Постанова № 71027618, 12.10.2017, Київський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2017 року № 810/2069/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2017 №0000871302, №000881302 та №0000861302; вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2017 №0000851302; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 15.05.2017 №0000841302.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що викладений в акті перевірки висновок про відсутність документального підтвердження задекларованих у 2015 та 2016 роках показників витрат, що враховують при визначені об’єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, є необґрунтованим.

Позивач стверджує, що у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинних документів сформував спірні суми податкових вигод та відобразив їх у податковій та бухгалтерській звітності.

Відповідач позов не визнав, на обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що посадові особи контролюючого органу при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Зокрема, відповідач стверджує, що позивач відніс до складу витрат, на суму яких зменшується загальний оподатковуваний дохід, документально непідтверджені витрати на придбання шин, сплату орендних платежів, витрати на відрядження найманих працівників тощо.

За цих обставин вважає, що рішення, якими позивачеві визначені грошові зобов’язання з ПДВ, податку на доходи фізичних осіб та ЄСВ є обґрунтованими.

Представники сторін у судове засідання, призначене на 09.10.2017, не з’явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від представника позивача 09.10.2017 надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач про причини неявки суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника до суду не надходило.

Частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд ухвалив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У період з 24.02.2017 по 17.03.2017 Головним управлінням ДФС у Київській області проведено планову документальну виїзну перевірку з питань дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та з питань нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2016.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- пункту 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за на 59292,00 грн., у тому числі за 2015 рік на 17583,00 грн. та за 2016 рік на суму 41709,00 грн.;

- пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму податку на додану вартість на 3129,00 грн. та завищено суму від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 33463,00 грн.;

- пункту 1 частини 1 статті 7, частини 1, 2, 5 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне страхування», у результаті чого занижено єдиний внесок на 91653,00 грн., у тому числі за 2015 рік на 40676,00 грн. та за 2016 рік на 50977,00 грн.;

- підпункту 1.2, 1.4 пункту 16 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, у результаті чого занижено військовий збір на 5234,00 грн.

Висновок контролюючого органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб та ЄСВ ґрунтується на встановленому у ході перевірки факті включення до складу витрат, на суму яких зменшується загальний оподатковуваний дохід, документально непідтверджених витрат на загальну суму 348936,70 грн., у тому числі залишку витрат за 2014 рік у розмірі 23582,27 грн., витрат на відрядження водіїв у розмірі 142393,56 грн., витрат на придбання шин у розмірі 162377,50 грн., витрат, понесених у зв’язку з орендою нежитлового приміщення у розмірі 20583,33 грн.

Висновки контролюючого органу про відсутність документального підтвердження операцій з придбання шин та оренди нежитлового приміщення стали також підставою для зменшення позивачеві податкового кредиту, сформованого за рахунок ПДВ, сплаченого у складі вартості шин та орендних платежів.

На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС у Київській області прийняті оспорювані рішення, а саме:

- податкове повідомлення-рішення від 15.05.2017 №0000861302, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов’язання з військового збору на 7851,00 грн., у тому числі на 5234,00 грн. за основним платежем та 2617,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с. 15);

- податкове повідомлення-рішення від 15.05.2017 №0000871302, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на 88938,00 грн., у тому числі за основним платежем на 59292,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 29646,00 грн. (т.1, а.с. 16);

- податкове повідомлення-рішення від 15.05.2017 №0000881302, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 3911,25 грн., у тому числі за основним платежем на 3129,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями на 782,25 грн. (т.1, а.с. 17);

- вимогу від 15.05.2017 №Ф-0000851302 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 91653,00 грн. (т.1, а.с. 13);

- рішення від 15.05.2017 №0000841302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким позивачеві визначено штраф у розмірі 13233,00 грн. (т.1, а.с. 14).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду.

Щодо викладених у пункті 2.1.3.2 Акта перевірки висновків контролюючого органу про заниження об’єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб внаслідок включення до складу витрат виплачених найманим працівникам (водіям) ФОП ОСОБА_1 витрат на відрядження у розмірі 142393,56 грн., судом встановлено наступне.

Так, у ході перевірки контролюючим органом було з’ясовано, що до складу витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходу, позивачем на підставі звітів про використання коштів були включені витрати на відрядження на загальну суму 142393,56 грн.

При цьому, з аналізу подорожніх листів та документів, якими оформлювались відрядження, контролюючим органом було встановлено, що одні і ті ж наймані працівники ФОП ОСОБА_1 в один період часу перебували одночасно у двох різних відрядженнях.

