Рішення № 71015994, 12.12.2017, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/1226/14-ц

Провадження №2/0203/18/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2017 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – П'ята дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи – ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Центральна районна в місті Дніпрі рада, ОСОБА_5, про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання особи добросовісним набувачем,

у с т а н о в и в:

25 лютого 2014 року позивачка звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, третя особа – П'ята дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у жовтні 2012 року помер дядько позивачки, ОСОБА_8, після чого відкрилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1. Протягом шестимісячного строку позивачка звернулася з відповідною заявою до нотаріуса, проте оформити спадкові права не змогла, оскільки свідоцтво про право власності приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 протиправно було видано ОСОБА_3, який насправді не є спадкоємцем. Після того, як останній дізнався про майнові претензії позивачки, відбулося наступне відчуження спірної квартири ОСОБА_7 Викладені обставини стали причиною звернення позивачки до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_3, визнання за позивачкою права власності на спірну квартиру у порядку спадкування за законом, витребування спірної квартири з незаконного володіння ОСОБА_7, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_7 на спірну квартиру (т. 1 а.с.а.с. 4 – 10).

07 листопада 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи – ОСОБА_4 (попереднє прізвище – ОСОБА_7), приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Центральна районна в м. Дніпрі рада, ОСОБА_5, про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_5 були сусідами ОСОБА_8 Між ними склалися дружні взаємини, а від 2007 року ОСОБА_8 ставився до позивача та його дружини як до сина та дочки. Подружжя ОСОБА_5 доглядали за ОСОБА_8, оскільки той тяжко хворів, а після смерті організувало його поховання. За життя ОСОБА_8 запропонував ОСОБА_3 укласти договір довічного утримання, проте не встиг через свою смерть. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.06.2013 року було встановлено факт спільного проживання ОСОБА_3 разом з ОСОБА_8 протягом п’яти років до смерті, після чого позивач звернувся до нотаріуса і отримав свідоцтво про право на спадщину, проте згодом за апеляційною скаргою ОСОБА_1 це рішення було скасовано. Викладене стало причиною звернення ОСОБА_3 із зустрічним позовом про встановлення факту його проживання разом з ОСОБА_8 від 2007 року по день його смерті (т. 2 а.с.а.с. 55 – 61).

07 листопада 2016 року ОСОБА_4 також звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання особи добросовісним набувачем. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 є власником спірної квартири, яку вона придбала за договором купівлі-продажу у ОСОБА_3 Договір був посвідчений нотаріусом, за формою і змістом відповідає закону, а за ним вона передала продавцеві певні кошти. Між тим, ОСОБА_1 у суді намагається оспорити право власності позивачки на квартиру, що стало причиною її звернення до суду із зустрічним позовом про визнання її добросовісним набувачем спірного майна (т. 2 а.с.а.с. 42 – 47, 217).

У судовому засіданні ОСОБА_1, її представник підтримали первісний позов, заперечували проти задоволення зустрічних позовних вимог.

Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 у суді заперечував проти первісних позовних вимог, просив задовольнити зустрічні позови.

ОСОБА_3, його представники у судовому засіданні підтримали зустрічний позов, не заперечували проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, заперечували проти первісного позову.

Представниця ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримала зустрічний позов, не заперечувала проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, заперечувала проти первісного позову.

Представник П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 до суду не з’явилися, звернувшись із заявами про розгляд справи за їх відсутності (т. 1 а.с.а.с. 77, 79, 232, т. 2 а.с.а.с. 2, 111, 191, 200, 222, 234).

Представник Центральної районної в м. Дніпрі ради до суду також не з’явився, був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що первісний позов підлягає задоволенню, а зустрічні позовні вимоги – залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 доводиться племінницею ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 104-звор., 107, 110, 111-звор., т. 2 а.с. 130).

21 жовтня 2012 року ОСОБА_8 помер (т. 1 а.с.а.с. 105, 106, 116-звор.).

ОСОБА_8 за життя на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12.11.2001 року, виданого управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради на підставі розпорядження №5/168-2001, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.09.2012 року, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 і зареєстрованого у реєстрі за №6089, належала квартира АДРЕСА_2 (після перейменування – Менахем-Мендл Шнеєрсона) у м. Дніпропетровську (після перейменування – Дніпро) (т. 2 а.с.а.с. 85, 86, 88, 131).

Батько ОСОБА_1 і рідний брат ОСОБА_8, ОСОБА_10, помер 13.11.1990 року (т. 2 а.с.а.с. 96-звор., 130).

