Рішення № 71025919, 14.12.2017, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Господарський суд Хмельницької області у складі колегії: головуючий суддя Гладюк Ю.В., судді Муха М.Є., Димбовський В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом державного підприємства „Укрриба", м. Київ

до фізичної особи-підприємця Остап'юка Володимира Степановича, с. Пилипи Красилівського району Хмельницької області

про стягнення 9 627,12 грн.

та зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Остап'юка Володимира Степановича, с.Пилипи Красилівського району Хмельницької області

до державного підприємства „Укрриба", м. Київ

про визнання недійсним договору зберігання державного майна №26/15 від 14.07.2015 року, укладеного між ДП „Укрриба" та ФОП Остап'юком В.С. із додатковими угодами до нього та стягнення 54000,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом): не з'явився

від відповідача (позивач за зустрічним позовом): Маковський А.В. - за договором про надання правової допомоги

з перервою в судовому засіданні

встановив:

Державне підприємство „Укрриба" звернулося із позовом про стягнення із ФОП Остап'юка В.С. заборгованість по договору зберігання державного майна №26/15 від 14.07.2015р. (із врахуванням додаткових угод до нього) в сумі 9627,12 грн., з яких 8599,21 грн. основного боргу, 642,60 грн. пені, 76,38 грн. 3% річних та 308,93 грн. інфляційних витрат згідно ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідачу було передано на зберігання гідротехнічні споруди рибницьких ставів (Хмельницька область Красилівський район с. Чернелівка) у відповідності до договору зберігання від 14.07.2015р. №26/15 по акту приймання-передачі від 14.07.2014р. (із врахуванням додаткової угоди від 17.07.2015р.), проте останнім не сплачено заборгованість за час користування майном за період березень-квітень 2017р. Також, у зв'язку із простроченням оплати боргу згідно п.10 додаткової угоди від 17.07.2015р., ст.625 ЦК України відповідачу нараховано 642,60 грн. пені, 76,38 грн. 3% річних та 308,93 грн. інфляційних витрат відповідно до розрахунків.

Відповідач у зустрічному позові проти заявленого ДП „Укрриба" позову заперечує, просить суд визнати недійсним договір зберігання державного майна від 14.07.2015р. №26/15, укладений між ДП „Укрриба" та ФОП Остап'юком В.С., та додаткові угоди до нього від 17.07.2015р., від 01.10.2016р., від 28.04.2017р. від 25.07.2017р. як такі, що є удаваними правочинами з метою приховати відносини оренди, посилаючись на вимоги ч.2 ст. 235 ЦК України, ч.1 ст. 215 ЦК України.

Вказує на порушення відповідачем ст.287 ГК України, ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна, оскільки вважає, що орендодавцем по договорах оренди державного майна повинен виступати Фонд держмайна України. Також, відповідач просить в порядку ст. 216 ЦК України застосувати двосторонню реституцію та стягнути із ДП „Укрриба" на користь ФОП Остап'юк В.С. кошти в сумі 54 000,00 грн., які сплачені останнім за користування майном по договору зберігання.

Позивач не погоджується із зустрічним позовом, у запереченні на зустрічну позовну заяву від 25.09.2017р. за вих.№11-09/238 позивач за первісним позовом наполягає на правомірності позовних вимог, посилається на чинність договору зберігання державного майна від 14.07.2015р. №26/15, укладеного між ДП „Укрриба" та ФОП Остап'юком В.С., та додаткових угод від 17.07.2015р., від 01.10.2016р., від 28.04.2017р. від 25.07.2017р., оскільки сторони мали на меті підписати саме договір зберігання, а не договір оренди, як зазначає відповідач. А при підписанні договору зберігання наявність додаткової згоди або погодження Фонду державного майна, будь-яким нормативним актом не передбачено. Щодо плати за користування майна, яке передане на зберігання ФОП Остап'юк В.С., позивач вказує, що чинне законодавство не забороняє зберігачу користуватись майном, якщо на це є згода поклажодавця (ст. 944 ЦК України).

Позивач також не погоджується із застосуванням до відповідача двосторонньої реституції за недійсним правочином в порядку ст.216 ЦК України, оскільки вважає, що по договору зберігання зобов'язання припиняються лише на майбутнє в силу закону (ч.3 ст. 207 ЦК України та п. 2.7 постанови Пленуму ВГСУ „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11). Оскільки відносини по договору зберігання фактично припинені з 25.07.20217р. і майно (гідротехнічні споруди) повернуті ДП „Укрриба" по акту приймання-передачі від 25.07.2017р., застосування двосторонньої реституції вважає неможливим, вимогу про стягнення 54000,00 грн. сплачених ФОП Остап'юк В.С. коштів вважає незаконною. Просить відмовити у зустрічному позову.