З урахуванням викладеного контролюючий орган в Акті перевірки зазначає про безпідставне завищення позивачем витрат на 142393,56 грн. у зв’язку з фіксуванням у податковому і бухгалтерському обліку витрат, пов’язаних з відрядженням працівників, які фактично позивачем понесені не були.

Загальний порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, врегульовано статтею 177 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (тут і далі – у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Підпунктами 177.4.1 та 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов’язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв’язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Отже, платник податку має право зменшити об’єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб на суму понесених витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, перелік яких визначено у пунктах 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, за умови, що факт понесення таких витрат підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, водночас під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З наведених законодавчих положень слідує, що податкові наслідки у вигляді зменшення загального оподатковуваного доходу (виручки у грошовій та негрошовій формі) на суму понесених витрат є правомірними за умови реального понесення відповідних витрат, їх зв’язку з господарською діяльністю платника податків та наявності первинних документів, що підтверджують їх розмір.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем власним найманим працівникам (водіям) було виплачено на відрядження 142393,56 грн., що підтверджується звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, а саме:

- ОСОБА_2 у розмірі 17351,83 грн. згідно звіту від 23.01.2015 №АО-0000004 (т.3, а.с. 132);

- ОСОБА_2 у розмірі 11572,20 грн. згідно звіту від 30.01.2015 №АО-0000011;

- ОСОБА_3 у розмірі 13709,81 грн. згідно звіту від 23.01.2015 №АО-0000003;

- ОСОБА_3 у розмірі 8225,98 грн. згідно звіту від 30.01.2015 №АО-0000007;

- ОСОБА_4 у розмірі 18127,08 грн. згідно звіту від 10.09.2015 №АО-0000079;

- ОСОБА_4 у розмірі 12403,29 грн. згідно звіту від 17.09.2015 №АО-0000082;

- ОСОБА_4 у розмірі 13218,12 грн. згідно звіту від 01.10.2015 №АО-0000086;

- ОСОБА_2 у розмірі 12724,07 грн. згідно звіту від 01.06.2016 №АО-0000044;

- ОСОБА_2 у розмірі 16966,11 грн. згідно звіту від 09.06.2016 №АО-0000045;

- ОСОБА_2 у розмірі 19128,27 грн. згідно звіту від 30.11.2016 №АО-0000105;

- ОСОБА_3 у розмірі 7345,99 грн. згідно звіту від 19.02.2016 №АО-0000014;

- ОСОБА_3 у розмірі 5759,93 грн. згідно звіту від 28.02.2016 №АО-0000017;

- ОСОБА_5 у розмірі 9823,32 грн. згідно звіту від 17.08.2016 №АО-0000074;

- ОСОБА_5 у розмірі 10568,71 грн. згідно звіту від 04.11.2016 №АО-0000097;

- ОСОБА_5 у розмірі 23304,60 грн. згідно звіту від 16.11.2016 №АО-0000100;

- ОСОБА_1 у розмірі 11425,03 грн. згідно звіту від 15.08.2016 №АО-0000073.

Судом встановлено, що відрядження найманих працівників у відрядження було пов’язане з виконанням ними вантажних перевезень згідно укладених позивачем транспортно-експедиційних договорів.

Так, кошти у розмірі 11572,20 грн. згідно звіту від 30.01.2015 №АО-0000011 ОСОБА_2 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ТОВ «Стеллар-Логістик» (Київ, Україна) – Бєлгород, Росія; ПрАТ «Край Керама» (ОСОБА_2, Росія) – Буча, Україна, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000003 від 15.01.2015, подорожнім листом серії 12 ААБ №438465 (т.3, а.с. 133-134);

Кошти у розмірі 13709,81 грн. згідно звіту від 23.01.2015 №АО-0000003 ОСОБА_3 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ТОВ «Стеллар-Логістик» (Київ, Україна) – Бєлгород, Росія; ПрАТ «Край Керама» (ОСОБА_2, Росія) – Буча, Україна, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000002 від 15.01.2015, подорожнім листом серії 12 ААБ №438464 (т.3, а.с. 136-137).

Кошти у розмірі 18127,08 грн. згідно звіту від 10.09.2015 №АО-0000079 ОСОБА_4 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ФОП ОСОБА_1 (Фастів, Україна) – ОСОБА_2, Росія; ПрАТ «Край Керама» (ОСОБА_2, Росія) – Буча, Україна, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000078 від 01.09.2015, подорожнім листом серії 12 ААБ №535592 (т.3, а.с. 139-140).

