Постанова № 71026916, 11.12.2017, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2017 року Справа № 803/1570/17

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

при секретарі судового засідання Гринчук Я.О.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вілк Україна» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вілк Україна» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 серпня 2017 року №0006871402, яким товариству визначено суму грошового зобовязання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 1 190 056грн.25коп., в тому числі: 1 068 578грн. за основним платежем та 121 478грн.25коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- Податковим кодексом України для звільнення від оподаткування доходів нерезидента з джерелом походження в Україні не вимагається надання документів, що підтверджують сплату податків нерезидентом у країні нерезидента, а тому висновок відповідача щодо ненадання товариством таких документів є неправомірним;

- пункт 4 статті 11 Конвенції між Урядом України і Швейцарською ОСОБА_3 про уникнення подвійного оподаткування стосовно податку на доходи і на капітал передбачає можливість компетентних органів обох держав за взаємною згодою встановити спосіб застосування обмежень, передбачених пунктами 2 і 3 даної статті, щодо процентів, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, однак в звязку з тим, що такий спосіб не було встановлено Сторонами, то позивач правомірно керувався пунктом 1 Конвенції, який передбачає можливість оподаткування таких процентів в цій другій Державі;

- із врахуванням принципу презумпції правомірності рішень платника податків, закріпленого в ст.ст. 4, 56 Податкового кодексу України в звязку з неоднозначним трактуванням прав та обовязків платника податків, слід прийняти рішення саме на його користь.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених в адміністративному позові та в додаткових письмових поясненнях (а.с.84-85), зазначивши, окрім іншого, наступне:

- пункт 3 статті 11 Конвенції передбачає обовязкове оподаткування отриманих одержувачем процентів в тій Державі, резидентом якої він є, якщо такий одержувач є фактичним власником процентів та якщо такі проценти сплачуються у звязку з продажем у кредит будь-яких виробів одним підприємством іншому підприємству, а тому оскільки одержувач процентів є резидентом Швейцарії і надані позивачем документи свідчать, що позика, проценти за якою виплачувались такому резиденту Швейцарії, отримувалась для придбання виробничого обладнання, то отримані нерезидентом проценти слід оподатковувати саме в Швейцарії;

- фіскальні органи України не вправі контролювати сплату (несплату) податків з отриманих з джерелом походження в Україні процентів резидентом Швейцарії, визначальним в даному випадку є лише надання позивачем відповідачу належних довідок про те, що позичальник та фактичний власник процентів за такою позикою є резидентом другої Договірної держави, тобто Швейцарії, що й було зроблено товариством при проведенні перевірки.

Представник відповідача в судових засіданнях та в письмових запереченнях на адміністративний позов просила в задоволенні останнього відмовити повністю, мотивуючи наступним:

- в ході проведеної перевірки встановлено, що позивачем не нараховувався та не сплачувався податок на доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження в Україні, і при цьому не надано доказів, які б підтверджували факт оподаткування сплачених відсотків в країні нерезидента;

- податковий агент має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, однак податковий агент (ТзОВ «Вілк Україна») документально не підтвердив того факту, що нерезидент ОСОБА_4 Єжи є фактичним власником отриманих процентів, а не посередником, агентом чи номінальним власником.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 28.04.2017 року по 07.06.2017 року працівниками ГУ ДФС у Волинській області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, за результатами якої складено акт від 14.06.2017 року №4569/03-20-14-03/36959411.

Висновком перевірки зафіксовано, що товариством «Вілк Україна» порушено ряд законодавчих норм, в тому числі й ті, що стали предметом даного судового розгляду, а саме:

- п.п. 103.1, 103.2 ст.103, пп.141.4.2 ст.141 (в редакції чинній в 2015-2016 роках), п.п. 160.1, 160.2 ст.160 (в редакції чинній у 2014 році) Податкового кодексу України;

- п.2 ст.11 Конвенції між Урядом України і Урядом ОСОБА_5 про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно від 12.01.1993 року, в звязку з чим не сплачено податок на доходи отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України в сумі 688 087грн.;

- п.п. 1, 2 ст.11 Конвенції між Урядом України і Швейцарською ОСОБА_3 про уникнення подвійного оподаткування стосовно податку на доходи і на капітал від 30.10.2000 року, в звязку з чим не сплачено податок на доходи отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України в сумі 1 150 552грн.

Всього не сплачено податку з доходів нерезидента в сумі 1 838 639грн., в тому числі: за 2014 рік 529 798грн., за 2015 рік 688 647грн., за 2016 рік 620 194грн.

24.07.2017 року позивачем були подані до ГУ ДФС у Волинській області заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких відповідачем винесено рішення від 02.08.2017 року №6610/10/03-20-14-09, яким констатовано, що після закінчення проведення перевірки (в ході написання акту перевірки) до податкового органу товариством «Вілк Україна» подано уточнюючу декларацію з податку на прибуток підприємства за 2016 рік та в подальшому сплачено до Державного бюджету України «суми податків, які утримуються при виплаті доходів (прибутків) нерезидентам, нарахованих за звітний (податковий) період» в сумі 507 485грн. по договорах позик з трьома нерезидентами, з огляду на що зроблено висновок, що позивачем не нараховано і не сплачено податок на прибуток іноземних юридичних осіб по виплатах відсотків по договорах позик, проведених за період 2014-2016 років в загальній сумі 1 068 577 грн.55коп., в тому числі:

- в сумі 955 868грн.78коп. по Krajewski Dariusz Jerzy (резидент Швейцарії) з суми виплат у періоді 2014-2015 роки в загальній сумі 2 000 000,04 польських злотих, що еквівалентно 9 558 688грн.;

- в сумі 112 708грн.77коп. по Mat&Kam AG (резидент Швейцарії) з суми виплат у 2016 році в загальній сумі 174 739,90 польських злотих, що еквівалентно 1 127 087грн.68коп.

На підставі акта перевірки та рішення про розгляд заперечення ГУ ДФС у Волинській області винесено ряд податкових повідомлень-рішень, в тому числі й те, що є предметом оскарження - від 03.08.2017 року №0006841402, яким ТзОВ «Вілк Україна» визначено суму грошового зобовязання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 1 190 056грн.25коп., в тому числі: 1 068 578грн. за основним платежем та 121 478грн.25коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погодившись із проведеними контролюючим органом донарахуваннями грошових зобовязань, позивачем було подано скаргу до ДФС України від 11.08.2017 року, яка, однак, рішенням від 12.10.2017 року №22953/6/99-99-11-01-01-25 залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 03.08.2017 року №0006841402 без змін.

Судом встановлено, що за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року ТзОВ «Вілк Україна» здійснювало виплати доходу нерезиденту із джерелом походження з України, зокрема: Krajewski Dariusz Jerzy (Makariou&Kaprenisiou, Stazzione 22 6983 Magliaso, Swiss (Швейцарія, договір №1/2011 від 05.04.2011 року) та «Mat & Kam AG» (Switzerland, 6900, Lugano Corco Elvezia 4, договір №1/2016 від 15.02.2016 року).

Між ТзОВ «Вілк Україна», як Позичальником, та ОСОБА_4 Даріушем Єжи (Krajewski Dariusz Jerzy), як Позикодавцем, укладено договір процентної позики № 1/2011 від 05.04.2011 року. За обревізований період позивачем було погашено основного боргу за вказаним Договором в сумі 5 000 000 польських злотих.

За користування позикою ТзОВ «Вілк Україна» перераховано на рахунок ОСОБА_4 Даріуша Єжи (Швейцарія) відсотки у сумі 2 000 000,04 польських злотих (9 558 687грн.77коп.).

Для підтвердження права самостійно застосувати звільнення від оподаткування ТзОВ «Вілк Україна» надано контролюючому органу наступні довідки, видані:

- Окружним офісом оподаткування міста Лугано Кампанья, 6901, м. Лугано від 09.01.2014 року №560.67.221.004, про те, що пан Krajewski Dariusz Jerzy (Stazzione 22 6983 Magliaso, Swiss) зареєстрований 24.07.2006 в реєстрі платників, які оподатковуються у Тічіно (Швейцарія). «Цей платник податків є бенефіціантом глобального класичного оподаткування в рамках ст. 13 LT e 14LIFD».

- Окружним відділом оподаткування міста Лугано, 6901, м. Лугано від 07.09.2015 року №5136236-560.67.221.004, про те, що Krajewski Dariusz Jerzy, Via Miravale, 12, 6900 Massagno Switzerland) зареєстрований 24.07.2006 в реєстрі платників, які оподатковуються у кантоні Тічіно (Швейцарія).

15.02.2016 року між ТзОВ «Вілк Україна», як Позичальником, та Mat&Kam AG, (Corso Elvezia, 4, 6900 Lugano, Swiss, Швейцарія), як Позикодавцем, укладено договір процентної позики №1/2016.

За обревізований перевіркою період, ТзОВ «Вілк Україна» отримало грошових коштів (позики) від Mat&Kam AG по Договору процентної позики №1/2016 від 15.02.2016 року: з метою оплати за виробниче обладнання - в сумі 1 274 000 польських злотих, з метою поповнення обігових коштів - в сумі 1 499 710 польських злотих.

За користування позикою ТзОВ «Вілк Україна» перераховано на рахунок Mat&Kam AG, (Швейцарія) відсотки у сумі 300 944,99 польських злотих (1 946 832грн.21коп.).

