Постанова № 71027263, 13.12.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2017 р. Справа № 805/3515/17-а

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Арестової Л.В,

суддів Кониченка О.М., Кірієнка В.О.,

при секретарі судового засідання Лопушанському Д.О., за участю:

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про скасування рішення, зобовязання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_2 06.10.2017 року звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Державної фіскальної служби України №71454/НОМЕР_1 від 15 серпня 2017 року про відмову у реєстрації податкової накладної №32 від 20 червня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних, поданої ФОП ОСОБА_2;

- зобовязати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 32 від 20 червня 2017 року, подану ФОП ОСОБА_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наявні первинні документи засвідчують факт реального виконання позивачем та його контрагентом господарських зобовязань. Крім цього, позивач зазначає, що, на його думку, в порушення встановлених вимог, в оскаржуваному рішенні відповідач обмежився цитуванням норми Податкового кодексу України, як на підставу для відмови у реєстрації поданої позивачем податкової накладної, не зазначаючи, які саме документи необхідно надати відповідачу. Крім цього, позивач зазначив, що ним були надані достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної № 32 від 20.06.2017 р. документи.

Представник позивача у судове засідання не прибув, 12.12.2017 року надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

До початку судового засідання представником відповідача надані заперечення, в яких останній просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити; пояснив, що платником податку відповідачем не надано повного переліку документів стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податкової накладної, до якої застосована процедура зупинення реєстрації, згідно з пунктом 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, у звязку із чим, комісією Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації прийнято оскаржуване рішення про відмову у реєстрації податкової накладної позивача.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував з мотивів, наведених у письмових запереченнях, надав суду додаткові пояснення, просив у задоволені позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представника відповідача, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_2 зареєстрована у якості фізичної особи підприємця 08.12.2000 р.

02 січня 2017 року між ПАТ «Керампром» та ФОП ОСОБА_2 укладено договір на надання послуг технікою №02/01, предметом якого є перевезення вогнетривкої глини з карєру родовища «Видне», виконання робот з використанням екскаватора, бульдозера та поливальної машини відповідно до заявок.

20 червня 2017 року ПАТ «Керапром» здійснено передоплату на рахунок ФОП ОСОБА_2 у розмірі 100 000,00 грн.

На підставі вказаного договору ФОП ОСОБА_2 складено податкову накладну № 32 від 20.06.2017, яку 04.07.2017 направлено відповідачу для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з отриманою позивачем квитанцією № 1 від 04.07.2017, податкову накладну № 32 від 20.06.2017 року прийнято, але її реєстрація зупинена.

Як на підстави для зупинення реєстрації вказаної податкової накладної позивача, відповідачем вказано на такі виявлені помилки: «Відповідно до п.201.16 ст. 201 ПКУ реєстрація ПН/РК зупинена. ПН/РК відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених п. 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13.06.2017 р. № 567. За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД:49.41. Пропонуємо надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН відповідно до пункту «в» п.п.201.16.1п201.16 ст. 201 ПКУ, вичерпний перелік яких встановлено наказом МФУ від 13.06.2017 № 567 та/або Таблицю даних платника податків, яка передбачена пунктом 4 цього наказу».

Матеріали справи свідчать, що 13.07.2017 ФОП ОСОБА_2 подано документи на підтвердження реєстрації вказаної податкової накладної, а саме: договір від 02 січня 2017 року між ПАТ «Керампром» та ФОП ОСОБА_2 про надання послуг технікою №02/01, акт виконаних робіт з ПАТ «Керампром» за червень 2017 року, банківську виписку за червень 2017 року, договір з ФОП ОСОБА_2, договір оренди автотранспорту та інші документи згідно переліку у Журналі розгляду повідомлень щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій по відмовленим ПН/РК.

Комісією Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, прийнято рішення № 71454/НОМЕР_1 від 15.08.2017 про відмову в реєстрації податкової накладної № 32 від 20.06.2017.

ФОП ОСОБА_2 подано скаргу на зазначене рішення, яку 04.09.2017 рішенням Комісією з питань розгляду скарг, скаргу ФОП ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення комісії ДФС без змін.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, судом виходить з наступного.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобовязань платник податку зобовязаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобовязаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до пункту 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010 р. (далі - Порядок № 1246), податкова накладна електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно пункту 12 Порядку №1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов'язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «;Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Відповідно до пункту 13 Порядку №1246, за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Аналогічні приписи наведені у підпункті 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, згідно яких реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінету Міністрів України, у разі відповідності такої податкової накладної/розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених відповідно до пункту 74.2 статті 74 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних платнику податку протягом операційного дня контролюючий орган в автоматичному режимі надсилає (в електронному вигляді у текстовому форматі) квитанцію про зупинення реєстрації такої податкової накладної/розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: а) порядковий номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування; б) визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування; в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та вичерпного переліку документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 р. № 567 (далі Критерії оцінки ступня ризиків).