Кошти у розмірі 12403,29 грн. згідно звіту від 17.09.2015 №АО-0000082 ОСОБА_4 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ТОВ «Спеців» (Біла Церква, Україна) – Воронеж, Росія; ПрАТ «Край Керама» (ОСОБА_2, Росія) – Буча, Україна, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000080 від 10.09.2015, подорожнім листом серії 12 ААБ №535580 (т.3, а.с. 142-143).

Кошти у розмірі 7345,99 грн. згідно звіту від 19.02.2016 №АО-0000014 ОСОБА_4 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ТОВ «Стеллар Логістик» (Київ, Україна) – Ліпецк, Росія; ТОВ «Стеллар Логістик» (Лобня, Росія) – ОСОБА_5, Україна, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000009 від 04.02.2016, подорожнім листом серії 12 ААБ №600575 (т.3, а.с. 145-146).

Кошти у розмірі 18044,09 грн. згідно звіту від 01.06.2016 №АО-0000044 ОСОБА_2 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ТОВ «Стеллар Логістик» (Київ, Україна) – Ліпецк, Росія, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000039 від 23.05.2016, подорожнім листом серії 12 ААБ №680407 (т.3, а.с. 148-149).

Кошти у розмірі 8225,98 грн. згідно звіту від 30.01.2015 №АО-0000007 ОСОБА_3 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом Фастів, Україна – Ступіно, Росія; ФОП Крильчук (Ступіно, Росія) – м. Бориспіль, Україна, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000006 від 23.01.2015, подорожнім листом серії 12 ААБ №438468, квитанціями про оплату послуг митного оформлення, міжнародною товарно-транспортною накладною №458512, актом виконаних робіт ОУ-0000006 (т.2, а.с. 125-135).

Кошти у розмірі 5759,93 грн. згідно звіту від 28.02.2016 №АО-0000017 ОСОБА_3 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ТОВ «Стеллар Логістик» (Київ, Україна) – Гомель (Білорусь); ФОП ОСОБА_6 (Осиповичі, Білорусь) – Київ, Україна, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000012 від 18.02.2016, подорожнім листом серії 12 ААБ №600582, квитанціями про оплату послуг митного оформлення, міжнародною товарно-транспортною накладною №363572, актом виконаних робіт №ОУ-0000024, №ОУ-0000026 (т.2, а.с. 136-149).

Кошти у розмірі 16966,11 грн. згідно звіту від 09.06.2016 №АО-0000045 ОСОБА_2 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ТОВ «МІВ Транс» (Біла Церква, Україна) – Курськ, Росія; ПрАТ «Край Керама» (ОСОБА_2, Росія) – Буча, Україна, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000043 від 01.06.2016, подорожнім листом серії 12 ААБ №680410, квитанціями про оплату послуг митного оформлення, міжнародною товарно-транспортною накладною №363580, №456592, актом виконаних робіт №ОУ-0000079, №ОУ-0000080 (т.2, а.с. 150-160).

Кошти у розмірі 11425,03 грн. згідно звіту від 15.08.2016 №АО-0000073 ОСОБА_1 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ТОВ «МІВ Транс» (Біла Церква, Україна) – Курськ, Росія; ПрАТ «Край Керама» (ОСОБА_2, Росія) – Буча, Україна, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000068 від 08.08.2016, подорожнім листом серії 12 ААБ №680439, квитанціями про оплату послуг митного оформлення, міжнародною товарно-транспортною накладною №331483, №331457, актом виконаних робіт №ОУ-0000128, №ОУ-0000131 (т.2, а.с. 161-171).

Кошти у розмірі 23304,60 грн. згідно звіту від 16.11.2016 №АО-0000100 ОСОБА_5 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ПП «Корпорація Магнетік» (Біла Церква, Україна) – Ростов-на-Дону, Росія; ТОВ «Аджиліті Логістик» (Волгоград, Росія) – Вишневе, Україна, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000092 від 25.10.2016, подорожнім листом серії 12 ААБ №734260, квитанціями про оплату послуг митного оформлення, міжнародною товарно-транспортною накладною №211455, №211455, №331439, №211454, актом виконаних робіт №ОУ-0000182, №ОУ-0000179 (т.2, а.с. 182-196).

