони Державної установи Київський слідчий ізолятор; а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору».

В свою чергу, посилаючись на, що Відповідачем завдано моральну шкоду, Позивач не обґрунтував, в чому полягає шкода, не довів факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у його житті.

При цьому, Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження таких обставин.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Положеннями ст.159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Ухвала складена в повному обсязі 14 грудня 2017 року.