Згідно пункту 6 Критеріїв (в редакції, що діяла на дату прийняття рішення) містить у собі визначення двох різних критеріїв: Моніторинг податкової накладної/розрахунку коригування здійснюється ДФС за такими критеріями:

1) обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній / розрахунку коригування, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 разу більший за величину, що дорівнює залишку різниці обсягу придбання на митній території України такого товару/послуги (крім обсягу придбання товарів/послуг за операціями, які звільнені від оподаткування та підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою) та/або ввезення на митну територію України такого товару, зазначеного з 01 січня 2017 року в отриманих податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих в Реєстрі, і митних деклараціях, та обсягу постачання відповідного товару/послуги, зазначеного у податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих з 01 січня 2017 року в Реєстрі, і переважання в такому залишку (більше 75% загального такого залишку) товарів з кодами згідно з УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, та відсутність товару/послуги, зазначеного/зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється);

2) відсутність (анулювання, призупинення) ліцензій, виданих органами ліцензування, які засвідчують право суб'єкта господарювання на виробництво, експорт, імпорт, оптову і роздрібну торгівлю підакцизними товарами (продукцією), визначеними підпунктами 215.3.1 та 215.3.2 пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України, стосовно товарів, які зазначені платником податку у податковій накладній, поданій на реєстрацію в Реєстрі.

Таким чином, фіскальний орган був зобов'язаний у квитанції №1 чітко вказати на конкретний вид критерію, який встановлений пунктом 6 Критеріїв оцінки ступня ризиків Наказу №567.

Суд зазначає, що такий критерій як невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД у п. 6 Критеріїв оцінки ступня ризиків не передбачений.

Письмові пояснення та/або копії документів, зазначені у підпункті "в" підпункту 201.16.1 цього пункту, платник податку має право подати до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податку протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобовязання, відображеного у такій податковій накладній/розрахунку коригування. Такі документи передаються контролюючим органом за основним місцем обліку платника податку не пізніше наступного робочого дня з дня їх отримання до комісії центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту, розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Зазначена комісія приймає рішення про: реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підстави для прийняття комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних приймається та надсилається платнику податку протягом пяти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та документів, поданих відповідно до підпункту 201.16.3 цього пункту.

Рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути оскаржено в адміністративному або судовому порядку.

Судом встановлено, що підставою для відмови у реєстрації податкової накладної є надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

Прицьому, в оскаржуваному рішенні не наведено обґрунтувань причин відмови в реєстрації податкової накладної, складеної ФОП ОСОБА_2.

Відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено, що саме стало підставою для винесення вказаних рішень, а зазначено загалом, що надані платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства чи недостатність поданих документів для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної. Проте не вказано, які саме документи складені з порушенням законодавства, які вимоги законодавства порушено при складанні документів та яких документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Крім того, встановлено, що 13.07.2017 ФОП ОСОБА_2 надала документи на підтвердження реєстрації вказаної податкової накладної, а саме: договір від 02 січня 2017 року між ПАТ «Керампром» та ФОП ОСОБА_2 про надання послуг технікою №02/01, акт виконаних робіт з ПАТ «Керампром» за червень 2017 року, банківська виписка за червень 2017 року, договір з ФОП ОСОБА_2, договір оренди автотранспорту та інші, у той час як оскаржуване рішення прийнято та надіслано платнику податку тільки 15.08.2017.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкту, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд дійшов висновку, що, зважаючи на наявність у позивача, передбачених чиним законодавством України, документів, які свідчать про проведення господарських операцій, що такі документи були надані контролюючому органу, останній не мав правових підстав для відмови позивачу у реєстрації податкової накладної № 32 від 20.06.2017 року.

З урахуванням наведеного, Державною фіскальною службою України не доведено правомірності та обґрунтованості оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, визначених ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, рішення Державної фіскальної служби України №71454/НОМЕР_1 від 15.08.2017 р. про відмову у реєстрації податкової накладної № 32 від 20.06.2017 р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги зобов'язати Державну фіскальну службу України зареєструвати у день надходження в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну суд зазначає наступне.

Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.

Так, у відповідності до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Так, відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

За приписами пункту 2 частини 2 статті 62 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

З системного аналізу вищевказаних положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Окрім того, суд звертає увагу на приписи пунктів 19, 20 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246(далі Порядок № 1246), якими передбачено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструються у день: 1) прийняття комісією рішення про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування; 2) набрання законної сили рішенням суду про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДФС відповідного рішення суду). У разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Таким чином, нормами ПК України та Порядку № 1246 чітко визначено настання такої події, як набрання законної сили рішенням суду про реєстрацію відповідних податкових накладних та зазначення дат їх реєстрації.

Водночас, у даному випадку, задоволення позовної вимоги ФОП ОСОБА_2 про зобовязання Державної фіскальної служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкову накладну від 20 червня 2017 року №32, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: «Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобовязання Державної фіскальної служби України зареєструвати у день надходження в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 20 червня 2017 року № 32, подану ФОП ОСОБА_2.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» суд визначив, що «... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 та частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 3200,00 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 1197 від 23.10.2017.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 3200,00 грн. підлягає стягненню з Державної фіскальної служби України за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 2, 7-11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про скасування рішення, зобовязання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 15 серпня 2017 року № 71454/НОМЕР_1 про відмову у реєстрації податкової накладної від 20 червня 2017 року № 32 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зобовязати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 20 червня 2017 року № 32, поданою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197) документально підтверджені судові витрати, повязані зі сплатою судового збору у розмірі 3 200 (три тисячі двісті) гривень 00 копійок.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошені у судовому засіданні.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складений та підписний 14 грудня 2017 року.

Головуючий суддя Арестова Л.В.

Судді Кониченко О.М.

ОСОБА_3