Ухвала суду № 71020544, 12.12.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

секретар: Філоненко О.В.

за участю: відповідача ОСОБА_2, представника відповідача- ОСОБА_7

представника позивача - ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 борг в розмірі 591324,87 грн., що є еквівалентним 22000,00 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 5913,25 грн.

З вказаним рішенням не погодився відповідач, який, посилаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів скарги зазначає, що районним судом були порушенні норми процесуального закону внаслідок не відкладення розгляду справи 02.11.2017 року, а постановлено оскаржуване рішення. Також вважає, що судом було допущено ряд порушень під час постановлення ухвали про призначення експертизи від 20.10.2017 року.

Зазначає, що спірна розписка не містить всіх істотних умов договору позики, а саме: дати укладення правочину, строку повернення боргу, не вказано кому боржник повинен повернути кошти, а тому вважає, що така розписка не може бути визнана судом належним доказом на підтвердження факту укладення договору позики та не породжує правовідносин сторін.

У судовому засіданні відповідач та його представник доводи, наведені в апеляційній скарзі, підтримали та прохали її задовольнити.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, прохав її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Місцевим судом установлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_4 передав в борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 22000,00 дол. США, що підтверджується відповідною розпискою від 15.06.2015 року, дійсність якої підтверджена підписом відповідача. Дата повернення коштів в розписці не оговорена (а.с.79).

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, 01.03.2017 року ОСОБА_4 направив ОСОБА_2 повідомлення --вимогу про повернення коштів, в якій прохав в тридцятиденний термін з моменту пред'явлення вимоги, а саме 01.04.2017 року повернути суму позики (а.с.7). Вимога отримана відповідачем 17.03.2017 року (а.с.8).

На час розгляду справи судом відповідач перед позивачем свого зобов'язання не виконав, суму боргу не повернув.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, то наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача суми боргу, розрахованої станом на день постановлення судом оскаржуваного рішення в розмірі 591324,87 грн., що еквівалентно 22000,00 дол. США.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Частиною 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За змістом п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За нормою ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).

У тексті боргової розписки повинна бути обов'язково вказана детальна інформація про сторони договору, яка дозволяє точно ідентифікувати боржника і позикодавця. Для цього на папері закріплюються такі відомості: прізвища, імена, по батькові; номери та серії паспортів; адреса прописки. Також в розписці повинна бути вказана грошова сума, яка була передана боржнику, цифрове значення необхідно продублювати прописом.

З наведеного слідує, що боргова розписка є, так би мовити, гарантією договору позики, його підтвердженням.

Згідно ч.1 ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

У відповідності до правового висновку Верховного суду України від 18 вересня 2013 року, зробленого при розгляді справи №6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Згідно правової позиції Верховного суду України, висловленої при розгляді цивільної справи від 02.07.2014 року №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

З детального аналізу змісту боргової розписки вбачається, що при її складанні сторонами було дотримано всіх істотних умов, а саме- прізвища, ім'я і по батькові сторін, зареєстроване місце проживання позичальника, валюту позики, підтвердження укладання договору позики, обов'язок повернення суми позики за першою вимогою, підпис відповідача. При цьому вказана розписка не містить дати її написання.

Проте факт власноручного написання ОСОБА_2 15.06.2015 року, в їх присутності, розписки про одержання від ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 22000,00 дол. США та факт передачі позивачем вказаної суми відповідачу саме 15.06.2015 року було підтверджено наданими у судовому засіданні в суді першої інстанції 22.09.2017 року показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.47-50).

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стосовно доведеності факту написання ОСОБА_2 спірної боргової розписки саме 15.06.2015 року, та отримання ним від ОСОБА_4 суми коштів у розмір 22000,00 дол. США того ж дня, який необхідно вважати днем укладення договору позики.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що в порушення вимог закону у спірній борговій розписці не було зазначено істотної умови договору позики, а саме дати її укладення, що свідчить про відсутність правовідносин між сторонами, є безпідставними, оскільки дата укладення спірного правочину в повній мірі підтверджена належними та допустимими доказами, а саме показами свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, допитаними в суді першої інстанції. Вказані особи безпосереднього були присутні під час складання боргової розписки та отримання позичальником грошей від позикодавця. Зазначена обставина стороною відповідача не спростована.

Окрім того, з аналізу спірної розписки вбачається, що вона в повній мірі підтверджує факт укладення договору позики, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник повинен повернути гроші в обумовлений договором позики термін. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи вбачається, що у спірній борговій розписці не було обумовлено строку повернення суми позики, а було зазначено: «Зобов'язуюсь провести повернення займу за першою вимогою», при цьому ОСОБА_4, в порядку ст.1049 ЦК України, 01.03.2017 року було направлено ОСОБА_2 повідомлення-вимогу про повернення коштів в тридцятиденний термін з моменту пред'явлення вимоги, а саме з 01.04.2017 року, яку відповідач отримав 17.03.2017 року, проте взятих на себе зобов'язань станом на час розгляду справи ОСОБА_2 не виконав.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми позики в розмірі 22000,00 дол. США, що за курсом НБУ станом на момент винесення судом першої інстанції рішення становило 591324,87 грн.

Доводи скарги стосовно того, що, оскільки боргова розписка не містить дати повернення коштів та самого зобов'язання про повернення грошових коштів, то суд невірно встановив правову природу даного правочину, дійшовши помилкового висновку про укладення між сторонами саме договору позики, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки зазначення дати повернення суми позики не є істотною умовою договору позики. Для вирішення випадків, коли боргова розписка не містить терміну виконання зобов'язання, законодавцем встановлено правило (ст.1049 ЦК України), згідно якого, якщо строк повернення позики договором не передбачений, то позика підлягає поверненню позичальником протягом 30-ти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позикодавцем, у відповідності до вимог закону, було направлено письмову вимогу позичальникам про повернення суми боргу, яка залишилась без виконання, а тому вбачаються підстави для задоволення вимог позивача.

Окрім того, з метою доведення факту дійсного написання (чи не написання) відповідачем спірної боргової розписки, Київським районним судом м. Полтави було постановлено ухвалу від 20.10.2017 року, якою призначено по даній справі судову почеркознавчу експертизу почерку та підпису у розписці про одержання грошових коштів в борг, виконаній від імені ОСОБА_2

Проведення експертизи доручено експертам Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України та попереджено їх про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України.

На розгляд експертів поставлено питання:

1.Чи виконана розписка про одержання грошових коштів в борг від імені ОСОБА_2 саме ОСОБА_2 чи іншою особою?

2.Чи виконаний підпис на розписці про одержання грошових коштів в борг від імені ОСОБА_2.саме ОСОБА_2 чи іншою особою?

В розпорядження експертів надано матеріали цивільної справи, оригінал розписки, а також зразки підпису та почерку ОСОБА_2

Зобов'язано ОСОБА_4 надати суду для проведення експертного дослідження оригінал розписки ОСОБА_2 в термін до 01 листопада 2017 року.

Зобов'язано ОСОБА_2 в термін до 01 листопада 2017 року надати суду вільні та умовно-вільні зразки свого почерку та підпису.

Зобов'язано ОСОБА_2 зявитися 31 жовтня 2017 року на 14-00 год. до приміщення суду для відібрання у нього експериментальних зразків почерку та підпису.

Обов'язок по оплаті експертизи покладено на ОСОБА_4

Відмовлено в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про постановлення експерту питань, які не відносяться до компетенції судової почеркознавчої експертизи.

Роз'яснено відповідачу право звернутися до суду з клопотанням про призначення у справі технічної експертизи документа (а.с.73).

В подальшому, ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 02.11.2017 року скасовано ухвалу від 20.10.2017 року про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи у зв'язку з ухиленням відповідача ОСОБА_2 від участі в експертизі (а.с.85).

З даної ухвали вбачається, що позивачем ухвала в частині надання суду оригіналу розписки виконана, але відповідач ні у встановлений судом строк, ні пізніше вимоги ухвали не виконав. Ним не надані суду ні вільні, ні умовно-вільні, ні експериментальні зразки почерку та підпису. Про причини невиконання ухвали відповідач суду не повідомив, в судове засідання не з'явився. Тому місцевий суд прийшов до висновку про ухилення відповідача від участі в експертизі, та, відповідно до вимог ст.146 ЦПК України, застосував наслідки ухилення від експертизи.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що ухилення ОСОБА_2 від проведення експертизи для встановлення дійсного факту написання чи не написання відповідачем спірної боргової розписки, свідчить про дійсність укладення 15.06.2015 року між сторонами по справі договору позики та отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_4 коштів в сумі 22000,00 дол. США.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що в ухвалі суду від 02.11.2017 року відповідачу не було роз'яснено наслідки ухилення від проведення експертизи згідно ст.146 ЦПК України, є безпідставними, оскільки норми ст.144 ЦПК України містять вичерпний перелік обов'язкових умов, положень, які необхідно зазначати в ухвалі про призначення експертизи, при цьому роз'яснення наслідків ухилення від проведення експертизи до них не входить.

Окрім того, посилання апелянта на порушення ряду інших процесуальних норм, колегією суддів до уваги також не приймаються, оскільки, відповідно до положень ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2017 року, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ: /підпис/ Ю.В. Дряниця

/підпис/ Л.І. Пилипчук

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун