Рішення № 71025401, 11.12.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/136/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2017 Справа № 908/2243/17

За позовом: Державного підприємства Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України (03150 м. Київ, вул. Антоновича, буд. 180)

до відповідача: Державного підприємства Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації (69002 м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 77)

про стягнення 244 312 грн. 05 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, наказ № 171-к від 29.04.2016 р. (директор)

від відповідача: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Господарським судом Запорізької області розглядається позов Державного підприємства Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України до Державного підприємства Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації про стягнення 80 000 грн. 00 коп. боргу за договором безвідсоткової позики № 50-11-2013 від 12.11.2013 р., 88 267 грн. 40 коп. пені, 69 022 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 7 022 грн. 00 коп. 3 % річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2017 р. справу № 908/2243/17 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 13.11.2017 р. матеріали справи № 908/2243/17 прийнято до розгляду суддею Дроздовою С.С., присвоєно справі номер провадження 27/136/17 та призначено судове засідання на 11.12.2017 р.

11.12.2017 р. до початку розгляду справи представник позивача заявив письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та розяснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 11.12.2017 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві. Просить суд стягнути з відповідача 80 000 грн. 00 коп. боргу за договором безвідсоткової позики № 50-11-2013 від 12.11.2013 р., 88 267 грн. 40 коп. пені, 69 022 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 7 022 грн. 00 коп. 3 % річних. Свою заяву обґрунтовує тим, що 12 листопада 2013 року відповідач, на підставі договору безвідсоткової позики № 50-11-2013 від 12 листопада 2013 року, укладеного з позивачем, отримав грошову позику в розмірі 80000,00 грн. Фактичне передання позики відповідачу підтверджує довідка ПАТ «Укрсоцбанк» від 04.10.2017 року № 09.302-86/96-13284, яка видана клієнту - Державному підприємству «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України», в том, що 19 листопада 2013 року з його поточного рахунку № 26001010657911 була перерахована сума в розмірі 80000,00 грн., платіжним доручення № 1309 на реквізити отримувача - ДП «Запорізький ЦНІІ», банк отримувача АТ «Метабанк», рахунок отримувача № 2600010561501, призначення платежу - перерахування безвідсоткової позики згідно договору № 50-11-2013. Кінцева дата повернення позики згідно з п. 2.2 договору - 21 листопада 2014 року. Грошові кошти безвідсоткової позики в розмірі 80000,00 грн. відповідачем станом на написання позовної заяви не повернуті, що змусило позивача звернути з позовом до суду.

Представник відповідача у судове засідання 11.12.2017 р. не зявився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. 11.12.2017 р. відповідач о 9-20 год. надав до канцелярії суду заяву про розгляд справи без його участі, за наявними матеріалами справи, у звязку з відсутністю у місті Запоріжжя у справах.

Клопотання відповідача прийнято судом.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 Про деякі питання практики застосування ГПК України, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідач належним чином був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, обовязок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд зазначає, що господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, які можуть зявитися в судове засідання та представляти інтереси Державного підприємства Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації, згідно статті 28 ГПК України.

Справу розглянуто в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами, оригінали яких судом оглянуті в судовому засіданні 11.12.2017 р.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представника позивача, суд вважає, що позов є таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Позов це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного субєктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріальноправова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.

Згідно з ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Господарським судом встановлено, що 12.11.2013 р. між Державним підприємством Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України (позикодавець) та Державним підприємством Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації (позичальник) укладено договір безвідсоткової позики № 50-11-2013.

Відповідно до п. 1.1 договору позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в розмірі 80 000 грн. 00 коп., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві у встановлений цим договором строк таку ж суму грошових коштів.

Позикодавець не має права на одержання відсотків за цим договором; відсотки за користування грошовими коштами не нараховуються та не сплачуються (п. 1.2 договору).

Згідно п. 2.1 договору грошові кошти надаються позикодавцем позичальникові не пізніше 20.11.2013 р. (допускається надання позики частинами) у безготівковій формі на вказаний в цьому договорі рахунок.

Відповідно до п. 2.2 договору позичальник зобов'язується повернути позику у безготівковій формі на вказаний в цьому договорі рахунок позикодавця 21.11.2014 р. Дозволяється дострокове повернення позики та повернення позики частинами.

Фактичне передання позики відповідачу підтверджується довідкою ПАТ «Укрсоцбанк» від 04.10.2017 р. № 09.302-86/96-13284, яка видана клієнту - Державному підприємству «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України», в том, що 19.11.2013 р. з його поточного рахунку № 26001010657911 була перерахована сума в розмірі 80 000 грн. 00 коп., платіжним доручення № 1309 на реквізити отримувача - ДП «Запорізький ЦНІІ», банк отримувача АТ «Метабанк», рахунок отримувача №2600010561501, призначення платежу - перерахування безвідсоткової позики згідно договору № 50-11-2013.

Як зазначено вище, кінцева дата повернення позики згідно з п. 2.2 договору - 21 листопада 2014 року.

Грошові кошти безвідсоткової позики в розмірі 80 000 грн. у встановлений договором строк відповідачем позивачу не повернуті.

14.07.2017 р. позивач надіслав відповідачеві претензію від 14.07.2017 р. № 102 (в ДП «Запорізький державний центр науки інновацій та інформатизації» зареєстрована 19.07.2017 за вх. 9/1) про повернення суми безвідсоткової позики у розмірі 80 000 грн. 00 коп. позивачу.

Претензія позивача залишилася відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення зобовязань (цивільних прав та обовязків) є, зокрема, договір. Зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Аналогічні приписи містять ст.ст. 173, 174 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

За своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір № 50-11-2013 від 12.11.2013 р., є договором позики, тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення глави 71 ЦК України. Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до приписів ст.ст. 173, 174 ГК України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Господарські зобовязання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як передбачає ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Позивач виконав свої зобов'язання за договорами позики та надав відповідачу грошові кошти в порядку та на умовах, встановлених договорами.

Відповідач грошові кошти у повному обсязі не повернув, в результаті чого загальна сума заборгованості по договору № 50-11-2013 від 12.11.2013 р. складає 80 000 грн. 00 коп.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Державного підприємства Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації 80 000 грн. 00 коп. боргу за договором безвідсоткової позики № 50-11-2013 від 12.11.2013 р.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 69 022 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 7 022 грн. 00 коп. 3 % річних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобовязання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобовязання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобовязання.

Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також розяснення, викладені у п. 1.12 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи викладене, судом перевірено розрахунки позивача із урахуванням розяснень Пленуму, приписів законодавства, за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи ЛІГА ЗАКОН, та за допомогою способу, встановленого позивачем, суд вважає, що вимоги про їх стягнення (69 022 грн. 65 коп. інфляційних втрат та 7 022 грн. 00 коп. 3 % річних) підлягають задоволенню у повному обсязі, в межах заявлених позовних вимог.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 88 267 грн. 40 коп. пені.

Відповідно до ст.ст. 610-611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 4.2 договору у разі неповернення або несвоєчасного повернення грошових коштів позичальник зобовязаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми, що неповернена або повернена несвоєчасно.

Згідно з вимогами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Як вбачається, розрахунок пені позивачем виконано на суму заборгованості в розмірі 80 000 грн. 00 коп., яка виникла за період з 22.11.2014 р. по 25.10.2017 р.

Судом відповідно до положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України за допомогою інформаційної системи «Законодавство» здійснено власний розрахунок пені з урахуванням визначеного судом періоду з 22.11.2014 р. по 22.05.2016 р. (в межах шестимісячного строку), пеня, яка підлягає стягненню з відповідача складає 17 345 грн. 75 коп. та підлягає задоволенню в цій частині.

Нарахування пені за період з 23.05.2015 р. по 25.10.2017 р. є безпідставним, оскільки можливий строк нарахування штрафних санкцій за невиконання зобовязань за вказаний період знаходиться поза межами строку нарахування пені, який визначений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Крім того, господарський суд звертає увагу сторін на те, що відповідно до п. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки відповідач не зявився у судове засідання, та від нього не надходило заяв про застосування строків позовної давності, то у суду відсутні підстави для її застосування.

Статтею 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобовязання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобовязань. Якщо учасники зобовязання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобовязання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обовязки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обовязків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобовязання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобовязання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобовязання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобовязання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобовязання; у разі поєднання управненої та зобовязаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 частини 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто, подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовязаннями усім належним їй майном.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.

За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково та стягнути з Державного підприємства Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації 80 000 грн. 00 коп. боргу за договором безвідсоткової позики № 50-11-2013 від 12.11.2013 р., 17 345 грн. 75 коп. пені, 69 022 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 7 022 грн. 00 коп. 3 % річних.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Державного підприємства Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України, м. Київ до Державного підприємства Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації, м. Запоріжжя задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації (69002 м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 77, код ЄДРПОУ 02736366) на користь Державного підприємства Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України (03150 м. Київ, вул. Антоновича, буд. 180, код ЄДРПОУ 03056656) 80 000 (вісімдесят тисяч) грн. 00 коп. боргу за договором, 17 345 (сімнадцять тисяч триста сорок пять) грн. 75 коп. пені, 69 022 (шістдесят девять тисяч двадцять дві) грн. 65 коп. інфляційних втрат, 7 022 (сім тисяч двадцять) грн. 00 коп. 3 % річних, 2 600 (дві тисячі шістсот) грн. 86 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення оформлено та підписано 15.12.2017 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.С. Дроздова