Для підтвердження права самостійно застосувати звільнення від оподаткування ТзОВ «Вілк Україна» надано ГУ ДФС у Волинській області довідку, видану відділом оподаткування міста Лугано, 6901, від 30.05.2016 року № 636.1.000.4204, про те, що компанія «Mat&Kam AG» (Corso Elvezia, 4, 6900 Lugano, Swiss) зареєстрована в реєстрі платників, які оподатковуються у Lugano (Лугано, Швейцарія).

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Фактично між позивачем і відповідачем існують розбіжності щодо трактування норм чинного на момент здійснення грошових виплат на користь нерезидента законодавства України та міждержавних угод щодо підстав і порядку їх оподаткування.

Так, позивач, посилаючись на норми п.п. 1, 4 ст.11 Конвенції між Урядом України і Швейцарською ОСОБА_3 про уникнення подвійного оподаткування стосовно податку на доходи і на капітал від 30.10.2000 року і п.103.2 ст.103 Податкового кодексу України, вважає, що він звільнений від обов'язку утримувати податок із таких виплат на користь резидентів Швейцарії, позаяк ці доходи нерезидента оподатковуються ним у Швейцарії і єдиною умовою для застосування такого звільнення від оподаткування є подання довідок (або їх нотаріально засвідчених копій), які підтверджують, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

У той же час, відповідач, посилаючись на норми п.п. 1, 2 ст.11 тієї ж Конвенції, пп.141.4.2 п.141.2 ст. 141 Податкового кодексу України, стверджує, що ТзОВ «Вілк Україна» не звільняється від обов'язку утримання податку з виплат на користь резидента Швейцарії, оскільки товариством для перевірки не надано документів, які б підтверджували факт оподаткування сплачених відсотків в країні нерезидента, однак має право на застосування ставки податку в 10% замість 15%, що власне й передбачено в даному випадку умовами Конвенції.

Розглянувши наведені вище доводи сторін, суд приходить до висновку про хибність позиції позивача в цій частині та погоджується з висновками відповідача щодо принципів оподаткування сплачених за позикою процентів за нормами п.2 ст.11 Конвенції між Урядом України і Швейцарською ОСОБА_3 про уникнення подвійного оподаткування стосовно податку на доходи і на капітал.

Так, пунктом 1 ст.11 Конвенції між Урядом України і Швейцарською ОСОБА_3 про уникнення подвійного оподаткування стосовно податку на доходи і на капітал, ратифікованої Законом України від 10.01.2002 року №2929-ІІІ (далі Конвенція) встановлено, що проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись в цій другій Державі. Однак, у відповідності до пункту 2 цієї ж статті, такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 10 процентів загальної суми процентів.

Виходячи зі змісту наведених вище норм Конвенції, слід дійти безсумнівного висновку, що її норми не забороняють здійснення оподаткування процентів як у державі, резидентом якої є їх отримувач, так і у державі резидентом якої є особа, що їх сплачує. Зазначене слідує з норм пунктів 1 і 2 ст.11 Конвенції, котрі без будь-яких додаткових умов допускають можливість оподаткування роялті у таких двох державах (зокрема, на це чітко вказують словосполучення «…можуть оподатковуватись…», «…можуть також оподатковуватись…». Тобто, застосування пункту 1 ст.11 Конвенції не заперечує можливість застосування пункту 2 цієї статті та навпаки. При цьому пільгою в оподаткуванні таких виплат (доходів), яка встановлена Конвенцією, слід вважати не усунення оподаткування процентів в одній із держав, а регламентування верхньої межі ставки податку, яка може застосовуватися в державі, в якій виникають проценти, а саме - не більше 10%.

Суд у цьому питанні також бере до уваги й правову позицію Верховного Суду України, висновки якого в силу вимог ч.2 ст.161, ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх судів України.

Так, у постанові від 30.10.2012 року в справі №21-285а12 Верховний Суд України при вирішенні спору щодо оподаткування процентів, що сплачуються резидентом України на користь резидента Латвійської ОСОБА_5 (справа №21-285а12) відзначив, що положення ст.11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської ОСОБА_5 про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно не можуть трактуватись як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у ст.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Такий же правовий висновок Верховний Суд України виклав і у постанові від 08.10.2013 року в справі №21-305а13, де зазначив, що системний аналіз ст.ст.11, 23 Конвенції між Урядом України і Урядом ОСОБА_5 Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно свідчить на користь висновку про те, що проценти, сплачені позивачем за кредитним договором резиденту Австрії, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення ст.11 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у ст.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому суд відзначає, що згадані у наведених постановах Верховного Суду України положення конвенцій є аналогічними за своїм змістом пунктам 1 і 2 ст.11 Конвенції між Урядом України і Швейцарською ОСОБА_3 про уникнення подвійного оподаткування стосовно податку на доходи і на капітал. Таким чином, зважаючи на аналогічність норм, зазначені вище висновки Верховного Суду України щодо застосування норм міждержавних договорів про уникнення подвійного оподаткування є повністю справедливим і по відношенню до застосування ст.11 Конвенції між Урядом України і Швейцарською ОСОБА_3 про уникнення подвійного оподаткування стосовно податку на доходи і на капітал. У зв'язку з чим слід вважати, що норми ст.11 Конвенції також не надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного від виплати процентів доходу.

