Постанова № 71027480, 14.12.2017, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2017 р. Справа № 809/1518/17

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Панікар І.В., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного кадастрового реєстратора відділу у Богородчанському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення №РВ-2600320052017 від 25.10.2017 року,-

ВСТАНОВИВ:

06.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного кадастрового реєстратора відділу у Богородчанському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення №РВ-2600320052017 від 25.10.2017 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що державним кадастровим реєстратором відділу у Богородчанському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області ОСОБА_2 за результатами розгляду заяви позивача, в порушення вимог чинного законодавства, прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

Представник позивача в судове засідання не зявився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, про що свідчить поштове повідомлення про вручення. На адресу суду надіслав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не зявився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

За змістом частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно пункту 10 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, зазначені положення процесуального законодавства, а також факт неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, на переконання суду розгляд поданої заяви слід проводити в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області (надалі Глибківської сільської ради) від 24.12.1997 року передано у приватну власність земельні ділянки громадянам для обслуговування житлових будинків та господарських споруд, а також для ведення підсобного господарства згідно списків, які складені на основі матеріалів інвентаризації (а.с.53).

Згідно архівного витягу з протоколу одинадцятої сесії Глибівської сільської ради від 24.12.1997 року серед списків громадян с. Глибівка, які подали заяви на приватизацію земельних ділянок, під №147 значиться ОСОБА_3 мати позивача, розмір земельної ділянки становить 0,4703 га (а.с.8).

Згідно заповіту, посвідченого секретарем виконкому Глибівської сільської ради від 07.03.2000 року за №16, все спадкове майно ОСОБА_3 заповіла своєму сину ОСОБА_1 (а.с.52).

16.10.2007 року ОСОБА_3 померла.

12.10.2017 року ОСОБА_1, як спадкоємець ОСОБА_3, звернувся до Державного кадастрового реєстратора відділу у Богородчанському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області ОСОБА_2 із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки 0,1017 га для веденння особистого селянського господарства, розташованої вул. Гагаріна, с. Глибівка, Богородчанського району, Івано-Франківської області.

25.10.2017 року відповідач за результатами розгляду даної заяви прийняв рішення №РВ-2600320052017 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру (а.с.5).

Не погоджуючись із вказаним рішенням від 25.10.2017 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяли лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 202 Земельного кодексу України, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру врегульовано Законом України Про державний земельний кадастр.

Статтею 24 даного Закону визначено порядок державної реєстрації земельної ділянки, частиною 2 якої встановлено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою, зокрема, власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи (частина 3).

Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Заява з доданими документами надається заявником особисто чи уповноваженою ним особою або надсилається поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення (частина 4).

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації (частина 5).

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини (частина 6).

Судом встановлено та зі змісту оскаржуваного рішення від 25.10.2017 року слідує, що підставою для прийняття даного рішення слугував висновок відповідача про невідповідність поданих позивачем документів вимогам, установленим Законом України Про державний земельний кадастр і Порядком ведення Державного земельного кадастру, а саме: пункту 3 частини 6 статті 24 Закону України Про державний земельний кадастр, статті 55 Закону України Про землеустрій і статтею 118, статтею 198 пункту б Земельного кодексу України (не погоджено межі земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами). Глибівською сільською радою передано до відділу у Богородчанському районі рішення Богородчансьвого районного суду Івано-Франківської області від 01.03.2017 року у справі №338/7/17, а також ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.05.2017 року у справі №338/7/17, та рішення Глибівської сільської ради від 15.09.2011 №78-8/2011 року "Про занесення земель померлих громадян в землі запасу", де в списку померлих громадян є ОСОБА_4.

Щодо посилання відповідача на відсутність погодження межі земельної ділянки суміжним землекористувачем Глибівською сільською радою суд зазначає наступне.

Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року за №376, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 за N 391/17686, визначає механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.

Пунктом 3.12 розділу ІІІ даної Інструкції встановлено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п'ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом, курєрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів звязку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

Судом встановлено, що виконавцем робіт - товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство ГІС листом від 11.05.2017 року за №1-1/09 завчасно повідомлено Глибівську сільська рада про дату та час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки площею 0,1017 га, розташованої по вул. Гагаріна, с. Глибівка, Богородчанського району, Івано-Франківської області, в натурі (на місцевості) померлої громадянки ОСОБА_3, спадкоємцем якої є її син ОСОБА_1. Даний лист отримано уповноваженою особою Глибівської сільської ради 15.05.2017, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.55, 56).