Представник позивача (ДП „Укрриба") позовні вимоги підтримав, просить задовольнити первісний позов та відмовити у зустрічному. У направленому суду клопотанні від 12.12.2017р. просить розгляд справи проводити без участі позивача.

Представник відповідача (ФОП Остап'юк В.С.) проти первісного позову заперечив, просить задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Відповідно до п.1 спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України „Про передачу гідротехнічних споруд" №126/752 від 06.05.2003р. гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, що не увійшло на момент приватизації до статутних капіталів господарських товариств, передані із сфери управління Фонду державного майна України до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

Згідно п.1 наказу Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України №248 від 21.08.2003р. „Про затвердження акту приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ „Хмельницькрибгосп" на баланс державного підприємства „Укрриба" було вирішено затвердити акт приймання-передачі гідротехнічних споруд та закріпити зазначене в акті майно за ДП „Укрриба" на праві повного господарського відання (гідротехнічні споруди нагульного ставу в с. Чернелівка Красилівського району Хмельницької області інв.№2-752).

14.07.2015р. між Державним підприємством „Укрриба" (за договором - поклажодавець) та фізичною особою - підприємцем Остап'юком Володимиром Степановичем (за договором - зберігач) було укладено Договір №26/15 зберігання державного майна (далі - договір).

Згідно п.п.1.1 вказаного договору сторони передбачили, що поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання згідно з актом приймання-передачі нерухомого державного майна - гідротехнічні споруди рибницьких ставів, які обліковуються на балансі поклажодавця і передані йому на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України „Про передачу гідротехнічних споруд" від "06" травня 2003 року за №126/752.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3, 1.4 вказаного договору передбачено, що об'єктом зберігання є гідротехнічні споруди рибницьких ставів - майна, що перебуває у державній власності відповідно до п.п.1.1 договору. Зазначене майно розташоване за адресою: Хмельницька область, Красилівський район, с. Чернелівка. Вартість переданого зберігачу майна визначається на підставі даних бухгалтерського обліку і відображається по кожній одиниці майна із зазначенням найменування та інвентарного номера в акті приймання-передачі майна, який є невід'ємним додатком до цього договору.

Вказаним договором сторони передбачили, що зберігач зобов'язується зберігати майно, яке передане йому поклажодавцем, і повернути його поклажодавцеві у такому стані, в якому воно було прийнято ним на зберігання, з урахуванням змін його природних властивостей. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених цим договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності /збереження/ майна, його цілісності та комплектності (п.п.2.1, 2.2 договору).

При передачі майна зберігачу від поклажодавця, останній готує та надає після підписання договору зберігачу на підписання акт приймання-передачі майна. (п.п. 4.1 договору).

Згідно п.п. 5.1 договору передбачено, що за відповідальне зберігання майна щомісячний розмір плати складає 10 грн. (десять гривень 00 коп.), в тому числі ПДВ. Плата за відповідальне зберігання майна перераховується на розрахунковий рахунок зберігача один раз на рік по закінченню календарного року до 15 січня наступного року на підставі акта виконаних робіт (послуг), який зберігач направляє поклажодавцю до 31 грудня звітного року.

Це договір набуває чинності з дня підписання акту приймання-передачі згідно п.4.1 цього договору і діє до 14.07.2019р. (п.п. 7.1 договору).

14.07.2015р. між ДП „Укрриба" та ФОП Остап'юком В.С було підписано акт приймання-передачі гідротехнічних споруд, які передаються на зберігання, згідно якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання нерухоме державне майно (гідротехнічні споруди) балансовою вартістю 135650,83 грн. за адресою: Хмельницька область. Красилівський район, с. Чернелівка, а саме: нагульний став с. Чернелівка, інв. №2-752. Вказаний акт підписаний представниками сторін, скріплений печатками.

17.07.2015р. між ДП „Укрриба" (поклажодавець) та ФОП Остап'юком В.С. (зберігач) було підписано Додаткову угоду до договору зберігання державного майна №26/15 від 14.07.22015р., згідно умов п.1 якої, у зв'язку із заявою зберігача щодо надання дозволу на користування майном, яке передано зберігачеві згідно з актом приймання-передачі, сторони вирішили, що відповідно до ст.944 ЦК України поклажодавець надає згоду зберігачеві на користування майном, переданого останньому на зберігання в порядку даної додаткової угоди до договору зберігання, а зберігач засвідчує свою обізнаність з усіма властивостями майна та його цільовим призначенням.

Згідно п.8 додаткової угоди від 17.07.2015р. зберігач зобов'язується проводити оплату за користування державним майном, зазначеним в акті приймання-передачі (додаток до договору зберігання), зберігач зобов'язується проводити плату за користування державним майном, щомісячно на розрахунковий рахунок поклажодавця не пізніше 14 числа місяця, наступного за звітним. Ціна за користування державним майном визначається у протоколі про договірну ціну, який є невід'ємною частиною даної додаткової угоди до договору зберігання і становить на дату підписання даної додаткової угоди 3600,00 гривень, в тч. ПДВ. Розмір щомісячної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

У разі затримки оплати за використання майна, переданого для зберігання, зберігач сплачує поклажодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. (п.10 додаткової угоди). Додаткова угода від 17.07.2015р. підписана представниками сторін, скріплена печатками.

01.10.2016р. між сторонами підписано додаткову угоду до договору зберігання державного майна №26/15 від 14.07.2015р., згідно якої сторони домовились припинити дію додаткової угоди від 17.07.2015р. до договору зберігання у повному обсязі з 01.10.2016р. по 01.03.2017р.

28.04.2017р. між поклажодавцем та зберігачем підписано додаткову угоду до договору зберігання, згідно якої сторони домовились припинити дію додаткової угоди від 17.07.2015р. у повному обсязі з 01.05.2017р. по 01.01.2018р.

25.07.2017р. між ДП „Укрриба" (поклажодавець) та ФОП Остап`юком А.В. (зберігачем) було підписано додаткову угоду до договору зберігання державного майна №26/15 від 14.07.2015р., відповідно до якої, враховуючи рішення постійно діючої комісії по роботі із контрагентами від 24.07.2017р., відповідно до вимог п.7.3 договору та ч.1 ст. 651 ЦК України, сторони вважають договір припиненим за згодою сторін із „25" липня 2017р. Вказана додаткова угода підписана представниками сторін, скріплена печатками.

Згідно із актом приймання-передачі державного майна від 25.07.2017р. слідує, що зберігач передав, а поклажодавець прийняв із зберігання державне нерухоме майно - гідротехнічні споруди ставів, яке було передане на зберігання відповідно до договору зберігання державного майна №26/15 від 14.07.2015р., та розташоване за адресою: Хмельницька область, Красилівський район с. Чернелівка, а саме: нагульний став с. Чернелівка, (інв.№2-752) балансовою вартістю 135 650,83 грн. Зазначений акт підписано представниками сторін, скріплений печатками.

Позивач (ДП „Укрриба") звернувся із позовом до суду про стягнення із відповідача (ФОП Остап'юк В.С.) заборгованості по договору зберігання державного майна №26/15 від 14.07.2015р. (із врахуванням додаткових угод до нього) за період березень-квітень 2017р. в сумі 9627,12 грн., з яких 8599,21 грн. основного боргу, 642,60 грн. пені, 76,38 грн. 3% річних та 308,93 грн. інфляційних витрат. Відповідні розрахунки подані до матеріалів справи.

Натомість відповідач (ФОП Остап'юк В.С.) звернувся до суду із зустрічним позовом, згідно якого просить визнати недійсним договір зберігання державного майна від 14.07.2015р. №26/15 та додаткові угоди до нього від 17.07.2015р., від 01.10.2016р., від 28.04.2017р. від 25.07.2017р., вважаючи останні удаваними правочинами, посилаючись на вимоги ч.2 ст. 235 ЦК України, ч.1 ст. 215 ЦК України, а також застосувати двосторонню реституцію (ч.2 ст. 216 ЦК України) та стягнути із ДП „Укрриба" 54 000,00 грн. внесеної зберігачем оплати по договору зберігання.

Досліджуючи подані сторонами докази та матеріали, оцінюючи їх в сукупності, судом до уваги приймається таке:

Із поданих в обґрунтування позову доказів вбачається, що позивач просить стягнути із відповідача заборгованість по договору зберігання державного майна №26/15 від 14.07.2015р. (враховуючи додаткові угоди від 17.07.2015р., від 01.10.2016р., від 28.04.2017р. від 25.07.2017р.) за період березень-квітень 2017р. в сумі 9627,12 грн., з яких 8599,21 грн. основного боргу, 642,60 грн. пені, 76,38 грн. 3% річних та 308,93 грн. інфляційних витрат.

Судом проведено аналіз наявного у справі договору зберігання державного майна №26/15 від 14.07.2015р., укладеного між ДП „Укрриба" (поклажодавець) та ФОП Остап'юком В.С. (зберігач), предметом якого сторони визначили передачу поклажодавцем зберігачу на відповідальне зберігання останньому по акту приймання-передачі державного майна, яким є гідротехнічні споруди рибницьких ставів, які обліковуються на балансі поклажодавця і передані йому на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України „Про передачу гідротехнічних споруд" від 06.05.2003р. за №126/752.

При цьому, сторони мали на меті укласти саме договір зберігання, оскільки його умови та зобов'язання сторін по ньому відповідають нормам чинного законодавства на час укладання, а саме: главі 66 „Зберігання" Цивільного кодексу України. Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно приписів ст.944 ЦК України, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі. Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що, як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю, право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму (якщо користування платне).

За змістом вказаних норм та наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 за №126/752 слідує, що відповідної згоди Фонду державного майна України на укладення договору зберігання державного майна, не вимагалось.

Із матеріалів справи слідує, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість по первісному позову виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті за користування державним майном згідно укладеної між сторонами додаткової угоди від 17.07.2015р.

Пунктом 8 додаткової угоди від 17.07.2015р. зберігач зобов'язується проводити оплату за користування державним майном, зазначеним в акті приймання-передачі, щомісячно на розрахунковий рахунок поклажодавця не пізніше 14 числа місяця, наступного за звітним. Ціна за користування державним майном визначається у протоколі про договірну ціну, який є невід'ємною частиною даної додаткової угоди до договору зберігання і становить на дату підписання даної додаткової угоди 3600,00 гривень, в т.ч. ПДВ. Розмір щомісячної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Також, у додатковій угоді від 17.07.2015р. сторони передбачили, що у разі затримки оплати за використання майна, переданого для зберігання, зберігач сплачує поклажодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. (п.10 додаткової угоди).

Судом встановлено, що істотні умови додаткової угоди від 17.07.2015р. та обставини виконання останньої свідчать про вчинення сторонами удаваного правочину, спрямованого на встановлення правовідносин оренди державного майна, яке вже передане відповідачу по договору зберігання від 14.07.2015р. №26/15. Відтак, вказана додаткова угода є удаваним правочином, оскільки вчинена для приховання іншого правочину - договору оренди.

При цьому, при укладенні додаткової угоди до договору зберігання сторонами не додержано вимоги п. 1 ч. ст. 287 Господарського кодексу України та ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими встановлено, що єдиним орендодавцем державного майна - майна цільових майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, - є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва; не здійснено оцінку об'єкта оренди, яка має передувати укладенню договору оренди; умови п.8 додаткової угоди не відповідають нормам Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами станом на час укладення додаткової угоди); порушено ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у відповідній редакції) відповідно до якої не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, гідротехнічні захисні споруди.

Вказана правова позиція викладена у поставні Вищого господарського суду України від 05.10.2017р. по справі №918/1108/16 з аналогічного спору.

Відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України, ст.283 Господарського України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" гідротехнічні захисні споруди не можуть бути об'єктами оренди.

Згідно ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" єдиним орендодавцем державного майна - майна цільових майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, - є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.

Наведене порушення законодавства спричинило порушення вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 „Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна". Пунктом 17 вказаної Методики передбачено, що у разі, коли орендодавцем є Фонд державного майна України чи його регіональне відділення, орендна плата за нерухоме майно державних підприємств спрямовується в розмірі 70 % до державного бюджету, 30 % державному підприємству, на балансі якого знаходиться орендоване майно.

Аналогічною є правова позиція Вищого господарського суду України, викладена у постанові ВГСУ від 18.04.2017р. по справі з аналогічного спору.

За таких обставин, оскільки заявлена позивачем у первісному позові заборгованість в сумі 8599,21 грн. основного боргу, 642,60 грн. пені, 76,38 грн. 3% річних та 308,93 грн. інфляційних витрат ґрунтується на додатковій угоді від 17.07.2015р., положення якої суперечать вищенаведеним нормам чинного законодавства, у первісному позову суд вважає за необхідне відмовити.

Щодо зустрічного позову ФОП Остап'юка В.С. про визнання недійсним договору зберігання державного майна від 14.07.2015р. №26/15 та додаткових угод до нього від 17.07.2015р., від 01.10.2016р., від 28.04.2017р. від 25.07.2017р. та стягнення 54000,00 грн., судом до уваги приймається таке.

Згідно ч.2 ст.235 ЦК України передбачено, що у разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Положенням ч.1 ст.215 ЦК передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. При цьому, за змістом ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. №9 передбачено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

За удаваними правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Як встановлено судом, договір зберігання державного майна №26/15 від 14.07.2015р. спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, підстави для визнання його недійсним у суду відсутні із вищенаведених підстав.

Суд, проаналізувавши умови додаткової угоди від 17.07.2015р. вважає, що остання є удаваним правочином, оскільки за своєю суттю є договором оренди майна з огляду на те, що основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, а плата за користування майном є неспіврозмірною з платою за послуги зберігання за договором.

Відтак, між сторонами фактично виникли відносини оренди вказаного майна, приховані під видом договору зберігання державного майна. При цьому, передача державного майна в користування відбувалась на підставі правочину, які укладені без участі Фонду державного майна України та без його дозволу, а тому з порушенням вимог чинного законодавства.

Із матеріалів справи слідує, що додатковою угодою від 01.10.2016р. сторони припинили дію додаткової угоди від 17.07.2015р. з 01.10.2016р. по 01.03.2017р., а додатковою угодою від 28.04.2017р. сторони припинили дію додаткової угоди від 17.07.2015р. у повному обсязі з 01.05.2017р. по 01.01.2018р. При цьому, додатковою угодою від 25.07.2017р. сторони припинили договір зберігання державного майна №26/15 від 14.07.2015р. починаючи з 25.07.2017р. у повному обсязі із поверненням позивачу із зберігання державного майна (гідротехнічних споруд), що підтверджено актом приймання-передачі від 25.07.2017р.

Відтак, на дату вирішення даного спору спірні правочини по ньому є припинені, а державне майно повернуте та отримане ДП „Укрриба" у належному стані без претензій та зауважень.

Судом враховуються, що ч.3 ст.207 ГК України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє.

Відповідно до п.2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських) договорів недійсними" якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до ст. 216 ЦК України та частини другої ст. 208 ГК України.

Також, ч. 3 ст. 207 ГК України передбачено, що у разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює, а в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна - „річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо.

Тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на майбутнє.

Відтак, визнання недійсним на майбутнє правочину (додаткової угоди від 17.07.2015р.), зобов'язання сторін по якому припинено із повернення зберігачу державного майна, чинним законодавством не передбачено. Відтак, застосування двосторонньої реституції у даному випадку є неможливим.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі № 3-195гс15, в якому вказано на можливість визнання договору оренди недійсним лише на майбутнє. Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює (у разі його недійсності) проведення між сторонами двосторонньої реституції, а тому, з огляду на ч. 3 ст. 207 ГК України, такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

Враховуючи вищевикладене, зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору зберігання державного майна від 14.07.2015р. №26/15 та додаткових угод до нього від 17.07.2015р., від 01.10.2016р., від 28.04.2017р. від 25.07.2017р. та стягнення 54000,00 грн., суд вважає безпідставними.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, у позові ДП „Укрриба" та у зустрічному позові ФОП Остап'юк В.С. суд вважає за необхідне відмовити.

Згідно ст.ст.44, 49 ГПК України, витрати по оплаті судового збору на сторін не покладаються.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

В И Р І Ш И В:

У позові державного підприємства „Укрриба", м. Київ до фізичної особи-підприємця Остап'юка Володимира Степановича, с. Пилипи Красилівського району Хмельницької області про стягнення 9627,12 грн. відмовити.

У зустрічному позові фізичної особи-підприємця Остап'юка Володимира Степановича, с.Пилипи Красилівського району Хмельницької області до державного підприємства „Укрриба", м. Київ про визнання недійсним договору зберігання державного майна №26/15 від 14.07.2015 року, укладеного між ДП „Укрриба" та ФОП Остап'юком В.С. із додатковими угодами до нього та стягнення 54000,00 грн. відмовити.

Повний текст складено 15 грудня 2017 року

Головуючий суддя Ю.В. Гладюк

Суддя В.В. Димбовський

Суддя М.Є. Муха

віддрук 2 прим:

1 - до справи

2 - ДП "Укрриба" 04050, м. Київ, вул. Тургенєвська, 82А