Кошти у розмірі 19128,27 грн. згідно звіту від 30.11.2016 №АО-0000105 ОСОБА_2 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ФОП ОСОБА_7 (Біла Церква, Україна) – с. Івановське, Росія; ПП «Вікторія Транс» (Єгоріївськ, Росія) – Київ, Україна, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000099 від 20.11.2016, подорожнім листом серії 12 ААБ №734267, квитанціями про оплату послуг митного оформлення, міжнародною товарно-транспортною накладною №211488, №331435, актом виконаних робіт №ОУ-0000190, №ОУ-0000193 (т.2, а.с. 197-210).

Кошти у розмірі 11572,20 грн. згідно звіту від 30.01.2015 №АО-0000011 ОСОБА_2 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ТОВ «Стеллар-Логістик» (Київ, Україна) – Черемошой, Росія; ПрАТ «Край Керама» (ОСОБА_2, Росія) – Буча, Україна, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000005 від 22.01.2015, подорожнім листом серії 12 ААБ №438467, квитанціями про оплату послуг митного оформлення, міжнародною товарно-транспортною накладною №318537, №316537, №456518, актом виконаних робіт №ОУ-0000004, №ОУ-0000005 (т.2, а.с. 211-222).

Кошти у розмірі 9823,32 грн. згідно звіту від 17.08.2016 №АО-0000074 ОСОБА_5 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ТОВ «Стеллар-Логістик» (Київ, Україна) – Воронеж, Росія; ПрАТ «Край Керама» (ОСОБА_2, Росія) – Буча, Україна, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000070 від 13.08.2016, подорожнім листом серії 12 ААБ №680442, квитанціями про оплату послуг митного оформлення, міжнародною товарно-транспортною накладною №218981, №218981/2, №218977/1, актом виконаних робіт №ОУ-0000130, №ОУ-0000132 (т.2, а.с. 223-234).

Кошти у розмірі 12403,29 грн. згідно звіту від 17.09.2015 №АО-0000082 ОСОБА_4 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ТОВ «Спеців» (Біла Церква, Україна) – Воронеж, Росія; ПрАТ «Край Керама» (ОСОБА_2, Росія) – Буча, Україна, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000080 від 10.09.2015, подорожнім листом серії 12 ААБ №535580, квитанціями про оплату послуг митного оформлення, міжнародною товарно-транспортною накладною №363514, №456538, актом виконаних робіт №ОУ-0000100, №ОУ-0000098 (т.2, а.с. 235-245).

Кошти у розмірі 13218,12 грн. згідно звіту від 01.10.2015 №АО-0000086 ОСОБА_4 було виплачено у зв’язку з відрядженням для здійснення перевезення за маршрутом ТОВ «Хельман Східна Європа» (Фастів, Україна) – Ниджній Новгород, Росія, що підтверджується посвідчення про відрядження №КУ-0000083 від 17.09.2015, подорожнім листом серії 12 ААБ №535597, квитанціями про оплату послуг митного оформлення, міжнародною товарно-транспортною накладною №363515, №436539, №318600, актом виконаних робіт №ОУ-0000104, №ОУ-0000108 (т.2, а.с. 246-250; т.3, а.с. 1-8).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується виконання позивачем вантажних перевезень та склад і розмір витрат, понесених позивачем у зв’язку з виплатою найманим працівникам коштів на відрядження при здійснені ними вантажних перевезень.

Донараховуючи позивачеві податкові зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб контролюючий орган виходив з того, що позивач до закінчення попереднього відрядження здійснював документальне оформлення нових відряджень, чим необґрунтовано збільшував власні витрати.

Разом з цим, будь-яких доказів на підтвердження вказаних висновків Акта перевірки відповідач під час розгляду справи не надав.

Зокрема, відповідач не повідомив, про дату та номер посвідчень про відрядження, з аналізу яких під час перевірки було встановлено, що окремі водії позивача перебували у двох відрядженнях одночасно.

Натомість співставивши дату вибуття у відрядження з датою його завершення, що зазначені у вказаних посвідченнях про відрядження, з інформацією про дату виїзду та дату повернення у гараж, що зазначена у подорожніх листа, судом будь-яких розбіжностей встановлено не було.

Згідно з частиною 1 статті 11, частиною 1 статті 69, частинами 1, 2, 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Враховуючи, що позивачем до перевірки та матеріалів справи були надані документи, що підтверджують склад та розмір витрат, понесених у зв’язку з відрядженням, викладений в Акті перевірки висновок про завищення позивачем витрат у розмірі 142393,56 грн., є необгрунтованим.

