Ухвала суду № 71014315, 29.11.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/3226/11

Головуючий у 1-й інстанції: Альчук М.П.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Боровицького О. А.

суддів: Гонтарука В. М. Драчук Т. О.

при секретарі: Александровій К.В.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_2

представників відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Калинівський машинобудівний завод" до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

В липні 2011 року приватне акціонерне товариство "Калинівський машинобудівний завод" звернулось в суд з позовом до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправними та скасувати повністю податкових повідомлень-рішень Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області № 0000022301/0 від 28.01.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 4196058,00 грн. та №0000032301/0 від 28.01.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 81461,00 грн. (з них за основним платежем 65169 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 16292 грн.).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Козятинської обєднаної державної податкової інспекції Вінницької області № 0000022301/0 від 28.01.2011 року та № 0000032301/0 від 28.01.2011 року; стягнуто з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства "Калинівський машинобудівний завод" 3 грн. 40 коп. судових витрат.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з вимогою - скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2011 року та постановити нову якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі, апелянт посилається зокрема на те, що при розгляді справи та прийнятті рішення судом не було надано належної оцінки певним обставинам справи, які мають значення, а саме той факт, що у контрагентів позивача відсутні офісні приміщення, трудові ресурси, складські приміщення, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ; у результаті порушених кримінальних справ у відношенні контрагентів позивача в них було вилучено печатки; не досліджено реальність поставки ТМЦ від контрагентів позивача; не взято до уваги постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 07.06.2011 року, в якій зафіксовано, що в діях директора ПАТ "Калинівський машинобудівний завод" вбачаються ознаки злочину щодо ухилення від сплати податків.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які зявились до суду апеляційної інстанції, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, з 24.12.2010 року по 04.01.2011 року проведено документальну невиїзну перевірку закритого акціонерного товариства "Калинівський машинобудівний завод" щодо господарських взаємовідносин з ТОВ "Будтехнолюкс", ТОВ "Нафта-ХХІ" та ТОВ "НТЦ "Сінергія" за період з 01.01.2008 року по 30.06.2010 року, за наслідками якої складено акт перевірки № 1/23/25494693 від 10.01.2011 року.

Перевіркою встановлено заниження позивачем податку на прибуток в сумі 3356846 грн. та податку на додану вартість в сумі 65169 грн., оскільки податковим органом не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в звязку з відсутністю відповідних документів, що засвідчують транспортування металопрокату, який використовується у господарській діяльності ЗАТ "Калинівський машинобудівний завод". В звязку з цим перевіряючим зроблено висновок про відсутність реальної поставки товару, а саме: позивачем перераховувались кошти контрагентам, які в свою чергу виписували йому накладні не поставляючи при цьому товар, а відтак на думку податкового органу господарські операції позивача носили безтоварний характер, що в свою чергу дає підстави стверджувати про нікчемність правочинів вчинених ЗАТ "Калинівський машинобудівний завод".

На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 28.01.2011 року № 0000022301/0 про донарахування податку на прибуток в сумі 3356846 грн. за основним платежем та 839212 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також № 0000032301/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 65169 грн. та 16292 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день судового розгляду справи закрите акціонерне товариство "Калинівський машинобудівний завод" реорганізовано у приватне акціонерне товариство "Калинівський машинобудівний завод", яке є його правонаступником (т. 3 а.с. 120-122, 123, 124, 125-126).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем не доведено правомірність прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень. Акт перевірки, на підставі якого відповідачем винесено спірні податкові повідомлення-рішення, містить припущення та не містить підтверджуючих доказів щодо відсутності наміру у сторін на створення правових наслідків, щодо безтоварності господарських операцій, щодо невиконання позивачем та контрагентами взятих на себе зобовязань, тоді як, правочини між позивачем та контрагентами відповідають вимогам чинного законодавства України, при їх укладенні сторонами досягнуто згоди з усіх суттєвих умов, предметом правочинів є товари, що не обмежені в цивільному обороті України, правочини реально сторонами було виконано, товар передано, грошові кошти сплачено, сторонами не заперечується що вид товару (металопрокат) характерний для здійснення господарській діяльності позивача. В акті не наведено жодного доказу протилежного. За вказаних обставин, висновки Козятинської ОДПІ, що правочини, укладені між позивачем та контрагентами не спричинили реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, спростовуються вищевикладеним.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на таке.

Оосновними видами діяльності ПАТ "Калинівський машинобудівний завод" згідно довідки АБ №405353 з ЄДРПО від 17.05.2011 року є виробництво і монтаж машин та устаткування для перероблення сільгосппродуктів, оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, будівництво будівель, електромонтажні роботи та газопровідні роботи.

Підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0000022301/0 від 28.01.2011 року та № 0000032301/0 від 28.01.2011 року слугувало те, що господарські операції між позивачем та окремими його контрагентами, а саме: ТОВ "Будтехнолюкс", ТОВ "Нафта-ХХІ" та ТОВ "НТЦ "Сінергія" є недійсними. Основним аргументом яким обґрунтовує свою позицію відповідач є те, що господарські операції здійснені ПАТ "Калинівський машинобудівний завод" не спричинили реального настання правових наслідків, а тому відповідно до норм Цивільного кодексу України такі правочини є недійсними, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними (стаття 228 ЦК України).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Калинівський машинобудівний завод" укладено договір від 01.04.2010 року з TOB "Будтехнолюкс", 8 договорів з 01.05.2009 року по 05.05.2010 року з TOB "Нафта-ХХІ" та 11 договорів протягом часу з 02.04.2009 року по 02.03.2010 року TOB "НТЦ "Сінергія" про поставку металопрокату згідно специфікації передбаченої відповідними додатками до договорів.

