Постанова № 71026779, 11.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2017 р. Справа№ 911/1609/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача 1: не з'явились;

від відповідача 2: Жвавець В.В. - представник за договором про надання правової допомоги від 08.12.2017;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "-Квадро-"

на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2017

у справі № 911/1609/17 (суддя - Кошик А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп"

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "-Квадро-"

про стягнення 39 356,53 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (надалі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «-Квадро-» (надалі - відповідач 2) про стягнення 1425,88 грн.

14.06.2017 позивачем подано до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідачів солідарно 5243,54 грн - 3% річних та 34 112,99 грн - інфляційних та судові витрати. Вказана заява була прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.06.2017 позов задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "-Квадро-" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2017 та прийняти нове, яким з відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 апеляційну скаргу у даній справі було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., суддів - Сухового В.Г., Гончарова С.А., та призначено до розгляду на 18.09.2017.

Справа розглядалась різними складами суду.

У зв'язку з перебуванням 23.10.2017 судді Сухового В.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному та відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 23.10.2017 для розгляду апеляційної скарги у даній справі було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г., вказана судова колегія ухвалою від 23.10.2017 прийняла апеляційну скаргу у даній справі до свого провадження, розглянула її по суті та ухвалила постанову у даній справі.

08.11.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів суду від позивача надійшло доповнення до заперечення на апеляційну скаргу ТОВ "-Квадро-".

21.11.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів суду від апелянта надійшли додаткові пояснення у даній справі. А також заява про застосування строків позовної давності.

Розгляд апеляційної скарги відкладався, зокрема, ухвалою від 22.11.2017 - на 11.12.2017.

В судовому засіданні 11.12.2017 представник відповідача 2 апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про відмову в позові. Також підтримав раніше подану заяву про застосування строків позовної давності. Суд апеляційної інстанції не розглядає таку заяву, оскільки стороною не подавалася аналогічна заява до суду першої інстанції, тоді як з урахуванням належного повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції позбавлений права прийняти до розгляду таку заяву. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-2307цс15).

Представники позивача та відповідача 1 в судове засідання 11.12.2017 не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Разом з цим, 16.11.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів суду від відповідача 1 надійшло клопотання про здійснення розгляду апеляційної скарги без участі сторони, яке було задоволено судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 22.11.2017 (про що зазначено в протоколі судового засідання від 22.11.2017).

Враховуючи, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку за відсутності представника позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання за наявними матеріалами справи.

Клопотання апелянта про витребування доказів, подане 07.12.2017 відхиляється судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 35, 101 ГПК України з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача 2, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у справі N5023/9340/2011, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №5023/9340/2011 від 03.04.2012, позовні вимоги задоволено.

25.05.2012 на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у справі №5023/9340/2011 було видано наказ.

Відповідно до наказу Господарського суду Харківської області від 25.05.2012 у справі №5023/9340/2011 підлягає стягненню із Товариства з обмеженою відповідальністю «-КВАДРО-» на користь Фізичної особи-підприємця Грищенка Олександра Миколайовича 25 022,31 грн пені, 4 658,85 грн. 3% - річних та 14 581,69 грн - інфляційних, державного мита у сумі 442,62 грн та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.06.2013 у справі №5023/9340/2011 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні щодо наказу Господарського суду Харківської області від 25.05.2012 у справі №5023/9340/2011.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.06.2013 у справі №5023/9340/2011 в порядку ст. 25 ГПК України здійснено процесуальне правонаступництво на стадії виконання рішення господарського суду, змінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні щодо наказу Господарського суду Харківської області від 25.05.2012 у справі №5023/9340/2011 з Фізичної особи-підприємця Грищенка Олександра Миколайовича на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС».

Відповідно до постанови ВДВС Первомайського МРУЮ Харківської області від 22.04.2014 відкрито виконавче провадження №43066310 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 25.05.2012 у справі №5023/9340/2011 про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «-КВАДРО-» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» заборгованості на загальну суму стягнення 44 941,47 грн.

Відповідно до банківської виписки від 09.09.2016 було погашено заборгованість згідно рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у справі №5023/9340/2011, в тому числі в частині 3% - річних та інфляційних втрат.

Заборгованість ТОВ «-КВАДРО-» щодо виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у справі №5023/9340/2011 становить 19 240,54 грн, і в силу приписів ч. 5 ст.11 ЦК України, відповідне грошове зобов'язання виникло з дати набрання рішенням Господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у справі №5023/9340/2011 законної сили 03.04.2012, відповідно прострочення виконання відбулось з наступного дня 04.04.2012.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідну заборгованість погашено з простроченням лише 09.09.2016. Вказана обставина не заперечувалась сторонами та не була спростовані ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду.

Крім того, рішенням Господарського суду Київської області від 28.04.2014 у справі №911/977/14 позовні вимоги ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» задоволено. 20.05.2014 на виконання рішення Господарського суду Київської області від 28.04.2014 у справі №911/977/14, яке набрало законної сили, було видано накази.

Відповідно до наказу Господарського суду Київської області у справі №911/977/14 від 20.05.2014 стягнено із ТОВ «-КВАДРО-» на користь ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» заборгованість за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 11.12.2007 №11/12-Х2-07 та на підставі договору поруки від 11.03.2013 №11-03-2013-78 становить 33 079,17 грн.

Відповідно до наказу Господарського суду Київської області у справі №911/977/14 від 20.05.2014 стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «-КВАДРО-» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» заборгованість за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 11.12.2007 №11/12-Х2-07 та згідно угоди про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 25.01.2013 №25/01-19 у вигляді пені у сумі 85 132,64 грн, трьох процентів річних у сумі 23 486,04 грн та інфляційних витрат у сумі 15 307,86 грн. Всього - 123 926,54 грн.

Відповідно до постанови ВДВС Первомайського МРУЮ Харківської області від 24.07.2014 відкрито виконавче провадження №44155675 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області у справі №911/977/14 від 20.05.2014 про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «-КВАДРО-» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» заборгованості на загальну суму стягнення 33 079,17 грн.

Відповідно до постанови ВДВС Первомайського МРУЮ Харківської області від 22.10.2014 відкрито виконавче провадження №45149684 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області по справі №911/977/14 від 20.05.2014 про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «-КВАДРО-» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» заборгованості на загальну суму стягнення 123 926,54 грн. Заборгованість погашалася частинами.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що відповідно до банківської виписки від 09.09.2016 було погашено заборгованість згідно рішення Господарського суду Київської області від 28.04.2014 у справі №911/977/14 в повному обсязі. Отже, за період з 17.05.2014 по 08.09.2016 як правильно встановлено судом першої інстанції, заборгованість ТОВ «-КВАДРО-» щодо виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення Господарського суду Київської області від 28.04.2014 у справі №911/977/14 існувала у розмірі 38 793,90 грн.

Грошове зобов'язання ТОВ «-КВАДРО-» в силу приписів вказаних вище норм (зокрема ч. 5 ст.11 ЦК України), виникло із дати вступу рішення Господарського суду Київської області від 28.04.2014 у справі №911/977/14 в законну силу 16.05.2014, а прострочення почалось із наступного дня 17.05.2014. Однак, відповідну заборгованість погашено з простроченням лише 09.09.2016. Вказана обставина також не була спростована сторонами жодними доказами в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 99, 101 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, обставини, встановлені в рішеннях господарських судів при розгляді справ №5023/9340/2011 та №911/977/14 (інша справа) на підставі ст. 35 ГПК України мають преюдиційне значення, а тому повторного доведення не потребують. А тому суд апеляційної інстанції відхиляє клопотання апелянта про витребування доказів, зокрема, угоду про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 25.01.2013 №25/01-19, оскільки такий договір досліджувався при розгляді іншої справи.

Розглядаючи спір по суті у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 5243,54 грн 3% річних та 34 112,99 грн інфляційних підлягають задоволенню шляхом солідарного стягнення з відповідачів встановленої заборгованості, яка не перевищує передбачений в договорі поруки обсяг відповідальності поручителя. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, що обґрунтовується наступним.

Так, підставами позову у даній справі позивач посилався на прострочення виконання грошових зобов'язань, які виникли на підставі відповідних судових рішень на суму 19 240,54 грн і тривало в період з 04.04.2012 по 08.09.2016 та на суму 38 793,90 грн за період з 17.05.2014 до 08.09.2016.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14).

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання. (Аналогічна правова позиція зазначена в постановах Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11, від 17.10.2011 у справі №6-42цс11).

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Крім того, відповідно до п. 5.4 вказаної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Відповідно до п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення запишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Однак, при цьому слід мати на увазі, що визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. В той же час правова природа пені та штраф зовсім інша, оскільки пеня та штраф - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 549 ЦК України).

