Ухвала суду № 71020438, 12.12.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 535/777/17 Номер провадження 22-ц/786/2926/17Головуючий у 1-й інстанції Якименко Т. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Бондаревської С.М., Дряниці Ю.В.

секретар: Філоненко О.В.

за участю: позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Котелевського комбінату комунальних підприємств про скасування заборгованості за житлово-комунальні послуги, зобовязання вчинити певні дії та стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до Котелевського комбінату комунальних підприємств (далі Котелевський ККП) в якому, з урахуванням неодноразових уточнень та збільшень позовних вимог, посилався на те, що, що він є власником квартири АДРЕСА_1 (стара назва вул. Жовтнева) в селищі Котельва Полтавської області, та є споживачем послуг, які надає відповідач. Вважає, що наявність нарахованої заборгованості в сумі 2749,49 грн. на особистому рахунку порушує його права та інтереси, оскільки він значиться як недобросовісний боржник та не може у зв' язку з цим оформити субсидію, тому здійснив переплату за комунальні послуги в сумі 737,48 грн., які вважає матеріальними збитками та просить стягти їх з відповідача.

Окрім того, зазначає, що заборгованість за комунальні послуги в сумі 2749,49 грн. сформувалася у період з 01.01.2007 року по 01.02.2010 року і визнана ним 09.06.2010 року, під час укладення мирової угоди у справі за позовом Котелевського ККП до нього про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, тобто знаходиться за межами строків позовної давності, а тому є всі підстави скасувати вказану заборгованість, оскільки Комбінат комунальних підприємств не звернувся у строк позовної давності до Державної виконавчої служби Котелевського району про примусове виконання мирової угоди від 09.06.2010 року, затвердженої Котелевським районним судом Полтавської області.

Вказує, що зазначені вище неправомірні дії відповідача відображаються на його нервовому стані, викликають у нього депресивно-пригнічене відношення до життя та моральні страждання, які він оцінює в 8000,00 грн.

З урахуванням наведеного, остаточно прохав: скасувати його заборгованість перед Котелевським ККП у розмірі 2749,49 грн.; зобов'язати відповідача списати вказану заборгованість з його особистого рахунку №1128113; стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 737,48 грн. та моральну шкоду в сумі 8000,00 грн.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Котелевського комбінату комунальних підприємств про скасування заборгованості за житлово-комунальні послуги, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення матеріальної та моральної шкоди, відмовлено повністю.

У відшкодуванні судових витрат у вигляді сплати судового збору в сумі 640,00 грн. ОСОБА_2, відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106 Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Рахунок отримувача: 31215256700001, Банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві Код банку отримувача (МФО): 820019 Код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в розмірі 640,00 (шістсот сорок гривень 00 коп.) грн.

З вказаним рішенням не погодився позивач та подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати частково рішення суду та прийняти нове рішення, яким визнати мирову угоду від 09.06.2010 року, укладену між Котелевським ККП в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не дійсною та визнати заборгованість ОСОБА_2 перед відповідачем у розмірі 2749,49 грн. безпідставною та такою, яка підлягає скасуванню.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що протягом трьох місяців після набрання чинності мировою угодою, ОСОБА_2 свої зобовязання за нею виконував та сплачував щомісяця 300,00 грн., а ОСОБА_3 навіть не приступив до виконання своїх зобовязань.

Вважає, що мирова угода від 09.06.2010 року є розірваною, форма розірвання договору вчинена відповідно до вимог ст.639 ЦК України.

Також, апелянт вказує, що намагання ОСОБА_3 стягнути з позивача дебіторську заборгованість є безпідставним так як за нею сплинув строк позовної давності.

Окрім того, вважає неправомірним посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на те, що буцімто у справі не має підтвердження того, що субсидію позивачу не призначено саме через наявний борг перед Котелевським ККП, а не за іншими несплатами, оскільки вказаний факт, на думку апелянта, підтверджено повідомленням №02-2047 від 25.07.2017 року за підписом Начальника УСЗН Котелевської РДА ОСОБА_4.