Згідно із умовами контрактів, укладених з ТОВ "Будтехнолюкс", ТОВ "Нафта-ХХІ" та ТОВ "НТЦ Сінергія", постачання металопрокату здійснювалось на умовах склад "Покупця". Із залучених до матеріалів справи карток складського обліку матеріалів за 2008-2010 роки вбачається належність оприбуткування поставленого металопрокату вищевказаними контрагентами, зокрема містяться записи про вид товару, його кількість дати поставки, номери документів.

Як вбачається з виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідоцтв про реєстрацію платника податку на додану вартість (т. 1 а.с. 150-161) вищевказані товариства у перевіряємому періоді були зареєстровані у встановленому законом порядку, були платниками ПДВ, а тому мали право на момент вчинення господарської операції виписувати податкові накладні.

На підтвердження факту одержання товару за вказаними правочинами позивачем надано видаткові та податкові накладні, платіжні доручення та банківські виписки, що були також предметом дослідження податковим органом під час перевірки (т. 1 а.с. 168 - т. 3 а.с. 119).

Загальну суму витрат за вказаними правочинами позивачем включено до складу валових витрат, а суми податку на додану вартість по операціях з контрагентами віднесено до складу податкового кредиту.

Таким чином, правочини ПАТ "Калинівський машинобудівний завод" з контрагентами підтверджені податковими накладними, які містять всі реквізити, передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 165 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення". Позивач на момент здійснення господарських операцій знаходився на податковому обліку як платник ПДВ, його свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення цих господарських операцій не було анульоване, правочини з цим субєктом господарювання, а також первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними.

Як вбачається з відповідей прокуратури Заводського району м. Дніпродзержинська (т. 1 а.с. 162-164), кримінальні справ відносно посадових осіб TOB "Будтехнолюкс", TOB "Нафта-XXI" та TOB "НТЦ Сінергія" не порушувались, печатки, реєстраційні документи та документи первинного обліку не вилучались, що спростовує твердження податкового інспектора про вилучення печаток та порушення кримінальних справ стосовно вказаних контрагентів позивача.

Відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару. Більш того, податковим органом в ході перевірки не було встановлено, що саме позивач повинен був здійснювати розвантаження товару, або оплачувати вартість його поставки, тобто являвся вантажоодержувачем за умовами відповідних правочинів, як і не було встановлено, що ТОВ "Будтехнолюкс", ТОВ "Нафта-ХХІ" та ТОВ "НТЦ "Сінергія" передавали призначений для позивача товар будь-якій транспортній організації для перевезення, і, відповідно, являлись вантажовідправником.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції підставно не взято до уваги посилання представників відповідача на постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 07.06.2011 року, якою звільнено від кримінальної відповідальності директора ПАТ "Калинівський машинобудівний завод" ОСОБА_5 та закрито кримінальну справу відносно нього за ст. 212 ч. 3 КК України за ухилення від сплати податків, оскільки, як встановлено під час розгляду справи, обвинувачення у кримінальній справі жодній особі не предявлялось, а для висновку про нікчемність договорів необхідно мати належні та допустимі докази щодо наявності умислу платника податків або його контрагентів на момент укладання та вчинення спірних правочинів. Таким доказами може бути лише вирок суду у кримінальній справі.

Відповідно до пунктом 5.1 статті 5 Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до абз. 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку щодо оподаткування прибутку підприємств встановлені статтею 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 якої встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість судом першої інстанції встановлено наявність всіх необхідних первинних бухгалтерських документів щодо здійснення позивачем господарських операцій за перевіряємий період за договорами укладеними з ТОВ "Будтехнолюкс", ТОВ "Нафта-ХХІ" та ТОВ "НТЦ "Сінергія", а саме: видаткових та податкових накладних, документів, що підтверджують розрахунки за поставлені ТМЦ.

Згідно пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Згідно підпункту 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. А згідно підпункту 7.2.3 цього Закону - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної належними суб'єктами господарювання та не позбавлено платника податку права на включення до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна.

З акту перевірки вбачається, що позивач включив до податкового кредиту виплати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними оформленими відповівдно до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Законом України «Про податок на додану вартість».

Оскільки законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, висновок відповідача про допущення порушень позивачем при включені до податкового кредиту сум податку на додану вартість в результаті чого донарахування податку на додану вартість є неправомірним.

При цьому, судовою колегією відхиляються як необґрунтовані твердження податкового органу про нікчемність правочинів укладених з TOB "Будтехнолюкс", TOB "Нафта-XXI" та TOB "НТЦ Сінергія" , оскільки зазначені обставини матеріалами справи не підтверджено.

Слід також зауважити, що відповідальною за сплату податку на додану вартість до бюджету є особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи, тому припущення податкового органу щодо здійснення операцій, що не мають реального товарного характеру по ланцюгу постачання ТМЦ та послуг не встановлено законом як перешкоду для отримання бюджетного відшкодування ПДВ при відсутності встановлених порушень вимог закону безпосередньо перевіреним платником податку.

Таке правозастосування відповідає практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовуються судами України при розгляді справ, наряду з Конвенцію (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), як джерело права.

Так, в рішенні від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України Європейський суд з прав людини вказав, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. При цьому Суд не прийняв зауваження Уряду щодо загальної практики відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000022301/0 від 28.01.2011 року та № 0000032301/0 від 28.01.2011 року.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковий орган в ході розгляду справи в суді не довів обставини, на яких ґрунтуються їх заперечення.

Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 201 - 204 КАС України.

Згідно зі статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

У відповідності до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області, залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2011 року, без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 05 грудня 2011 року .

Головуючий суддя/підпис/ ОСОБА_1

Судді/підпис/ ОСОБА_6

/підпис/ ОСОБА_7

З оригіналом згідно:

секретар