Постанова № 71029967, 14.12.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Скиба М.М.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року справа № 225/5065/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Ястребової Л.В, суддів Василенко Л.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 10 жовтня 2017 року у справі № 225/5065/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2017 року ОСОБА_2(надалі – позивач) звернулась до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (надалі – відповідач, Управління) про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті, починаючи з травня 2015 року пенсії, визнання протиправним та скасування рішення відповідача про призупинення (припинення) виплати пенсії та зобов’язання відповідача поновити виплату пенсії негайно після проголошення судового рішення, нарахувати пенсію та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з травня 2015 року включно, а також утриматись від подальшого призупинення (припинення) виплати пенсії (а.с. 1-4).

Ухвалою Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 11 серпня 2017 року залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача – Департамент соціального захисту населення Торецької області міської ради (а.с. 24).

Ухвалою Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 06 вересня 2017 року, адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії направлено за підсудністю до Дзержинського міського суду Донецької області (а.с. 57).

Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 10 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Управління пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ 21970814), щодо припинення з 20 вересня 2016 року виплати пенсії ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1.

Зобов'язано Управління пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ 21970814) поновити виплату пенсії ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1, з 20.09.2016 року.

Постанову в частині виплати ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1 пенсії за один місяць, звернуто до негайного виконання.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області подати звіт про виконання судового рішення протягом місяця з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом.

В решті вимог відмовлено (а.с. 76-80).

Відповідач із такою постановою суду першої інстанції не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що стаття 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в якій зазначені підстави для припинення виплати пенсії не містить вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсій, у зв’язку з чим, на переконання апелянта, пенсію позивачу не поновлено у зв’язку з тим, що комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам винесено протокол від 20.09.2016 року № 13, яким в призначенні (відновленні) соціальних виплат ОСОБА_2 відмовлено у зв’язку зі скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи в результаті надання ВПО недостовірних даних, відповідно до п. 5 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», на підставі якого Управлінням прийнято рішення № 185689 від 20.09.2016 року про відмову у відновленні виплати пенсії позивачу. Апелянт звертає увагу на судову практику Вищого адміністративного суду України, викладену в постанові від 21.03.2017 року у справі № К/800/3123/17, в якій суду касаційної інстанції дійшов до висновку, що виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», але перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним і може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами (а.с. 89-92).

Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому, відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги встановила наступне.

Як встановлено судом першої, апеляційної інстанції та підтверджується матеріали справи, позивач, ОСОБА_2, відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Торецької міської ради від 22 червня 2016 року № НОМЕР_2 є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, 85200 (а.с. 6 звр, 34).

23 жовтня 2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату пенсії, в якій просив запросити її пенсійну справу з Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області (а.с. 36).

На підставі розпорядження 7074 від 27.02.2015 року позивача взято на облік, як отримувача пенсії (а.с. 35).

З травня 2015 року позивачу припинено виплати її пенсії.

В усній формі позивач звернулась до відповідача за роз’ясненням про причини припинення виплати пенсії, де представником пенсійного органу, також в усній формі повідомлено, що виплата пенсії призупинена на підставі рішення пенсійного фонду, але дату та інші реквізити у телефонній розмові працівники відповідача відмовились.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача неправомірною, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, Управлінням до суду надано витяг з протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 13 від 20.09.2016 року, яким в призначенні (відновленні) соціальних виплат ОСОБА_2 відмовлено у зв’язку із не підтвердженням місця фактичного проживання та скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи в результаті надання ВПО недостовірних даних, відповідно до п. 5 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (а.с. 32-33).

Крім того, управлінням надано до суду рішення № 185680 від 20.09.2016 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_2, як внутрішньо переміщеній особі.

В обґрунтування підстав для припинення виплати позивачу її пенсії, Управління послалось на п. 5 ст. 49 закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», п. 3, п. 5 абз. 8 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (наказ № 74 від 14.09.2016 року), п. 14 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, п. 3 Витягу з протоколу засідання комісії з питань відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 20.09.2016 року № 13, яким відмовлено ОСОБА_2 у відновленні соціальних виплат у зв’язку із скасуванням довідки про взяття на облік ВПО (а.с. 70).

Зазначене рішення пенсійного фонду направлено позивачу разом із супровідним листом від 23.09.2016 року за вих. № 7862/03 на адресу, вказану у довідці про взяття на облік ВПО (а.с. 71).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суду першої інстанції дійшов до висновку, що у відповідача не було законних підстав для припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 20 вересня 2016 року, тобто дії відповідача щодо припинення виплати пенсії та бездіяльність у не здійсненні передбачених законом заходів для нарахування та виплати позивачу пенсії є протиправними, а позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача відновити виплату пенсії є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Що стосується вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про призупинення виплати пенсії, суд дійшов до висновку, що, в даному випадку, достатнім способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій та бездіяльності відповідача щодо призупинення виплати пенсії та відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині. Крім того, суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні вимоги щодо зобов’язання відповідача утриматися в подальшому від призупинення виплати пенсії, зазначивши, що суд не може вирішувати вимоги на майбутнє.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Статтею 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Так, в матеріалах справи наявне рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області№ 185680 від 20.09.2016 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_2., яке прийнято на підставі протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 13 від 20.09.2016 року, яким в призначенні (відновленні) соціальних виплат ОСОБА_2 відмовлено у зв’язку із не підтвердженням місця фактичного проживання та скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи в результаті надання ВПО недостовірних даних, відповідно до п. 5 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Колегія суддів зазначає, що ані протокол комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 13 від 20.09.2016 року, ані скасування дії довідки № 142107461 від 22.06.2016 року, виданої на ім’я ОСОБА_2 у зв’язку з начебто поверненням позивача до покинутого місця проживання, не є нормативно-правовими актами вищої юридичної сили (Законом), якими встановлений обов'язок органів Пенсійного фонду України припиняти виплату пенсій, а отже, не є належною підставою для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 № 1058.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що прийняте відповідачем рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 на підставі протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 13 від 20.09.2016 року, яким в призначенні (відновленні) соціальних виплат ОСОБА_2 відмовлено у зв’язку із не підтвердженням місця фактичного проживання та скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи в результаті надання ВПО недостовірних даних, відповідно до п. 5 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.

Слід також зазначити, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 на підставі протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 13 від 20.09.2016 року, яким в призначенні (відновленні) соціальних виплат ОСОБА_2 відмовлено у зв’язку із не підтвердженням місця фактичного проживання та скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи в результаті надання ВПО недостовірних даних, відповідно до п. 5 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, права на отримання пенсії.

Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання.

Таким чином, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти останнього права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що у відповідача не було законних підстав для припинення виплати пенсії ОСОБА_2, тобто дії відповідача щодо припинення виплати пенсії та бездіяльність у не здійсненні передбачених законом заходів для нарахування та виплати позивачу пенсії є протиправними, а позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача відновити виплату пенсії є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про скасування рішення відповідача про призупинення (припинення) виплати пенсії, колегія суддів зазначає наступне.

В даному випадку, для повного захисту прав та інтересів позивача вважає за можливе скасувати рішення начальника управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області № 185689 від 20.09.2016 року, вказуючи, при цьому, що такий спосіб захисту прав позивача, як визнання протиправними дій та бездіяльності відповідача щодо призупинення виплати пенсії є належним, але не достатнім, оскільки рішення начальника управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області № 185689 від 20.09.2016 року також порушує право позивача на пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією та Законами України.

Щодо посилання апелянта на судову практику ВАСУ у справі № К/800/3123/1 від 21.03.2017 року колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, лише висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншимисудами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Щодо дати, з якої Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області повинно поновити виплату пенсії ОСОБА_2, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено відповідачем, пенсія позивачу виплачувалась Управлінням з жовтня 2014 року по квітень 2015 року включно та була призупинена з 01 травня 2015 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість необхідно не з 20 вересня 2016 року, як помилково зазначено судом першої інстанції, а з 01 травня 2015 року, оскільки саме з цього часу ОСОБА_2 припинено виплату її пенсії.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 201 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

В даному випадку, судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, але помилково не скасовано рішення начальника управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області № 185689 від 20.09.2016 року та не вірно визначено дату, з якої ОСОБА_2 потрібно поновити виплату припиненої пенсії, у зв’язку з чим, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Дзержинського міського суду Донецької області від 10 жовтня 2017 року – зміні.

На підставі наведеного, керуючись статтями 195, 197, 198, 201, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області - задовольнити частково.

Постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 10 жовтня 2017 року у справі № 225/5065/17 - змінити.

В абзаці першому та другому резолютивної частини постанови Дзержинського міського суду Донецької області від 10 жовтня 2017 року у справі № 225/5065/17 замість дати «з 20 вересня 2016 року» зазначити «з 01 травня 2015 року».

Доповнити резолютивну частину постанови Дзержинського міського суду Донецької області від 10 жовтня 2017 року справі № 225/5065/17 абзацом 4 наступного змісту «Скасувати рішення начальника управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області № 185689 від 20.09.2016 року про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі».

В іншій частині постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 10 жовтня 2017 рокуу справі № 225/5065/17 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді Л.А. Василенко

ОСОБА_3