Відповідно до абзацу 5 пункту 3.12 розділу ІІІ згаданої Інструкції закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх незявлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що виконавцем робіт правомірно, за відсутності Глибівської сільської ради, закріплено межовими знаками межі земельної ділянки площею 0,1017 га в натурі за кадастровим номером 2620480901:01:003, розташованої по вул. Гагаріна, с. Глибівка, Богородчанського району, Івано-Франківської області та наданої в користування ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, та складено акт прийому-передачі межових знаків на зберігання від 22.05.2017 року. При цьому суд звертає увагу на те, що суміжні землекористувачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 погодили межі земельної ділянки (а.с.6).

Щодо посилання відповідача на факт відсутності у ОСОБА_1 права власності на дану земельну ділянку як на підставу для відмови у державній реєстрації згаданої земельної ділянки за позивачем, суд зазначає наступне.

Як уже встановлено судом, ОСОБА_1 згідно заповіту ОСОБА_3 (матері позивача), посвідченого секретарем виконкому Глибівської сільської ради від 07.03.2000 за №16, є спадкоємцем всього спадкового майна ОСОБА_3.

Згідно частини 1 статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, тобто в тому числі і майнові права, а саме: право користуватися земельною ділянкою наданою спадкодавцю відповідно до рішення органу місцевого самоврядування.

Пунктом 1 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Кабінет Міністрів України пунктом 1 даного Декрету від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок постановив: сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

Пунктом 2 даного Декрету було встановлено, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обовязково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює.

Відповідно до пункту 3 згаданого Декрету Кабінету Міністрів України, право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Пунктом 6 цього ж Декрету у редакції, чинній на час надання земельної ділянки ОСОБА_3 (матері позивача), було зупинено дію частини 2 статті 17 і статті 23 Земельного кодексу України (в редакції 1992 року, якими передбачалося, що право власності виникає лише з дня видачі та державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку) щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок про те, що якщо у громадянина була у користуванні земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва і рішенням місцевої ради така земельна ділянка була передана йому у приватну власність, то з дня прийняття цього рішення радою у такого громадянина вже по-суті виникло право власності на земельну ділянку. І якщо такий громадянин помер, не отримавши державного акта на право власності на земельну ділянку, його спадкоємці мають право виготовити державний акт вже на своє імя, як правонаступники в даних правовідносинах.

Суд зазначає, що позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки 0,1017 га для веденння особистого селянського господарства, розташованої по вул. Гагаріна, с. Глибівка, Богородчанського району, Івано-Франківської області, як спадкоємець ОСОБА_3, якій вказану земельну ділянку рішенням Глибівстької сільської ради від 24.12.1997 надано у приватну власність відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року "Про приватизацію земельних ділянок".

Пунктом 2 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державний земельний кадастр визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера (абзац 1).

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом (абзац 2).

Відповідно до частини 1 статті 21 вказаного Закону відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру, зокрема, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України (абзац 3).

Законом України Про землеустрій закріплено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі (частина 1).

У судовому засіданні встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством ГІС на підставі клопотання позивача (замовника), рішення Глибівської сільської ради від 24.12.1997 року Про приватизацію землі, рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області про встановлення спадкоємця від 01.11.2016 року у справі №338/1132/16-ц виготовлено ОСОБА_1 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1017 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться по вул. Гагаріна, с. Глибівка, Богородчанського району, Івано-Франківської області (а.с.60-61).

Вказана технічна документація із землеустрою була додана позивачем до заяви від 12.10.2017 року про внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки 0,1017 га для веденння особистого селянського господарства, розташованої по вул. Гагаріна, с. Глибівка, Богородчанського району, Івано-Франківської області.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що підстави відмови ОСОБА_1 у державній реєстрації земельної ділянки, викладені в оскаржуваному рішенні від 25.10.2017 року, є необгрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Як наслідок, рішення державного кадастрового реєстратора Відділу у Богородчанському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області ОСОБА_2 за №РВ-2600320052017 від 25.10.2017 року про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру є протиправним та підлягає скасуванню.

Посилання відповідача на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 01.03.2017 у справі №338/7/17, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.05.2017 року у справі №338/7/17 (провадження №22-ц/779/667/2017), яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заявленого ним позову до Глибівської сільської ради про визнання недійсним і скасування рішення сільської ради за №78-8/2011 від 15.09.2011 року, не обґрунтовують заперечень, оскільки даним судовими рішення врегульовано правовідносини між ОСОБА_1 та Глибівською сільською радою та жодним чином не врегульовано правовідносини між позивачем та державним кадастровим реєстратором.

Законом України "Про державний земельний кадастр" визначено, що державна реєстрація земельних ділянок, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.11.2017 року позивача звільнено від сплати судового збору, а тому підстави для його стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відділу у Богородчанському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області до спеціального фонду Державного бюджету України відсутні.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення Державного кадастрового реєстратора відділу у Богородчанському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області ОСОБА_2 за № РВ-2600320052017 від 25.10.2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відділу у Богородчанському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (код 39767437) до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за дану справу в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Панікар І.В.