Рішення № 71019074, 04.12.2017, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

______________

2/381/1543/17

381/3769/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області

в складі:

головуючого судді: Осаулової Н.А.,

за участю секретаря: Криворучко А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Фастів цивільну справу запозовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Факел» про виплату заробітної плати та проведення розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату у розмірі 20028,96 грн., компенсацію за втрату заробітної плати у звязку з інфляцією 875,72 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 17226,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн..

Свій позов мотивує тим, що з 01 лютого 2011 року він працював у ВАТ «Факел», яке згодом стало ПАТ «Факел». За період його роботи з січня по серпень 2017 рік, всупереч вимог трудового законодавства, відповідачем заробітна плата йому жодного разу не була виплачена. Позивач зазначає, що в день його звільнення 01 серпня 2017 року відповідач повинен був нарахували та виплатити всі належні йому суми. Відповідач також був зобовязаний у день звільнення ознайомити його про нараховані суми з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати за зазначити суму належну до виплати. Однак, в день звільнення виплата належних йому сум відповідачем здійснена не була, а лише було надано розрахунковий листок за серпень 2017 року, в якому не були враховані всі належні виплати, які повинні бути нараховані при звільненні. Позивач зазначає, що в розрахунковому листі за серпень 2017 року не наведено нарахування компенсації за втрату частини заробітної плати та не вказано, що сума заборгованості по заробітній платі та інших виплат з урахуванням серпня складає 20028,96 грн. до виплати, з якої вже вирахувані податки. Окрім того, позивач зазначає, що в довідці про заборгованість з виплати заробітної плати, яку відповідач йому надав, станом на 26.09.2017 року вказано, що сума належна йому до виплати становить 17734,31 грн., проте в розрахунковому листку за серпень 2017 року вказано 20028,96 грн.. Вважає, що відповідач в супереч законодавства України позбавляє його будь-якої можливості перевірити суми належні до виплати, а він жодним чином не може бути згідним з наведеною у довідці сумою та вбачає в цьому навмисне зменшення належних йому виплат. У звязку із затримкою належних йому виплат відповідач зобовязаний сплатити середній заробіток за весь час затримки, що на момент подачі позову до суду складає 17226,00 грн. окрім того, позивач вважає, що йому завдано моральну шкоду в розмірі 10000,00 гривень.

Між тим, 04 грудня 2017 року, позивачем через канцелярію суду було подано заяву про уточнення позовних вимог. В якій останній уточнив свої позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату у розмірі 20028,96 грн. (вже з вирахуваними податками та зборами), компенсацію за втрату затримки у звязку з інфляцією 1292,62 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 27248,40 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн..

В судовому засіданні позивач збільшені позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.11.2017 року позов визнав частково, посилаючись на свої письмові заперечення наявні в матеріалах справи. Так, у своїх запереченнях представник зазначає, що відповідач не заперечує проти позовних вимог в частинні стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 17734,71 грн. та в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 4990,68 грн..

Між тим, в даному судовому засіданні представник відповідача позов визнав в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, відповідно до частини 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Справи щодо захисту порушених, оспорюваних або невизнаних прав, свобод чи інтересів, що виникають із трудових відносин, за положеннями ст. 15 ЦПК України розглядаються судами у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України та КЗпП України.

Так, в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач працював з 01.02.2011 року у Відповідача на посаді електрогазозварника 6-го розряду енергоремонтної дільниці, проте 01.08.2017 року, згідно Наказу № 130-к (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) позивача було звільнено із займаної ним посади за власним бажання, у звязку із виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України. (а.с.9-10). Вказані обставини підтверджено та визнано в судовому засіданні представником відповідача, а тому відповідно до вимог ч.1 ст.61 ЦПК України вони доказуванню не підлягають.

За даними довідки від 09.10.2017 року за № 89, виданої Приватним підприємством «Факел», вбачається, що з січня 2017 року по серпень 2017 рік, включно позивачу було нараховано 21650,68 грн., а сума до сплати складає 17734,71 грн.. У вказаній довідці зазначено, що станом на 26.09.2017 року заборгованість з виплати заробітної плати становить 17734,71 грн..

Як вбачається з Розрахункового листка за Серпень 2017 року, ОСОБА_1, зазначено, що борг за підприємством на початок місяця складає 17761,46 грн., а на кінець місяця 20028,96 грн..

Так, позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі просив суд стягнути 20028,96 грн., які були зазначені в розрахунковому листі за серпень 2017 року.

Між тим, як вбачається з даного Розрахункового листка, він не містить дату його складання, підпис посадової особи яка його сформувала та печатку підприємства, що дало б змогу суду вважати його належним та допустимим доказом в сули ст. ст. 57-59 ЦПК України, а тому суд критично ставиться до вказаного Розрахункового листва та не бере до розгляду даний доказ.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст. 115 ч.1 КЗпП України).