Щодо викладеного у пункті 2.1.3.3 Акта перевірки висновку про завищення позивачем витрат та податкового кредиту унаслідок придбання шин до транспортних засобів, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було придбано шини для вантажних автомобілів на загальну суму 162377,50 грн., у тому числі у 2015 році на суму 40218,81 грн., у 2016 році на суму 122158,69 грн., що підтверджується видатковими накладними від 24.07.2015 №А5-0000494, від 17.08.2015 №А5-0000577, від 27.08.2015 №А5-0000614, від 07.09.2015 №А5-0000652, від 05.11.2015 №3988, від 13.01.2016 №71, від 19.01.2016 №А5-0000031, від 15.03.2016 №2753, від 13.05.2016 №5955, від 30.05.2016 №А5-0000638, від 11.07.2016 №3435, від 27.07.2016 №10272, від 25.10.2016 №8820, від 27.10.2016 №5153 (т.1, а.с. 84-85).

Судом встановлено, що на вартість придбаних шин позивачем було зменшено загальний оподатковуваний дохід за 2015 та 2016 рік відповідно, а суму податку на додану вартість, сплачену контрагентам у складі вартості зазначених шин, було включено до складу податкового кредиту.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Збільшуючи позивачеві податкові зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та зменшуючи податковий кредит, контролюючий орган виходив з того, що фізичні особи-підприємці не є суб’єктами права власності, а відтак не можуть формувати податкові зобов’язання, пов’язані з експлуатацією об’єктів, що не належать їм на праві власності.

Проте такі доводи контролюючого органу не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до частини 1 статті 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є юридичні та фізичні особи.

Згідно з приписами частини 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Частиною 1 та 2 статті 128 Господарського кодексу України встановлено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення

Статтею 51 Цивільного кодексу України встановлено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому правовий статус фізичної особи як суб’єкта господарювання не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності такої фізичної особи. Таким чином, майно, яке перебуває у власності фізичної особи, яка набула статусу фізичної особи-підприємця реєструватися за фізичною особою.

Зокрема, відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами. Транспорті засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що особливих умов для формування витрат та податкового кредиту для фізичних осіб – суб'єктів господарювання, які перебувають на загальній системі оподаткування, нормами податкового кодексу не передбачено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником транспортних засобів: Renault Magnum 440.19 реєстраційний номер AI17993CM; Schmitz SPR24, реєстраційний номер НОМЕР_1; Renault Magnum 480, реєстраційний номер НОМЕР_2; Krone SDP 27, реєстраційний номер НОМЕР_3; DAF XF95.480, реєстраційний номер НОМЕР_4; KRONE SDP 27, реєстраційний номер НОМЕР_5; Scania 124L, реєстраційний номер НОМЕР_6; Krone SDP 27, реєстраційний номер НОМЕР_7; Renault Magnum 440.19, реєстраційний номер НОМЕР_8; Schmitz S01, реєстраційний номер НОМЕР_9.

Таким чином, оскільки позивач є власником транспортних засобів, використовує їх у своїй господарській діяльності та перебуває на загальній системі оподаткування, зареєстрований платником податку на додану вартість, він має право на включення до складу витрат вартості експлуатації, ремонту та технічного обслуговування таких транспортних засобів, а сплачена сума ПДВ у складі вартості запасних частин тощо може бути віднесена до складу податкового кредиту без будь-яких обмежень.

Як вбачається з матеріалів справи, наказами ФОП ОСОБА_1 від 20.08.2015 №1/15-ш та від 10.03.2016 №2/16-ш було вирішено провести заміну зношених автомобільних шин на транспортних засобах Renault Magnum 440.19 реєстраційний номер AI17993CM у кількості 6 шин; Renault Magnum 480, реєстраційний номер НОМЕР_2 у кількості 6 шин; Schmitz SPR24, реєстраційний номер НОМЕР_1 у кількості 2 шин; Scania 124L, реєстраційний номер НОМЕР_6 у кількості 2 шин; Schmitz SPR24, реєстраційний номер НОМЕР_1 у кількості 4 шин; KRONE SDP 27, реєстраційний номер НОМЕР_5 у кількості 6 шин; Krone SDP 27, реєстраційний номер НОМЕР_7; Renault Magnum 440.19, реєстраційний номер НОМЕР_8 у кількості 6 шин (т.2, а.с. 56-57).