Таким чином, враховуючи ту обставину, що матеріалами справи підтверджується, що заборгованості за судовими рішеннями, яка є грошовим зобов'язанням, існування такої заборгованості протягом наведених в розрахунку позову періодів прострочення, позовні вимоги про стягнення 5 243,54 грн 3% річних та 34 112,99 грн інфляційних обґрунтовані і правомірні.

Окрім цього, з метою забезпечення виконання зобов'язань за рішенням Господарського суду Харківської області у справі №5023/9340/11 від 23.01.2012 року та рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/977/14 від 28.04.2014, 11.03.2016 між ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» (кредитор) та ТОВ «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (поручитель) було укладено договір поруки №11-03-2016, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку Товариством з обмеженою відповідальністю «-КВАДРО-» (код ЄДРПОУ 34210990) щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання, передбаченою ст. 2 цього договору (надалі іменується «основний договір»).

Відповідно до п. 2.1. договору поруки, під основним договором в цьому договорі розуміють рішення Господарського суду Харківської області у справі №5023/9340/11 від 23.01.2012 та рішення Господарського суду Київської області у справі №911/977/14 від 28.04.2014.

У розділах 3 та 4 договору поруки поручителем та кредитором погоджено обсяг відповідальності поручителя та розмір поруки. Згідно з п. 3.1. договору поруки відповідальність поручителя перед кредитором обмежується частковою сплатою суми інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 50 000 грн.

Згідно з п. 4.1. договору поруки у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

З матеріалів справи вбачається, що позивач додатково звернувся до відповідача 1 із вимогою вих. №16-1/03 від 16.03.2016, вказана вимога була одержана 18.03.2016 відповідачем 1, проте була залишена без виконання.

Відповідно до змісту ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Статтею 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно з статтею 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

В силу приписів статті 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Положеннями статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

При цьому суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта про те, що зобов'язання щодо основного боргу за умовами договору № 11/12-Х2-07 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 11.12.2007 у ТОВ «-КВАДРО-» перед попереднім кредитором не існувало, оскільки, на думку апелянта, при укладенні угоди № 25/01-19 про заміну кредитора у зобов'язання фактично було відступлено вимогу, якої не існувало на момент укладення угоди, такі доводи сторони є безпідставними, оскільки вказані обставини досліджувались при розгляді справи № 911/977/14.

Так, в рішенні Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 у справі № 911/977/14 25 січня 2013 року між фізичною особою-підприємцем Грищенком О.М. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»» було укладено угоду про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 25.01.2013 року №25/01-19, згідно п.п. 1.1., 2.1., 2.2. якої, первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "-КВАДРО-" (код ЄДРПОУ 34210990), зобов'язання щодо сплати розміру пені, 3%-річних, інфляційних витрат, набутих первісним кредитором на підставі договору №11/12-Х2-07 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 11 грудня 2007 року, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням відповідачем 2 грошового зобов'язання згідно договору №11/12-Х2-07 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 11 грудня 2007 року щодо виконання грошового обов'язку. Вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою становить, проте не обмежується, сумою у розмірі 200 000,00 грн. З моменту укладення даної угоди, новий кредитор наділяється всіма правами первісного кредитора, що випливають із умов договору №11/12-Х2-07 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 11 грудня 2007 року, по відношенню до боржника щодо нарахування розміру пені, 3%-річних, інфляційних витрат за весь час прострочення, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору №11/12-Х2-07 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 11 грудня 2007 року.

Таким чином, у вказаній справі суд дійшов висновку, що ТОВ "НІКО-ТАЙС", у відповідності до положень ст. 514 Цивільного кодексу України, набув право вимоги щодо стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних витрат у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "-КВАДРО-" грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 11 грудня 2007 року №11/12-Х2-07. Тому клопотання про витребування доказів подане 07.12.2017 відхиляється судом апеляційної інстанції на підставі ст. 35 ГПК України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Отже, доводи апелянта в цій частині не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки підстава апеляційного оскарження (відсутність права вимоги до відповідача 2) була встановлена в іншому вищенаведеному рішенні господарського суду, та з урахуванням принципу правової певності не може ставитись під сумнів.

Суд апеляційної інстанції перевірив здійснений позивачем розрахунок, 3 % річних та інфляційних втрат за заявлені періоди та дійшов висновку про обґрунтованість та арифметичну вірність.

А тому позовні вимоги про стягнення з відповідачів солідарно 5243,54 грн 3% річних та 34112,99 грн інфляційних правомірно задоволені судом апеляційної інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "-Квадро-" на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2017 у справі № 911/1609/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2017 у справі № 911/1609/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/1609/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич