Ухвала суду № 71025563, 12.12.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

12.12.2017 р. Справа№ 914/3718/15

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі судового засідання Сало О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали скарги: Приватного підприємства «Майстер-РоС», Львівська область, м. Львів, від 09.11.2017р. вх. №4681/17

на постанову державного виконавця Пустомитівського районного Відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 від 28.02.2017р. ВП №50390258 про повернення Стягувачу наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. про примусове виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15,

Орган оскарження (Орган ДВС): Пустомитівський Відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, м. Пустомити, Львівська область,

у справі за позовом: Приватного підприємства «Майстер-РоС», Львівська область, м. Львів,

до Відповідача: Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м. Львова, Львівська область, пустомитівський район, с. Солонка,

про стягнення боргу за договором.

ціна позову: 238404,52грн.

Представники:

Скаржника: ОСОБА_2 представник (довіреність від 09.11.2017 року б/н);

Відповідача: ОСОБА_3 представник (довіреність від 11.12.2017 року №75); ОСОБА_4 в.о. начальника Будинкоуправління № 4 (Липники) КЕВ м.Львова;

Органу ДВС: не зявився.

ВСТАНОВИВ:

Приватним підприємством «Майстер-РоС» подано до Господарського суду Львівської області скаргу від 09.11.2017р. вх. №4681/17 на постанову державного виконавця Пустомитівського районного Відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 від 28.02.2017р. ВП №50390258 про повернення Стягувачу наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. про примусове виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15 за позовом Приватного підприємства «Майстер-РоС» до Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м. Львова про стягнення боргу за договором. Ціна позову 238404,52 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.11.2017р. скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.11.2017р. Розгляд скарги відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі Господарського суду Львівської області від 28.11.2017р. у справі.

Представнику Позивача (Скаржника) та представникам Боржника оголошено права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22, 28, 38, 121-2 ГПК України. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які скеровані чи оголошені Учасникам судового процесу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду скарги) зазначено, що права та обовязки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 29, 38, 59, 121-2 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача (Скаржника, Стягувача) в судове засідання з'явився, подану скаргу підтримав, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті скарги, аналогічні до викладених у скарзі на постанову державного виконавця.

Представник Відповідача (Боржника) в судове засідання з'явився, проти поданої скарги заперечив, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті скарги, аналогічні до викладених у письмових поясненнях на скаргу від 28.11.2017р. вих. №73 (зареєстровано судом 28.11.2017р. за вх. №40401/17).

Представник Органу ДВС в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка визнавалась обовязковою, вимог ухвал Господарського суду Львівської області у справі належним чином не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про прийняття скарги до провадження (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду скарги), окрім подання відзиву на позовну заяву, Сторін зобовязувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що впродовж розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи та поданої скарги, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15 за позовом Приватного підприємства «Майстер-РоС» до Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м. Львова про стягнення боргу за договором. Ціна позову 238404,52 грн. позовні вимоги Приватного підприємства «Майстер-РоС» задоволено частково, вирішено стягнути з Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м.Львова на користь Приватного підприємства «Майстер-РоС» 237273,21грн. основного боргу, 3559,10грн. судового збору. В частині стягнення 1131,31грн. пені провадження у справі припинено.

Вказане Рішення не оскаржувалось, набрало законної сили 05.02.2016р. в порядку, встановленому статтею 85 ГПК України, та, у відповідності до приписів ч.5 ст.124 Конституції України і ч.1 ст. 115 ГПК України, є обов'язковим до виконання на всій території України.

05.02.2016р. Господарським судом Львівської області видано наказ про виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15.

Подану скаргу Стягувач обґрунтовує тим, що 30.10.2017р. ним отримано постанову державного виконавця Пустомитівського районного Відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 від 28.02.2017р. ВП №50390258 про повернення Стягувачу наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. про примусове виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15, у якій державний виконавець зазначає, що ним накладено арешт на кошти Боржника та на все його майно. З підстав відсутності нерухомого майна та рухомого майна, а також відсутності коштів на рахунках Боржника державний виконавець рекомендував Стягувачу звернутись до відділу казначейської служби відповідно до Закону України «Про гарантії держави» та повернув вказаний виконавчий документ Стягувачу без виконання на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» у звязку із тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Вказану Постанову Стягувач вважає незаконною з підстав того, що, державним виконавцем були арештовані кошти на рахунках Боржника, проте не вказано, що Боржником відкрито інші рахунки, на яких були наявними кошти, достатні для виконання наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. про примусове виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15. Крім того, після винесення постанови про накладення арешту державним виконавцем, в порушення вимог ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», не вжито заходів до виявлення інших рахунків та не перевірено коштів на рахунках Боржника. З підстав наведеного Стягувач робить висновки про те, що державним виконавцем не здійснено всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо своєчасного і повного виконання згаданого наказу.

Також, Стягувач зазначає, що державний виконавець не звернув увагу на те, що в Боржника існують відокремлені підрозділи і не зясував наявності чи відсутності в цих відокремлених підрозділів коштів чи майна, які можуть бути використані для виплати Стягувачу належних йому коштів.

Окрім того, як на підставу своїх доводів, Скаржник покликається на те, що державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови, всупереч приписам п.2 ст.2 та ч.ч.1-3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не надав відповідної інформації керівнику відділу ДВС для подальшого подання до центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів на виконання наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. про примусове виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15.

З підстав наведеного Стягувач просить суд скасувати постанову державного виконавця Пустомитівського районного Відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 від 28.02.2017р. ВП №50390258 про повернення Стягувачу наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. про примусове виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15.

28.11.2017р. Боржником подано до суду письмові пояснення (вх. №40401/17), у яких вважає доводи Скаржника неправомірними і необґрунтованими, просить суд відхилити подану скаргу з підстав того, що Боржником після видачі наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. про примусове виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15 не відкривались рахунки в банківських установах.

Натомість Боржник визнає, що наказом начальника Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м.Львова від 02.02.2015р. №11 утворено філію №1 Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м.Львова, яка має окремі рахунки в банках, веде окрему фінансово-господарську діяльність і обслуговує житловий фонд Міністерства оборони країни, який знаходиться на території Львівської області. Проте, Боржник вважає, що Філія не має жодного відношення до заборгованості Боржника.

Окрім того, Боржник зазначає, що арешт коштів на рахунках або майна філії №1 Боржника призведе до підвищення соцільаної напруги серед мешканців будинків, абсолютну більшість яких складають військовослужбовці, члени їх сімей, інваліди війни, учасники бойових дій, військові пенсіонери та малолітні діти.

Натомість, сам Боржник вказує на те, що Філія №1 Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м.Львова оплачує заборгованість перед звільненим працівникам Боржника, а також має заборгованість перед бюджетом зі сплати єдиного внеску в той час, як доходи філії становлять надходження коштів від квартирної плати мешканців, які, в свою чергу, спрямовуються на обслуговування житлового фонду. Відтак, на думку Боржника, наявність будь-яких інших витрат призведе до збільшення заборгованості з оплати наданих послуг та спричинить заборгованість з оплати праці працівників.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рішення постановляються судами іменем України та є обовязковими для виконання на всій території України.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Частинами першою та другою статті 4-5 ГПК України встановлено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно ч.1 ст.116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до органів державної виконавчої служби.

Приписами ч.1 ст. 117 ГПК України встановлено, що наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у чинній станом на момент винесення оскаржуваної Постанови редакції) (надалі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ч.1 ст. 3 Закону встановлено, що Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором.

Відповідно до приписів ч.1 ст.18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини другої вказаної статті визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п.п.1 та 5 ч.1 ст. 10 Закону заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Приписами ч.ч.1 та 3 ст. 95 ЦК України встановлено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Згідно ч.8 ст. 48 Закону виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Згідно абз.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство).

Як встановлено судом та вбачається із долученої до матеріалів справи інформаційної довідки з ЄДРЮОФОП та ГФ Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м.Львова знаходиться за адресою: 81131, Львівська область, Пустомитівський район, с.Солонка, вул.Повітряна, буд.5; ідентифікаційний код 23947794; організаційно-правова форма: державна організація (установа, заклад).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. (ч.2 вказаної статті).

Згідно ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.37 Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Пунктом 7 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 встановлено, що Постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення, найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням прийнятого виконавцем рішення, строку і порядку оскарження постанови.

До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами. Постанова підписується виконавцем та скріплюється печаткою. Постанова складається у необхідній кількості примірників, один з яких залишається у виконавчому провадженні, а інші надсилаються за належністю.

Відповідно до частини першої статті 121-2 ГПК України скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

При цьому суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» (із змінами та доповненнями), що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що постанова державного виконавця Пустомитівського районного Відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 від 28.02.2017р. ВП №50390258 про повернення Стягувачу наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. про примусове виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15 прийнята державним виконавцем з неповним вжиттям всіх передбачених Законом заходів примусового виконання судового рішення, оскільки в ній не зазначено про наявність майна та грошових коштів боржника Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м.Львова в інших осіб а саме: філії №1 Будинкоуправління №4 (Липники) КЕВ м.Львова, так як, в силу приписів статті 95 ЦК України філія наділяється майном юридичної особи, яка її створила.

Окрім того, державним виконавцем в порушення вимог статті 48 Закону не зазначено про дати та періодичність проведення перевірки майнового стану Боржника та не встановлено наявності чи відсутності обставин, за якими рішення суду повинне бути виконане в порядку, передбаченому приписами статтей 1, 2 та 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відтак, доводи Приватного підприємства «Майстер-РоС», викладені у скарзі від 09.11.2017р. вх. №4681/17 на постанову державного виконавця Пустомитівського районного Відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 від 28.02.2017р. ВП №50390258 про повернення Стягувачу наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. про примусове виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15 є правомірними, а постанова державного виконавця Пустомитівського районного Відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 від 28.02.2017р. ВП №50390258 про повернення Стягувачу наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. про примусове виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15 недійсною.

Враховуючи вищенаведене, керуючись нормами ст.ст. 4-3, 4-7, 22, 27, 33, 34, 38, 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Визнати правомірними доводи Приватного підприємства «Майстер-РоС», викладені у скарзі від 09.11.2017р. вх. №4681/17 на постанову державного виконавця Пустомитівського районного Відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 від 28.02.2017р. ВП №50390258 про повернення Стягувачу наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. про примусове виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15.

2.Визнати недійсною постанову державного виконавця Пустомитівського районного Відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 від 28.02.2017р. ВП №50390258 про повернення Стягувачу наказу Господарського суду Львівської області від 05.02.2016р. про примусове виконання пункту 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016р. у справі №914/3718/15.

Суддя Фартушок Т. Б.