Факт зносу шин на зазначених транспортних засобах підтверджується картками обліку пробігу (наробітку) пневматичної шини (т.2, а.с. 58-121).

З урахуванням викладеного, висновок контролюючого органу про завищення витрат на 162377,50 грн. та податкового кредиту на 32475,50 грн. є необґрунтованим та спростовується доказами, що містяться у матеріалах справи.

Щодо викладеного у пункті 2.1.3.1 Акта перевірки висновку про завищення позивачем витрат на 23582,27 грн. внаслідок включення до їх складу залишку витрат, пов’язаних з перевезенням вантажу у 2014 році, суд зазначає наступне.

Як вбачається з Акта перевірки, позивачем до складу витрат 2015 року було включено витрати на суму 149582,23 грн., що фактично понесені у 2014 році у зв’язку з перевезенням вантажів. При цьому, згідно даних попередньої перевірки позивача, станом на 31.12.2014 позивач мав дебіторську заборгованість, розмір якої становив 125999,96 грн.

Порівнявши розмір дебіторської заборгованості позивача станом на 31.12.2014 (125999,96 грн.) з розміром витрат фактично понесених у 2014 році, але відображених у податковій звітності як витрати 2015 року (149582,23 грн.) контролюючий орган зробив висновок про включення позивачем до складу витрат 2015 року документально непідтверджених витрат на суму 23582,27 грн. (149582,23-125999,96).

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218, затверджено порядок ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі – Порядок №481).

Відповідно до пункту 6 Порядку №481, самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку:

1) у графі 1 зазначається дата запису;

2) у графі 2 відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг);

3) у графі 3 вказується сума повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) та/або повернутої передплати;

4) графа 4 розраховується як різниця між отриманим доходом від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) (графа 3);

5) у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов’язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг;

6) у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов’язані з отриманням доходу за підсумками дня;

7) у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці;

8) у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв’язку, орендних та комунальних платежів тощо;

9) у графі 9 зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професіональної діяльності (графи 6, 7, 8).

Системний аналіз наведених норм права у їх взаємозв’язку дозволяє дійти висновку, що фізична особа-підприємець може віднести до складу витрат витрати, що безпосередньо пов’язані з отриманням доходів, перелік яких визначено у пунктах 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, за умови, що факт понесення таких витрат підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку.

Реквізити документів, якими підтверджується фактичне понесення платником податків витрат, пов’язаних з отриманням доходів, відображаються фізичною особою-підприємцем у графі 5 Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи – підприємці.

Судом встановлено, що у 2014 році ФОП ОСОБА_1 було виконано вантажні перевезення на замовлення ТОВ «Стеллар Логістик», загальна вартість яких становила 122000,00 грн., що підтверджується актами виконаних робіт №ОУ-000209 від 05.12.2014, №ОУ-000209 від 05.12.2014, №ОУ-000211 від 15.12.2014, №ОУ-000211 від 15.12.2014, №ОУ-000213 від 18.12.2014, №ОУ-000213 від 18.12.2014, №ОУ-000214 від 22.12.2014, №ОУ-000214 від 22.12.2014, №ОУ-000217 від 30.12.2014, №ОУ-000217 від 30.12.2014 (т.3, а.с. 91-124).

Крім того, у 2014 році позивачем було виконано вантажні перевезення на замовлення ТОВ «Край Керама» на загальну суму 62000,00 грн., що підтверджується актами виконаних робіт №ОУ-000210 від 09.12.2014, №ОУ-000210 від 09.12.2014, №ОУ-000212 від 17.12.2014, №ОУ-000212 від 17.12.2014, №ОУ-000215 від 22.12.2014, №ОУ-000215 від 22.12.2014, №ОУ-000216 від 25.12.2014, №ОУ-000216 від 25.12.2014, №ОУ-0000001 від 12.01.2015, №ОУ-0000001 від 12.01.2015 (т.3, а.с. 91-124).

Загальна вартість наданих позивачем ТОВ «Стеллар Логістик» та ТОВ «Край Керама» послуг згідно вказаних актів виконаних робіт становить 184000,00 грн., з яких у 2014 році було оплачено 49600,00 грн. та у 2015 році – 134400,00 грн.