У судовому засіданні позивач доводи, наведені в апеляційній скарзі, підтримав та прохав її задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, прохав її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З матеріалів справи убачається, вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами по справі, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 (стара назва вул. Жовтнева) в смт. Котельва Полтавської області.

Відповідно ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 16 червня 2010 року по справі за позовом Котелевського ККП Полтавської області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, визнано мирову угоду, укладену між Котелевським комбінатом комунальних підприємств та ОСОБА_2, за якою позивач - Котелевський ККП Полтавської області погоджується про надання ОСОБА_2 розстрочки на виконання рішення на 12 місяців з моменту затвердження даної угоди та зобов'язується протягом одного місяця з дня визнання цієї мирової угоди провести косметичний ремонт стелі в коридорі, ванній кімнаті та туалеті квартири АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2, а відповідач ОСОБА_2 визнає заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги по справі №2-83/10 за період з 01.01.2007 року по 01.02.2010 року в сумі 2749,49 коп. та зобов'язується погасити вказаний борг в сумі 2749,49 грн. за 12 місяців з моменту затвердження даної мирової угоди, по 229,14 грн. щомісячно.

Зобовязано сторін дотримуватися умов мирової угоди.

Провадження по справі Котелевського ККП Полтавської області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, закрито.

Вирішено питання судових витрат (а.с.9).

На виконання умов вказаної мирової угоди ОСОБА_2 сплатив 900,00 грн.: 300,00 грн. у червні 2010 року, 300,00 грн. у липні 2010 року, 300,00 грн. у серпні 2010 року, які в подальшому були зараховані Котелевським ККП для погашення поточної заборгованості позивача перед підприємством (а.с.19).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про скасування заборгованості позивача перед Котелевським ККП у розмірі 2749,49 грн. та зобов'язання відповідача списати вказану заборгованість з особистого рахунку ОСОБА_2 №1128113, місцевий суд вірно виходив із того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту свого цивільного права. При цьому вимога про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 737,48 грн. судом першої інстанції також була правомірно відхилена, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме з вини відповідача позивач втратив право на призначення йому субсидії, внаслідок чого зазнав вказаних збитків, матеріали справи не містять. Окрім того, враховуючи, що факт порушення прав позивача судом не встановлено та ОСОБА_2 не надано доказів спричинення йому моральної шкоди, у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди також було відмовлено.

Такі висновки відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої при розгляді справи №6-342цс15 від 11 листопада 2015 року, відповідно до частин першої, четвертої, п'ятої статті 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обовязків сторін та предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.

Ухвала суду про визнання мирової угоди є виконавчим документом і підлягає виконанню державною виконавчою службою лише в разі, якщо ця ухвала відповідає вимогам, передбаченим статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Системний аналіз частин першої, четвертої, п'ятої статті 175 ЦПК України, пункту 2 частини другої статті 17, статті 18, пункту 6 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» показав, що в разі невиконання однією зі сторін зобовязань за умовами мирової угоди, інша сторона угоди може звернутися до державної виконавчої служби для примусового виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди, якщо ця ухвала відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», але інша сторона угоди також не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. При цьому звернення заінтересованої особи до суду із зазначеним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні такого позову.

Для застосування передбаченої пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України підстави закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову.

Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави закривати провадження у справі.

З урахуванням наведеного, місцевим судом було правомірно не взято до уваги посилання ОСОБА_2 стосовно того, що заборгованість в сумі 2749,49 грн. виникла за період з 01.01.2007 року по 01.02.2010 року і визнана ним 09.06.2010 року шляхом підписання заяви про укладення мирової угоди, а тому не звернення Котелевського ККП до Державної виконавчої служби Котелевського району про примусове виконання мирової угоди від 09.06.2010 року в межах строку позовної давності в розумінні ст.257 ЦК України, є підставою для списання такої заборгованості з особового рахунку.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що, оскільки протягом трьох місяців після набрання чинності мировою угодою, ОСОБА_2 свої зобовязання за нею виконував та сплачував щомісяця по 300,00 грн., а ОСОБА_3 навіть не приступив до виконання своїх зобовязань, а тому мирова угода від 09.06.2010 року є розірваною, форма розірвання договору, вчинена відповідно до вимог ст.639 ЦК України, є безпідставним, оскільки законом не встановлено права сторони в односторонньому порядку розривати мирову угоду, затверджену судом. При цьому, законом визначено певний порядок спонукання до виконання умов мирової угоди, який жодною зі сторін не виконано.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає обєктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права повязане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання субєктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Тобто, законом передбачено, що особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретно визначеним способом захисту свого права, визначеним статтею 16 ЦК України..