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 18.10.2017) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 по справі №4-рп/2012.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Як передбачено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП).

Таким чином, під час судового розгляду справи, знайшли своє підтвердження доводи позивача про нараховану, але не виплачену заробітну плату при звільненні. Між тим, сам по собі факт відсутності коштів на підприємстві не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. До того ж, під час розгляду справи судом не встановлено вини ОСОБА_1, як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки розрахунку по заробітній платі.

Згідно довідки відповідача № 89 від 09.10.2017 р. заборгованість перед позивачем за вказаний період складає, з врахуванням проведених обов'язкових відрахувань та обов'язкових платежів до державного бюджету по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі, 17734 грн. 71 коп., а тому, оскільки у несвоєчасній виплаті грошових коштів по заробітній платі є вина відповідача, з чим його представник у судовому засіданні погодився, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача саме цю суму.

Відповідно до статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг.

Положеннями статті 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

В аспекті надання офіційного тлумачення положенням частини 2 статті 233 КЗпП України Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 зазначив, що працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (зі змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України N 958 (958-2001-п) від 09.08.2001; N 430 (430-2003-п) від 31.03.2003; N 35 (35-2012-п) від 25.01.2012), компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Враховуючи встановлені під час судового розгляду справи обставини, перевіривши наданий позивачем розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, суд приходить до висновку, що він проведений з урахуванням положень Порядку, а тому позовна вимога в частині стягнення з відповідача ПАТ «Факел» на користь позивача компенсації за втрату заробітної плати у звязку із інфляцією у розмірі 1292,62 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно пункту 20 № 13 від 24 грудня 1999 року постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з п.32 постанови у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до ч. 3 п. 2, п. 5, 8 Порядку середньомісячна заробітна плата, у випадку нарахування середньої заробітної плати за час затримки розрахунку, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналізуючи вищевикладене, оскільки відповідач вимог закону при звільненні позивача не виконав, не виплативши йому своєчасно заборгованість по заробітній платі при розрахунку в повному обсязі, тому суд вважає вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні такими, що підлягають задоволенню, однак суд не погоджується із заявленою позивачем сумою в розмірі 27248,40 грн., з наступних підстав.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи Довідки від 09.10.2017 року за № 89, заробітна плата позивача за останні 2 календарних місяці роботи складає 2818,78 гривень.

Відповідно до щорічного розрахунку норм тривалості робочого часу, у розрахунковому періоді з 01 червня 2017 року по 01 серпня 2017 року, складає 42 робочих дні, а тому середньоденна заробітна плата у вказаному періоді склала 67,11 грн. (2818,78 грн. / 42 дні.).

Окрім того, затримка по виплаті заробітної плати з дня звільнення по день винесення судом рішення, а саме з 01 серпня 2017 року по 04 грудня 2017 рік, становить 87 днів, таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 5838 грн. 57 коп. (2818.78 грн. / 42 дні = 67.11 грн. * 87 днів).

Враховуючи викладене, суд вважає у цій частині позовні вимоги слід задовольнити частково, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути 5838 грн. 57 коп. які виникли у звязку із затримкою розрахунку при звільненні.

Що ж стосується позовної вимоги про відшкодування позивачеві відповідачем ПАТ «Факел» моральної шкоди, то суд вважає дану вимогу не обґрунтованою, з наступних підстав.

У відповідності зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода - це шкода, заподіяна працівникові поведінкою особи, яку можна характеризувати як неетичну, таку, що суперечить системі поглядів і уявлень, які регулюють поведінку людей у суспільстві. Під моральною шкодою розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Під моральною шкодою слід розуміти також втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Так, статтею 237-1 КЗпП передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

У вказаній Постанові ПВСУ зазначено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються у випадках, коли право на її відшкодування передбачено спеціальним законодавством, зокрема: ст. 237-1 КЗпП та іншими (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Проте, позивачем всупереч норм чинного законодавства, не зазначено в чому саме полягає завдана йому моральна шкода, не надано доказів, які б підтверджували характер порушення його прав, доказів на підтвердження його моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв'язків, а тому, виходячи з вищенаведеного, суд, враховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості, вважає, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до статті 88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а тому з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп..

На підставі викладеного та, керуючись Конституцією України, ЗУ «Про оплату праці», ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159; ст. ст. 3, 4, 94-95, 115, 116, 117, 233, 238, 237-1 КЗпП, правовими позиціями ВСУ, рішенням КСУ № від 15.10.2013 № 9- рп/2013, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 15, 60,61, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Факел», код ЄДРПОУ 04601469 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 невиплачену заробітну плату при звільненні 17734 (сімнадцять тисяч сімсот тридцять чотири) грн. 71 коп., компенсацію за втрату зарплати у звязку з інфляцією 1292(одна тисяча двісті девяносто дві) грн.62 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі - 5838 (пять тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 57 коп..

В решті позову відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Факел», код ЄДРПОУ 04601469 на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