Як вбачається з графи 5 Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи, одночасно з отриманням доходів у розмірі 134400,00 грн. за послуги, надані ТОВ «Стеллар Логістик», ТОВ «Край Керама» у 2014 році, позивачем на підставі звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, були визнані витрати, пов’язані з наданням таких послуг (т.3, а.с. 192)

Копії звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, на підставі яких позивачем були визнані витрати, пов’язані з отриманням доходу, та які зазначені у графі 5 Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи – підприємці, були додані позивачем до матеріалів справи (т.3, а.с. 91-124).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт понесення позивачем витрат та їх розмір у зв’язку з наданням у 2014 році послуг з перевезення вантажів.

Щодо висновків Акта перевірки, які стали підставою для донарахування позивачеві податкових зобов’язань у цій частині, суд зазначає, що дебіторська заборгованість, про яку стверджував відповідач, не є витратами платника податку.

Така заборгованість фактично являє собою неотримані доходи платника податків. Таким чином невідповідність дебіторської заборгованості за реалізовані товари та/або надані послуги з розміром понесених витрат, у зв’язку з реалізацію таких товарів та/або послуг, взагалі не може бути підставою для висновку про завищення або заниження витрат платника податків.

Єдиною підставою для невизнання задекларованих фізичною особою-підприємцем витрат, пов’язаних з одержанням доходу, є відсутність у такого платника податків документального підтвердження понесених витрат у вигляді первинних бухгалтерських документів.

Щодо викладених у пункті 2.1.3.4 та 2.2.3 Акта перевірки висновків про завищення витрат на суму 20583,33 грн. та податкового кредиту на суму 4116,64 грн. у зв’язку з орендою нежитлового приміщення та автостоянки, суд зазначає наступне.

Підпунктом 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов’язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться, зокрема, витрати на оплату оренди.

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У силу положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, для покупця товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат.

Судом встановлено, що між ПАТ «Сільгосптехніка» (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди автомобільної стоянки від 01.01.2015 №4 та від 01.01.2016 №4, у порядку та на умовах яких орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення (гараж) площею 200 кв.м. та прилеглу земельну ділянку площею 400 кв.м., що розташовані за адресою: м. Фастів, вул. Гусєва, 27 (т.1, а.с. 195-207).

На виконання умов вказаних договорів позивач в охоплений перевіркою період сплатив ПАТ «Сільгосптехніка» орендну платк на загальну суму 24700,00 грн., що підтверджується актами наданих послуг на суму 24700,00 грн., у тому числі ПДВ 4116,64 грн. (т.1, а.с. 34-56)

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни послуг податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями у розмірі 4116,64 грн., позивач отримав від ПАТ «Сільгосптехніка» податкові накладні на суму 24700,00 грн., у тому числі ПДВ 4116,64 грн. (т.1, а.с. 57-83).

Суми ПДВ у загальному розмірі 4116,64 грн. грн. за вказаними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту, а суми перераховані контрагенту в якості оплати товару, віднесені позивачем до складу витрат.

Збільшуючи позивачеві податкові зобов’язання з ПДВ та податку на доходи за результатами господарських операцій з ПАТ «Сільгосптехніка», контролюючий орган виходив з того, що позивачем не надано до перевірки пояснень щодо взаємозв’язку витрат оренди нежитлового приміщення з господарською діяльністю, позаяк будь-яких товарно-матеріальних цінностей, крім пального, яке зберігається у баках транспортних засобів, ФОП ОСОБА_1 не має. Відповідач також звертав увагу суду, що виходом на об’єкт оренди було з’ясовано, що нежитлове приміщення не обладнане для проведення ремонтних робіт і не може вмістити транспортний засіб, висота якого перевищує 3 метри.

При цьому контролюючий орган повністю проігнорував предмет та зміст зазначених договорів оренди, у зв’язку з чим залишив поза увагою, що позивачем крім нежитлового приміщення орендується також прилегла земельна ділянка площею 400 кв.м., яка використовується позивачем для стоянки транспортних засобів.

Так, як вбачається з пункту 2.1. зазначених договорів оренди, частина гаражу передається в оренду з метою забезпечення стоянки автомобілів орендаря.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 є власником транспортних засобів Renault Magnum 440.19 реєстраційний номер AI17993CM; Schmitz SPR24, реєстраційний номер НОМЕР_1; Renault Magnum 480, реєстраційний номер НОМЕР_2; Krone SDP 27, реєстраційний номер НОМЕР_3; DAF XF95.480, реєстраційний номер НОМЕР_4; KRONE SDP 27, реєстраційний номер НОМЕР_5; Scania 124L, реєстраційний номер НОМЕР_6; Krone SDP 27, реєстраційний номер НОМЕР_7; Renault Magnum 440.19, реєстраційний номер НОМЕР_8; Schmitz S01, реєстраційний номер НОМЕР_9.

