Постанова № 71027606, 20.11.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання відмови протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

06 липня 2017 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1Ф.) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, викладену у листі № Я-8330-1792/6-17 від 13 березня 2017 року, у задоволені клопотання ОСОБА_1 від 05 жовтня 2016 року про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05 жовтня 2016 року про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та прийняття за результатами її розгляду відповідне рішення.

Позовні вимоги обґрунтуванні з підстав викладених в адміністративному позові зазначивши, що позивачем подано клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Однак відповідач повідомив про необхідність врахування частини 5 статті 116, статті 118 Земельного кодексу України. Позивач звернувся до відповідача з заявою про розгляд клопотання по суті. Листом 19 липня 2017 року повідомлено позивача, що надано було вичерпну відповідь на клопотання останнього листом №Я-8329-1791/0/6-17, оскільки у клопотанні містився дозвіл на розроблення технічної документації з метою безоплатної приватизації.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, 20 листопада 2017 року подав до суду заву про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження.

Представник відповідача подав до суду заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив, що за результатами клопотання відповідачем були надані роз’яснення та запропоновано врахувати норми статті 118 та частини 5 статті 116 Земельного кодексу України. З відповіді наданої позивачу вбачається, що земельна ділянка, вже перебуває у постійному користуванні позивача на підставі державного акта серія – І – ЗП № 00022, зареєстрованого в книзі записів Державних актів на право постійного користування землею 29 жовтня 1997 року. Вважає, що твердження позивача про те що він не звертався з проханням надати дозвіл для відведення земельної ділянки не відповідає дійсності, отже відповідач вважає, що ним надано обґрунтовану відповідь та просить суд відмовити в задоволені адміністративного позову.

Відповідно частин 6 до статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з частиною 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, від 03 жовтня 2016 року, яка отримана відповідачем 05 жовтня 2016 року вхідний №8330/01/5-16. В клопотанні позивач відповідно до частини 3 та 4 статті 116, частини 1 та 6 статті 118, пункту «б» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України та з метою одержання безоплатно у власність земельної ділянки (безоплатної приватизації), просить надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтованого площею 1,5000 га за рахунок земельної ділянки, яка перебуває в його постійному користуванні на підставі державного акта на право постійного користування землею серія ЗП № 00022 (00001520030), зареєстрованого 29 жовтня 1997 року Розівською сільською Радою народних депутатів, Приазовського району в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 30 (площа 1,5000 га), а також Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 11 травня 2016 року № 2о/325/21/2016 (325/466/16-ц), щодо встановлення факту незалежності правовстановлюючих документів, яке від 31 травня 2016 року набрало законної сили, яка розташована на наявному та бажаному місці на території Розівської сільської ради, Приазовського району, Запорізької області за межами населеного пункту та надана для ведення особистого підсобного господарства.

До клопотання позивачем надані: графічні матеріали, на яких зазначено наявне та бажане місце розташування земельної ділянки; копія державного акта на право постійного користування землею; копія рішення Приазовського районного суду Запорізької області; копію паспорту України; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру.

Однак відповідач 13 березня 2017 року своїм листом №Я-8330-1792/6-17 повідомив, що згідно з інформацією в поданих документах земельна ділянка перебуває у користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування І-ЗП №00022. Запропонував враховувати норми статті 118 Земельного кодексу України та частину 5 статті 116 Земельного кодексу України.

Позивач завернувся з заявою про розгляд клопотання по суті, яка отримано відповідачем 28 квітня 2017 року вхідний № Я-4527/0/15-17. В якій вказав, що на думку позивача заява фактично не розглядалась. В заяві позивач просив надати дозвіл (згоду) на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, яка перебуває в його постійному користуванні. Дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність, не просив.

Відповідачем повідомлено позивача листом від 19 липня 2017 року №Я-4527-5147/6-17, про те що зазначено у зверненні – клопотанні про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, а також із посиланням на статті 116, 118, 121 Земельного кодексу України у клопотанні міститься прохання надати дозвіл на розроблення технічної документації з метою одержання безоплатно у власність земельної ділянки (безоплатної приватизації). Отже твердження, про те що не звертались із проханням надати дозвіл для відведення земельної ділянки у власність не відповідає дійсності.