08 лютого 2013 року ОСОБА_1 звернулася до П'ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті дядька, і того ж дня за її заявою було відкрито спадкову справу (т. 1 а.с.а.с. 15, 102-звор., 104).

27 березня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8, і того ж дня за його заявою було відкрито спадкову справу (т. 1 а.с. 30).

14 травня 2013 року П'ята дніпропетровська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_1 про відмову видати свідоцтво про право на спадщину у зв’язку з відсутністю у неї правовстановлювальних документів на спадкову квартиру (т. 1 а.с. 111).

17 червня 2013 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі №203/3226/13-ц було ухвалене рішення, яким встановлено факт проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_8 однією сім’єю від 2007 року по 21.10.2012 року (т. 2 а.с.а.с. 98, 99).

04 липня 2013 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 видав на ім’я ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8, за яким ОСОБА_3 набув право власності на спадкову квартиру. Свідоцтво було видано на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.06.2013 року (т. 1 а.с. 29).

10 липня 2013 року між ОСОБА_3 і рідною сестрою його дружини, ОСОБА_7 (після одруження – ОСОБА_4) було укладено договір купівлі-продажу, за яким остання придбала у ОСОБА_3 спірну квартиру. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі за №856 (т. 1 а.с. 31, т. 2 а.с.а.с. 50, 52, 53).

04 лютого 2014 року апеляційний суд Дніпропетровської області своєю ухвалою скасував рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.06.2013 року і залишив без розгляду заяву ОСОБА_3 про встановлення факту його проживання з ОСОБА_8 однією сім’єю до дня його смерті (т. 1 а.с.а.с. 17 – 21).

Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою статті 1222 ЦК спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

У відповідності зі статтею 1258 ЦК спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За правилами, встановленими статтею 1262 ЦК, у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Частиною третьою статті 1266 ЦК передбачено, що племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що після смерті ОСОБА_8 право на спадкування виникло лише у його племінниці (ОСОБА_1М.) як спадкоємиці за правом представлення тієї частки спадщини, яка належала б за законом її батькові (братові спадкодавця), якби він був живим на час відкриття спадщини (друга черга).

За змістом статей 1268, 1270 ЦК спадкоємець прийняв спадщину, якщо він подав нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначена дія повинна бути вчинена протягом шести місяців від дня відкриття спадщини.

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 протягом шести місяців від дня смерті дядька звернулася до П’ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори, а тому, у розумінні закону, прийняла спадщину і мала набути на неї право з видачею відповідного свідоцтва.

Між тим, таке свідоцтво було видане ОСОБА_3, який надав при цьому рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.06.2013 року про встановлення факту його проживання разом з ОСОБА_8 протягом п’яти років до дня його смерті.

Аналізуючи спірні правовідносини з видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину, суд виходить з наступного.

Підставами для видачі приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вказаного свідоцтва стали відсутність інших спадкоємців та рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.06.2013 року.

Утім, суд вважає свідоцтво про право на спадщину від 04.07.2013 року таким, що було видано з порушенням матеріального закону, оскільки на момент звернення ОСОБА_3 до нотаріуса 27.03.2013 року у Спадковому реєстрі вже містився запис про реєстрацію спадкової справи №54140684 за заявою ОСОБА_11 від 08.02.2013 року (т. 1 а.с. 14).

Крім того, при зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 повідомив, що інших спадкоємців у ОСОБА_8 не лишилося. Між тим, ще до звернення до нотаріуса ОСОБА_3 було достеменно відомо про існування племінниці спадкодавця – ОСОБА_1 Цей факт був встановлений апеляційним судом Дніпропетровської області 04.02.2014 року під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.06.2013 року, ухвалене у цивільній справі №203/3226/13-ц (т. 1 а.с. 47).

Більш того, само рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.06.2013 року було скасоване ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.02.2014 року, яка набрала законної сили. Ця обставина свідчить про нікчемність усіх юридичних наслідків, які настали на виконання рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.06.2013 року.

Викладені висновки є безумовною підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 04.07.2013 року та визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру у порядку спадкування за законом після смерті її дядька.

Відповідно до статті 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 330 ЦК якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У відповідності з частиною першою статті 388 ЦК якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Зміст приведених норм у контексті встановлених вище фактів та обставин дає суду підстави дійти висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про витребування спадкової квартири з незаконного володіння ОСОБА_4 Цей висновок насамперед ґрунтується на тому, що квартира була передана за відплатним договором, була придбана останньою в ОСОБА_3, який не мав права її відчужувати, про що ОСОБА_4 не знала і не могла знати.

При цьому про недобросовісність дій ОСОБА_3 при оформленні спадкових прав та подальшого їх відчуження додатково свідчить те, що договір купівлі-продажу успадкованої квартири був укладений у терміновому порядку за шість днів після отримання свідоцтва про право на спадщину.

Ураховуючи викладене, суд вважає за можливе задовольнити й похідну від попередніх вимог позовну вимогу про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру.

Розв’язуючи спір у частині зустрічного позову ОСОБА_3, суд виходить з того, що встановлені у судових засіданнях обставини свідчать про те, що позивач за зустрічним позовом та його дружина насправді не проживали спільно з ОСОБА_8 та його дружиною від 2007 року у розумінні частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі – СК), не були пов’язані з ними спільним побутом та не мали взаємних прав та обов’язків.

Такий висновок підтверджується, зокрема, змістом позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення з неї компенсації витрат, пов’язаних з утриманням, доглядом, лікуванням та похованням ОСОБА_8, поданої до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. У заяві ОСОБА_3, серед іншого зазначив, що він разом з дружиною почав доглядати за ОСОБА_8 лише після поховання його дружини 24.11.2011 року (т. 1 а.с.а.с. 24 – 26).

Про викладене додатково свідчить ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.02.2014 року, якою також встановлено ці обставини.

Крім цього, безпідставність зустрічного позову підтверджується й тим, що, звертаючись 18.04.2013 року до П’ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою кредитора спадкодавця, ОСОБА_3 зазначив, що здійснював догляд та лікування ОСОБА_8 від 2008 року (а не від 2007 року, як зазначено у зустрічному позові), що свідчить про його непослідовність у твердженнях і надуманість доводів (т. 1 а.с. 109).

Таким чином, зустрічний позов ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення.

При цьому суд критично ставиться до показань свідків ОСОБА_3, допитаних судом, оскільки вони жодним чином не підтверджують наявність ознак, визначених у частині другій статті 3 СК.

Крім того, відмовляючи ОСОБА_3 у зустрічному позові, суд звертає його увагу на те, що задоволення заявленого ним позову не може вплинути на спадкові права ОСОБА_1, оскільки суд при розгляді справи обмежений принципом диспозитивності (стаття 11 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК)), а вимогу про усунення ОСОБА_1 від спадщини або зміну черговості спадкування ОСОБА_3 заявлено не було.

Вирішуючи спір у частині зустрічного позову ОСОБА_4, суд виходить з наступного.

За правилами, встановленими статтею 4 ЦПК, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною першою статті 11 ЦПК передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом частин першої, другої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В якості способу захисту порушеного права ОСОБА_4 визначила вимогу про визнання її добросовісним набувачем спірного нерухомого майна. Між тим, такий спосіб не відповідає вимогам ані частини другої статті 16 ЦК, ані будь-якого іншого закону.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_4 у задоволенні зустрічного позову, оскільки нею обрано невірний спосіб захисту порушеного права.

Керуючись статтями 4 – 11, 15, 18, 57 – 60, 169, 208, 209, 212 – 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – П'ята дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації задовольнити.

Визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 04 липня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстроване у реєстрі за №1170 (спадкова справа №9/2013), за яким ОСОБА_3 набув у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, який помер 21 жовтня 2012 року, право власності на квартиру АДРЕСА_3, недійсним.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1) право власності на квартиру АДРЕСА_4 у порядку спадкування за законом після смерті дядька, ОСОБА_8, який помер 21 жовтня 2012 року.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 (РНОКПП – НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1) квартиру АДРЕСА_4.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 (РНОКПП – НОМЕР_2) на квартиру АДРЕСА_5 (Мініна) у місті Дніпрі (Дніпропетровську), здійснену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження від 10 липня 2013 року №3825548 (запис про право власності №1592252).

ОСОБА_3 у зустрічному позові до ОСОБА_1, треті особи – ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Центральна районна в місті Дніпрі рада, ОСОБА_5, про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини відмовити.

ОСОБА_4 у зустрічному позові до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання особи добросовісним набувачем відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 223 ЦПК, і може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його постановлення. У разі якщо рішення було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення складено 15 грудня 2017 року.

Суддя М.О. Католікян