Рішення № 71016363, 23.11.2017, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/3455/17

Провадження № 2/183/2477/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2017 року м. Новомосковськ Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Майної Г. Є.,

з секретарем – Данильченко Т. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Новомосковськ Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

21 липня 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого позивач посилається на те, що 24 квітня 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н, на підставі якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 600,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зі своєї сторони, банк виконав всі умови підписаного договору, і надав ОСОБА_1 кредит у зазначеному вище розмірі, однак, відповідач у порушення взятих на себе зобов’язань, своєчасно не сплачувала кредит та відсотки за користування кредитом, в результаті чого станом на 31 травня 2017 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 12 755,61 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 101,93 грн., заборгованості з процентів за користування кредитом у розмірі 8 370,08 грн., заборгованості за пенею та комісією у розмірі 3 200,00 грн., фіксованої частини штрафу у розмірі 500,00 грн. та процентної складової штрафу у розмірі 583,60 грн.

Зазначену суму, а також судові витрати позивач просить стягнути з відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги не визнала, у їх задоволенні просила відмовити та надала суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких посилається на те, що 24 квітня 2013 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" був укладений кредитний договір № б/н на суму 600 грн., строком на 12 місяців, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Вважає, що свої обов’язки перед банком вона виконала, оскільки сплатила 863 гривні відповідно до графіку погашення заборгованості, останній платіж здійснила 13 серпня 2014 року і у виписці в розрахунку заборгованість становила 0,00 грн., що також зазначено в розрахунку заборгованості станом на 13 серпня 2014 року, який міститься в матеріалах справи. Є незрозумілою сума боргу у розмірі 101,93 грн., яка утворилась з 13 серпня 2014 року, про яку банк жодного разу її не сповістив. Крім того, розрахунок заборгованості, наданий позивачем не відповідає виписці за її картою/рахунком, також посилалась на порушення позивачем строку позовної давності, оскільки заборгованість виникла з 30 серпня 2013 року, а позивач звернувся до суду 12 липня 2017 року (а.с. 45-46).

На підставі неявки осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, і журнал судового засідання не ведеться.

Суд, дослідивши зібрані письмові докази, дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Судом установлено, що 24 квітня 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 було укладено договір шляхом написання заяви, яка разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, тарифами становить договір про надання банківських послуг, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну та спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю 3 роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність тривалістю один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Заперечуючи обставини позову, відповідач у своїх письмових запереченнях просила суд застосувати до позовних вимог банку строк позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, висвітленої в рішенні "Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийняті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права,позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії").

ОСОБА_1 не виконала своїх зобов’язань за вказаним договором, унаслідок чого в неї перед ПАТ КБ "ПриватБанк" 30 серпня 2013 року виникла прострочена заборгованість за кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим позивачем суду разом із позовною заявою (а.с. 3).

ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права у липні 2017 року, тобто зі спливом трирічного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, оскільки позивачу відмовлено в позові, то судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Судові витрати позивачу не відшкодовувати.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області апеляційної скарги протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а особами відсутніми в судовому засіданні - з наступного за днем вручення його копії.

Суддя Г.Є. Майна