Рішення № 71026333, 11.12.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2017р. Справа № 914/1917/17

Господарський суд Львівської області у складі колегії суддів:

головуючий суддя - Гутьєва В.В.,

судді Морозюк А.Я., Цікало А.І.

при секретарі Петровській Н.Я.

розглянувши матеріали справи за позовом Державного підприємства Славське лісове господарство, смт. Славське, Сколівський район, Львівська область

до відповідача: Приватного підприємства Львівдах, м. Новояворівськ, Львівська область

про стягнення 222 580,77 грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 представник

від відповідача : ОСОБА_2 представник

Відповідно до ст.20 ГПК України розяснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. На підставі ст.22 ГПК України розяснено процесуальні права та обовязки сторін.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: Позов заявлено Державним підприємством Славське лісове господарство до Приватного підприємства Львівдах про стягнення заборгованості на суму 222 580,77 грн.

Ухвалою суду від 19.09.2017 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 23.10.2017 р.

Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 23.10.2017 р.

Ухвалою суду від 23.10.2017 р. справу 914/1917/17 за позовом Державного підприємства Славське лісове господарство до Приватного підприємства Львівдах про стягнення заборгованості про стягнення 222 580,77 грн. призначено до колегіального розгляду у складі трьох суддів. Автоматизованою системою документообігу суду визначено склад колегії, а саме: головуюча суддя Гутьєва В.В., судді Морозюк А.Я. та Цікало А.І.

11.12.2017 р. представник позивача в судове засідання зявився, вимоги, викладені в ухвалі суду від 23.10.2017 р. виконав повністю, позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та поясненнях, наданих в судовому засіданні, просив стягнути з відповідача 161 243,87 грн. основного боргу, 40 375,25 грн. втрат від інфляції, 9 674,58 грн. 3 % річних, 11 287,07 грн. 7 % штрафу та стягнути з відповідача 3 338,72 грн. судового збору.

11.12.2017 р. представник відповідача в судове засідання зявився, вимоги, викладені в ухвалі суду від 23.10.2017 р. виконав частково. 11.12.2017 р. відповідач подав на адресу суду клопотання (за вх. № 42109/17 від 11.12.2017 р.) про відкладення розгляду справи у звязку з наміром сплатити існуючу заборгованість та врегулювати спір мирним шляхом. До клопотання відповідача долучено оригінал платіжного доручення № 927 від 20.10.2017 р. на суму 4 000,00 грн. та оригінал платіжного доручення № 320 від 08.12.2017 р. на суму 30 000,00 грн., що підтверджують часткову сплату заборгованості відповідачем.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази, заслухавши в судовому засіданні представника позивача та представника відповідача, суд встановив.

23.04.2015 р. між Державним підприємством «Славське лісове господарство» (надалі позивачем) та Приватним підприємством «Львівдах» (надалі відповідачем) укладено договір № 24 купівлі-продажу товару. Відповідно до умов договору позивач зобовязувався передати належний йому товар у власність відповідачу, а відповідач зобовязувався прийняти товар та сплатити за нього.

Відповідно до п. 3.2 договору загальна вартість договору становила 73 187,65 грн.

Згідно з додатковою угодою № 1 від 26.05.2015 р. та додатковою угодою № 2 від 25.06.2015 р. до договору купівлі-продажу загальна вартість договору становила в сукупності 138 437,65 грн.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що поставка проводиться при умові 100 % попередньої оплати за партію товару покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Згідно з п. 5.2 договору вартість залізничних витрат відшкодовується покупцем.

Позивач виконав взяті на себе зобовязання за укладеним договором, що підтверджується

товарно-транспортними накладними, специфікаціями-накладними на відправлення лісопродукції залізницею/водним шляхом, залізничними накладними, копії яких долучено до матеріалів справи.

На виконання умов договору купівлі-продажу № 64 від 23.04.2015 р. позивачем поставлено товар на загальну суму 138 437,65 грн., відповідач зобовязувався сплатити залізничні послуги в розмірі 107 806,22 грн. У відповідача не виникало претензій щодо неотримання товару або неправильного оформлення поставки товару позивачем.

Відповідач взяті на себе за договором зобовязання не виконав, не здійснив оплату за отриманий товар.

04.05.2016 р. між позивачем та відповідачем укладено договір про реструктуризацію заборгованості щодо сплати боргу на суму 246 243,87 грн. Між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків за період 9 місяців 2015 року. Відповідачем здійснено часткову оплату суми боргу і станом на 01.01.2017 р. сума боргу становила 171 244,00 грн.

26.01.2017 р. позивачем направлено на адресу відповідача претензію за вих. № 41 з проханням здійснити оплату боргу в семиденний строк.

01.03.2017 р. між позивачем і відповідачем укладено договір про реструктуризацію заборгованості щодо сплати боргу на суму 171 244,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору про реструктуризацію заборгованості загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за основним договором становить 171 244,00 грн. Пунктом 2.2 договору встановлено, що боржник зобовязується сплатити у повному обсязі суму основного боргу шляхом перерахування грошових коштів рівними частинами відповідно до графіку.

09.06.2017 р. позивач направив на адресу відповідача претензію за вих. № 460 з проханням здійснити оплату боргу в семиденний термін. Як зазначає позивач у позовній заяві, 20.06.2017 р. відповідачем здійснено часткову оплату суми боргу в розмірі 10 000,00 грн.

В порушення умов договору відповідач не здійснив повної оплати за отриманий товар.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 161 243,87 грн. основного боргу, 40 375,25 грн. втрат від інфляції, 9 674,58 грн. 3 % річних, 11 287,07 грн. 7 % штрафу та 3 338,72 грн. судового збору.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Як передбачено ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.04.2015 р., 30.06.2015 р., 27.06.2015 р., 04.07.2015 р. позивачем поставлено товар за договором купівлі-продажу № 64 від 23.04.2015 р. на загальну суму 138 437,65 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, специфікаціями-накладними на відправлення лісопродукції залізницею/водним шляхом, залізничними накладними, копії яких долучено до матеріалів справи. Крім того, відповідач зобовязувався сплатити залізничні послуги в розмірі 107 806,22 грн. У відповідача не виникало претензій щодо неотримання товару або неправильного оформлення поставки товару позивачем.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 5 договору купівлі-продажу № 64 від 23.04.2015 р. поставка проводиться при умові 100% попередньої оплати за партію товару покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено п. 1.7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

У відповідності із ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За умовами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Внаслідок невиконання відповідачем зобовязань за укладеним договором купівлі-продажу № 64 від 23.04.2015 року виникла заборгованість, яка на момент подачі позову становила 161 243,87 грн.

Відповідач здійснив оплату заборгованості на суму 34 000,00 грн. після подання позову позивачем та порушення провадження у справі, що підтверджується платіжним дорученням № 927 від 20.10.2017 р. на суму 4 000,00 грн. та платіжним дорученням № 320 від 08.12.2017 р. на суму 30 000,00 грн.

Відповідно до п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Враховуючи, що відповідач здійснив погашення заборгованості на суму 34 000,00 грн. після подання позову до суду та порушення провадження у справі, суд дійшов висновку, що предмет спору існував на момент подання позову та в окремій частині припинив існування в процесі розгляду справи в суді. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі. Відтак, суд вважає за необхідне в частині стягнення 34 000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

Враховуючи, що відповідач заборгованість за отриманий товар перед позивачем в повному обсязі не сплатив, доказів, що спростовують позовні вимоги не надав, тому суд вважає підставним стягнення з відповідача основний борг на суму 127 243,87 грн.

За змістом ст. 599 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На підставі наведеної норми позивач просить стягнути з відповідача 9 674,58 грн. 3 % річних та 40 375,25 грн. втрат від інфляції. Вимога позивача про стягнення з відповідача 9 674,58 грн. 3 % річних та 40 375,25 грн. втрат від інфляції від інфляції є обґрунтована, підтверджується матеріалами справи та підлягає до задоволення.

Позивач просить стягнути з відповідача 11 287,07 грн. штрафу у розмір 7% від суми боргу на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до положень частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості.

Виходячи із змісту вказаної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Позов стосується невиконання грошового зобовязання і не відноситься до неналежного виконання робіт, надання послуг, поставки товару.

Оскільки сторони у договорі не погодили конкретний розмір штрафу за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів (пункт третій частини другої статті 231 ГК України), іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за порушення зазначеного зобов'язання не встановлено, а невиконане відповідачем зобов'язання має грошовий характер, тому підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді штрафу, передбаченого статтею 231 ГК України, відсутні.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне відмовити позивачеві у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача 11 287,07 грн. 7% штрафу за прострочення виконання зобовязання понад 30 днів.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши зібрані у справі докази, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, cуд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 127 243,87 грн. основного боргу, 9 674,58 грн. 3 % річних, 40 375,25 грн. втрат від інфляції є обґрунтована, підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення. У частині стягнення основного боргу на суму 34 000,00 грн., суд вважає за необхідне провадження у справі припинити, а в частині стягнення 11 287,07 грн. 7% штрафу за прострочення виконання зобовязання понад 30 днів, суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має виходити, зокрема, з того, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру (п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

Відтак, суд, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладає судові витрати на відповідача пропорційно до задоволених вимог на суму 2 660,96 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1, 12, 33, 34, 43, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82, 82-1, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з відповідача: Приватного підприємства Львівдах (81053, Львівська область, Яворівський район, м. Новояворівськ, вул. Привокзальна, 3; код ЄДРПОУ № 37030088) на користь позивача: Державного підприємства Славське лісове господарство (82660, Львівська область, Сколівський район, смт. Славсько, вул. О.Степанівни, 7; код ЄДРПОУ № 00992384) 127 243,87 грн. основного боргу, 9 674,58 грн. 3 % річних, 40 375,25 грн. втрат від інфляції, 2 660,96 грн. судового збору.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу на суму 34 000,00 грн.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст. 91-93 ГПК України.

У судовому засіданні 11.12.2017 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 15.12.2017 р.

Головуючий суддя Гутьєва В.В.

Суддя Морозюк А.Я.

Суддя Цікало А.І.