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звертаючись до суду з позовом за захистом своїх прав, не врахував того, що він, за наявності порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи цивільного інтересу, може скористатись не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту.

З огляду на викладене та, відповідно до вимог ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року №237, місцевим судом правомірно визначено, що повноваження щодо списання з особового рахунку сум лежить саме на Котелевському ККП та покладення в судовому порядку обовязку на кредитора щодо їх списання діючим законодавством України не передбачено.

Твердження апелянта про те, що намагання ОСОБА_3 стягнути з позивача дебіторську заборгованість є безпідставним, оскільки за нею сплинув строк позовної давності, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Котелевський ККП не звертався до суду з позовом про спонукання до виконання умов мирової угоди та стягнення заборгованості за надані послуги в сумі 2749,49 грн., тобто з цього приводу спір між сторонами, під час якого сторона могла б подати заяву про застосування позовної давності, судом не розглядався.

За змістом ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 1192 ЦК України встановлено способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, за правилами якої з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобовязати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З наведеного вбачається, що обовязок доказування, у даному випадку наявність шкоди та її розмір лежить на позивачеві, а обовязок доказування відсутності його вини в заподіянні шкоди, відповідно, на відповідачеві.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів» від 18 серпня 2017 року №609, якою внесені зміни до Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» від 21 жовтня 1995 року №848, вбачається, що субсидія на наступний період не призначається у разі отримання інформації про прострочену понад два місяці заборгованість з оплати послуг, загальна сума якої перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З детального аналізу наявних у матеріалах справи доказів, не вбачається, що саме з вини відповідача позивач втратив право на призначення субсидії, а також що субсидія не була йому призначена саме через існування боргу перед Котелевським комбінатом комунальних підприємств, а не з інших підстав, які не дають право на отримання субсидії.

Відповідно до вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стосовно того, що вимоги позивача в частині відшкодування матеріальної шкоди (збитків), також відлягають відхиленню.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що з повідомлення №02-2047 від 25.07.2017 року за підписом начальника УСЗН Котелевської РДА ОСОБА_4, вбачається, що субсидію позивачу не призначено саме через наявний борг перед Котелевським ККП, а не за іншими несплатами, є безпідставними, оскільки з аналізу вказаного повідомлення (а.с.7) не вбачається, яка саме заборгованість позивача перед відповідачем стала підставою для відмови у призначенні субсидії, за який період та в якій сумі. А тому, оскільки матеріалами справи не доведеано, на підставі належних та допустимих доказами, що саме спірна заборгованість стала підставою для відмови у призначенні субсидії, то вказані доводи апелянта колегією суддів до уваги не приймаються.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна (немайнова) шкода відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Згідно розяснень, наданих у п.3 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку із ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку із незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми та при настанні інших негативних наслідків.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки матеріалами справи не підтверджено факт порушення прав позивача, завдання позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідача, не надано доказів спричинення моральної шкоди та наявності причинного-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні.

Окрім того, вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від встановлення факту порушення інших прав позивача, які рішенням суду встановлені не були, а тому стягнення моральної шкоди є безпідставним.

Інші доводи апеляційної скарги також не містить нових засобів доказування, не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Таким чином, суд першої інстанції повно та обєктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст.303,304,307,308,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, - відхилити.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2017 року, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ ОСОБА_1

СУДДІ: /підпис/ ОСОБА_5

/підпис/ ОСОБА_6

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1