Ухвала суду № 71029920, 13.12.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кисельова Є.О.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року справа №812/1143/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 р. у справі № 812/1143/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про зобов’язання надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 08.08.2017 року звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов’язати відповідача надати дозвіл позивачу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки орієнтовною площею 2, 0000 га для безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Смолянинівській сільській раді Новоайдарського району Луганської області (а.с. 3-6).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року у справі № 812/1143/17 адміністративний позов задоволений частково.

Зобов’язано Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 02 червня 2017 року про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат (а.с. 78-82).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити постанову суду першої інстанції в частині зобов’язання Головного управління Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути заяву позивача від 02 червня 2017 року про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує на те, що відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Земельна ділянка площею 35, 6000 га кадастровий номер 4423187100:01:004:0013, яка зазначена в заяві позивача від 02.06.2017 року, перебуває в оренді.

Апелянт вказує на те, що одна з декількох підстав відмови позивачу у задоволенні її заяви це відсутність правових підстав для надання ОСОБА_2 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки орієнтовною площею 2, 0000 га для безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Смолянинівській сільській раді Новоайдарського району Луганської області.

Другою підставою відмови є зміна цільового призначення земельної ділянки. Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру земельна ділянка кадастровий номер 4423187100:01:004:0013 відноситься до земель сільськогосподарського призначення для ведення городництва.

Для передачі земельної ділянки у власність особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в ст. 122 органи приймають одне з відповідних рішень.

Вирішення питання щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення є дискрецією Держгеокадастру безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Тобто, вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно ст. 197 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач звернулась до відповідача з заявою 02.06.2017 за наданням дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки орієнтованою площею 2,0000 га для безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, з земель державної власності сільськогосподарського призначення розташованої за межами населених пунктів, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Смолянинівській сільській раді Новоайдарського району, Луганської області. Бажане місце розташування земельної ділянки на контурі 4423187100:01:004:0013 (а.с. 9).

Листом від 18.07.2017 за № А-1480/0-1352/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Луганській області відмовило ОСОБА_2 в задоволенні її заяви, оскільки витребувана земельна ділянка буде включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу права на них на земельних торгах (а.с. 11).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Земельні правовідносини регулюються Земельним Кодексом України (далі - ЗК України).

Статтею 19 Земельного кодексу України встановлені наступні категорії земель за основним цільовим призначенням:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до частини 5 статті 20 земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Так, за визначенням частини першої статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частиною другою статті 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

При цьому пунктом "а" частини третьої статті 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно із частиною 1 статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що для передачі земельної ділянки у власність особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 122 органи приймають одне з відповідних рішень. При цьому, зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини такої відмови.

Таким чином, вимоги Земельного кодексу України визначають вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, а саме, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу положень статті 118 Земельного кодексу України слідує, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 Земельного кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень. Після розробки відповідного проекту щодо відведення земельної ділянки погоджується, останній погоджується в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу. В подальшому, на підставі погодженого проекту, відповідний орган приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до частини 6, 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є тотожнім з наданням земельної ділянки у власність, оскільки, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. З огляду на зазначене, посилання апелянта на знаходження спірної земельної ділянки в оренді та на ч. 7 ст. 137 Земельного кодексу України колегією суддів не приймаються до уваги.

Тобто, право позивача на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки є порушеним.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15 (далі - Положення № 15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Частиною 31 пункту 4 Положення № 15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

З аналізу зазначених норм слідує, що вирішення питання щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки для безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення є виключно компетенцією та повноваженнями Держгеокадастру, наданими чинним законодавством України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно зі статтею 18 Закону України “Про звернення громадян” громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, має право: одержати письмову відповідь про результати розгляду поданої заяви або скарги.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду,про що повідомляється особі, яка подала звернення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася 02.06.2017 року до відповідача з письмовою заявою, а відповідь їй датована 18.07.2017 року (а.с. 9, 11).

Окрім того, підстави відмови наданням дозволу на розробку технічної документації із землеустрою позивачеві не співпадають з доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

Відповідно до положень частини 1 та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

В пункті 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, однією з умов захисту в адміністративному суді прав, свобод, законних інтересів фізичних (юридичних) осіб є наявність факту порушень, вчинених або допущених органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами. При цьому, порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.

Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою повного захисту прав та інтересів позивача необхідним є зобов’язання Головного управління Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 02 червня 2017 року про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області – залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 р. у справі № 812/1143/17 – залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді Т.Г. Арабей

ОСОБА_4