Відповідно до інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт (основний); технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; надання послуг перевезення речей (переїзду); інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; надання в оренду вантажних автомобілів.

Відповідно до пояснень позивача, на прилежній до приміщення земельній ділянці здійснюється стоянка транспортних засобів, що використовуються у господарській діяльності, водночас приміщення гаражу використовується для технічного обслуговування транспортних засобів та проведення дрібного ремонту.

Викладені обставини свідчать про очевидний зв’язок витрат на оренду приміщення та прилеглої земельної ділянки з господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1

Отже, висновки контролюючого органу про завищення позивачем витрат на суму 20583,33 грн. та податкового кредиту на суму 4116,64 грн. є необґрунтованими.

У ході розгляду справи представник відповідача акцентував увагу суду, що позивачем до перевірки не надавались документи, які підтверджують укладення між позивачем та ПАТ «Сільгосптехніка» договорів оренди, у зв’язку з чим позивач взагалі не міг сформувати податковий кредит та витрати у зв’язку зі сплатою орендних платежів.

Проте суд зазначає, що ненадання певних документів під час перевірки не може бути підставою для відмови у їх оцінці під час судового розгляду справи, адже положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

При цьому суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (зокрема щодо законності сформованих показників витрат та податкового кредиту), поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки, позаяк процедура збору доказів у судовому процесі не обмежена проведенням податкової перевірки. Суд не може не прийняти до уваги окремі докази лише з тих підстав, що контролюючий орган заперечує щодо факту пред’явлення їх до перевірки,

Суд вважає, що право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як безпосередньо під час податкового контролю, так і на стадії оскарження рішень контролюючого органу в суді, а тому суд не приймає доводів відповідача щодо відсутності у позивача первинних документів, на підставі яких сформовані спірні суми податкових вигод.

Враховуючи, що, у даному випадку, судом не встановлено обставин, що виключають можливість віднесення до складу витрат вартості придбаних шин, сплачених орендних платежів та витрат на відрядження найманих працівників, а також не встановлено підстав, які б виключали можливість віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі вартості придбаних шин та орендних платежів, висновки контролюючого органу про порушення позивачем пункту 177.2, 177.4 статті 177 та пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими.

За таких обставин податкові повідомлення-рішення від 15.05.2017 №0000871302 та №000881302 є протиправними та підлягають скасуванню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0000861302 від 15.05.2017, яким позивачеві визначені грошові зобов’язання з військового збору, суд зазначає наступне.

Пунктом 16-1підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.

Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України передбачено, що об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).

Враховуючи, що доказами, які містяться у матеріалах справи, спростовуються висновки контролюючого органу про заниження позивачем загального оподатковуваного доходу внаслідок завищення витрат на суму 348936,70 грн., правові підстави для визначення позивачеві грошових зобов’язань з військового збору оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відсутні.

Таким чином податкове повідомлення-рішення №№0000861302 від 15.05.2017 є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку вимозі про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 17.01.2017 №Ф-0002231303/5 та рішенню про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17.01.2017 №0002241303, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що висновок контролюючого органу про наявність у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 91653,07 грн. ґрунтується на висновках про заниження позивачем задекларованого показника чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 392335,60 грн. внаслідок включення до складу витрат документально не підтверджених витрат на відрядження працівників, оплату оренди та вартості шин.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, базою нарахування єдиного внеску для позивача є сума чистого оподатковуваного доходу за рік, визначена відповідно до положень Податкового кодексу України.

Враховуючи те, що у ході судового розгляду висновки контролюючого органу про завищення ФОП ОСОБА_8 витрат на суму 392335,60 грн. та заниження чистого оподатковуваного доходу не знайшли свого підтвердження, оскаржувані вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій є протиправними та підлягають скасуванню

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач не надав.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 15.05.2017 №0000871302, №000881302 та №0000861302.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Київській області від 15.05.2017 №Ф-0000851302.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 15.05.2017 №0000841302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків 28061104898) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області судовий збір у розмірі 2056 (дві тисячі п’ятдесят шість) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.10.2017.