Відповідно суд резюмує, що при виплаті резидентом України процентів на користь резидента Швейцарії такі доходи можуть також оподатковуватись і в Україні відповідно до її законодавства та з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. І якщо законодавством передбачено оподаткування таких виплат в Україні, то це, відповідно, є обов'язком платника податків, без огляду на можливість оподаткування таких доходів у Швейцарії.

Також суд зазначає, що в даному випадку норми п.3 ст.11 Конвенції, яка передбачає, що незважаючи на положення пункту 2, будь-які такі проценти, про які йдеться у пункті 1, будуть оподатковуватися лише в тій Договірній Державі, резидентом якої є одержувач, якщо такий одержувач є фактичним власником процентів, та якщо такі проценти сплачуються: a) у зв'язку з продажем у кредит будь-якого промислового, комерційного або наукового обладнання; b) у зв'язку з продажем у кредит будь-яких виробів одним підприємством іншому підприємству; c) за позиками будь-якого виду, що надаються банком; або d) самій Договірній Державі, або її політико-адміністративному підрозділу, або місцевому органу влади, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки позивач сплачував проценти нерезидентам, які не підпадають під визначення підпунктів «а-d» пункту 3 статті 11 Конвенції.

При цьому посилання позивача на той факт, що позики надавались в тому числі й для подальшого придбання виробничого обладнання, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, не може бути взято судом до уваги як підстава для застосування положення підпункту «а» пункту 3 статті 11 Конвенції, оскільки позивачем укладались з нерезидентами договори позики, а не кредитні договори, відтак лише у випадку якби такі нерезиденти були банківськими установами, ТзОВ «Вілк Україна» міг би правомірно застосувати положення підпункту «с» пункту 3 статті 11 Конвенції як визначальну підставу для оподаткування виплачених нерезидентам процентів виключно у Швейцарії.

У зв'язку із наведеним суд відзначає, що чинним на час здійснення позивачем виплати процентів на користь резидента Швейцарії законодавством України було врегульовано питання оподаткування таких виплат наступним чином.

Згідно з п.141.4.1 ст. 141 Податкового кодексу України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти проценти, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками.

Оподаткування таких доходів здійснюється відповідно до підпункту 141.4.2 пункту 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України за ставкою у розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

За пунктом 160.1 статті 160 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей цього пункту як доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, розумілися, в тому числі, проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом. Пункт 160.2 цієї статті передбачав, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3-160.6 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Як уже було зазначено вище, пунктом 2 ст.11 Конвенції встановлено, що податок, який стягується з процентів в державі походження виплати, не повинен перевищувати 10 відсотків від загальної суми процентів.

У зв'язку з чим, при виплаті на користь резидентів Швейцарії процентів резидентом України останній, із врахуванням приписів ст.11 Конвенції між Урядом України і Швейцарською ОСОБА_3 про уникнення подвійного оподаткування стосовно податку на доходи і на капітал, п.160.1 ст.160, пп.141.4.2 п.141.4 ст.141 Податкового кодексу України зобов'язаний був утримати податок у розмірі 10 відсотків від суми процентів. При цьому, суд не відкидає, що такі доходи з виплачених процентів можуть оподатковуватися і в державі їх отримання (Швейцарії), однак, в будь-якому разі це не впливає на обов'язок особи-резидента України, яка здійснила виплату процентів, щодо утримання податку з доходів нерезидентів, позаяк вона не володіє правом вибору, в якій саме з договірних держав здійснюватиметься оподаткування такого доходу і, при цьому, відсутні умови, передбачені пунктом 3 статті 11 Конвенції для оподаткування виплачених процентів виключно в Швейцарії.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на наведені вище обставини, під час судового розгляду справи відповідач довів належними та допустимими доказами правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 03.08.2017 року №0006871402, тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 2, 68-72, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, Конвенції між Урядом України і Швейцарською ОСОБА_3 про уникнення подвійного оподаткування стосовно податку на доходи і на капітал, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 15 грудня 2017 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.В. Дмитрук