Не погодившись з відмовою відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративний позовом.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає відмову, необґрунтованою, та такою, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Статтею 1 Земельного кодексу України, визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Відповідно до частини 1, 2 та 3 статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Згідно з пунктами в, е частини 1 статті 14 Закону України «Про землеустрій» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у сфері землеустрою, належать: здійснення землеустрою, у тому числі забезпечення проведення державної інвентаризації земель; проведення державної експертизи документації із землеустрою у випадках та порядку, передбачених законом; вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

При цьому, статтею 22 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою.

Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення має необмежений строк дії.

Разом з тим, відповідно до приписів, встановлених в статті 55 Закону України «Про землеустрій», встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем; ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території); д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)); є) копію правовстановлюючих документів на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об’єкти зареєстровані); ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт; з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів); и) кадастровий план земельної ділянки; і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Отже судом встановлено, що надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі згідно з Законом України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

А в інших випадках надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Отже розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Суд оглянувши лист відповідача від 13 березня 2017 року зазначає, що в якості підстави для відмови відповідач вказав, що земельна ділянка перебуває у користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування І-ЗП №00022, а тому запропоновано враховувати норми статті 118 та частини 5 статті 116 Земельного кодексу України.

Також пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Отже, умовою для отримання згоди є обставина, що таку згоду може отримати лише користувач земельної ділянки державної чи комунальної власності.

В своєму клопотанні про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1, просить надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтованого площею 1,5000 га за рахунок земельної ділянки, яка перебуває в його постійному користуванні на підставі державного акта на право постійного користування землею серія ЗП № 00022 (00001520030), зареєстрованого 29 жовтня 1997 року Розівською сільською Радою народних депутатів, Приазовського району в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 30 (площа 1,5000 га), а також Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 11 травня 2016 року № 2о/325/21/2016 (325/466/16-ц), щодо встановлення факту незалежності правовстановлюючих документів, яке від 31 травня 2016 року набрало законної сили, яка розташована на наявному та бажаному місці на території Розівської сільської ради, Приазовського району, Запорізької області за межами населеного пункту та надана для ведення особистого підсобного господарства.

Як вбачається з додатків та відповідачем не заперечувалось, що відповідачем надано до клопотання правовстановлюючі документи.

Отже суд прийшов до висновку, що дії відповідача про відмову у задоволені клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), є протиправними, які не ґрунтуються на законних вимогах та суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржувану відмову Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області у листі № Я-8330-1792/6-17 від 13 березня 2017 року, у зв’язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також відповідно до частини 1 статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Згідно із статтею 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До складу останніх відносяться і витрати на правову допомогу.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»,розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже судом встановлено, що 21 червня 2017 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено Договір № 121 про надання правової допомоги, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов’язання надавати правову допомогу в об’ємі і на умовах, які передбачені даним Договором.

На підставі додатку до договору позивачем понесені судові витрати в сумі 700,00 грн. на правову допомогу, що підтверджується квитанцією № 0.0.798729042.1 від 03 липня 2017 року.

Впродовж розгляду справи ОСОБА_2 був присутній в судовому засіданні 06 листопада 2017 року та з журналу судового засідання вбачається, що судове засідання тривало менш ніж годину.

Отже, судом встановлено, що розмір витрат не перевищує граничний розмір, встановлений статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Також позивачем понесені судові витрати в сумі 1280,00 грн. на сплату судового збору, що підтверджується матеріалами справи.

Керуючись статтями 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, викладену у листі № Я-8330-1792/6-17 від 13 березня 2017 року, у задоволені клопотання ОСОБА_1 від 05 жовтня 2016 року про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05 жовтня 2016 року про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та прийняття за результатами її розгляду відповідне рішення.

Присудити на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1280,00 грн. (одна тисяча двісті вісімдесят гривен), 700,00 грн., (сімсот гривен) витрати на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини 1 статті 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами встановленими статтями 185-186 КАС України.

Суддя Д.В. Татаринов