Ухвала суду № 71011343, 11.12.2017, Селидівський міський суд Донецької області

242/4898/17

2-з/242/23/17

УХВАЛА

Іменем України

11 грудня 2017 року Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Переясловської Ю.А., при секретарі Островерховому Д.С., розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства «Термолайф» про забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Термолайф» до ОСОБА_1 про стягнення грошової заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Селидівського міського суду Донецької області знаходиться цивільна справа за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Термолайф» до ОСОБА_1 про стягнення грошової заборгованості.

11.12.2017 року до суду від ПрАТ «Термолайф» надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить накласти арешт на грошові кошти, належні відповідачу, ОСОБА_1, в розмірі, що відповідає розміру грошової заборгованості в сумі 486 586 грн. 46 коп. та штрафних санкцій за прострочення повернення грошової позики – 414 249 грн. 34 коп., що є на рахунках відповідача.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які приймають участь у справі, може прийняти міри по забезпеченню позову. Забезпечення позову можливе у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Частиною 2 ст. 151 ЦПК України передбачено, що в заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, із обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до ч. 4 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Слід також зазначити, що статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 р. відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до частини 4 статті 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно частини 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд, дослідивши обґрунтування вищевказаної заяви, вважає, що підстав для задоволення заяви про забезпечення позову немає, оскільки заявником не надано жодних доказів у підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що майнове право особи завжди нерозривно пов’язане із відповідним майном, найменування якого дозволяє персоніфікувати та чітко визначити таке право особи. Позивач просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що є на його рахунках, натомість не наводить жодної підстави вважати, що такі рахунки відповідача існують, не надає жодного доказу в підтвердження даного факту та не зазначає в своїй заяві номера рахунків та відділення банків чи то інших фінансових установ, де знаходяться грошові кошти відповідача. Посилання позивача на повноваження державного виконавця відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» не спростовують висновку суду про недостатню обґрунтованість заяви про забезпечення позову відповідно до вимог ст.ст. 151, 152 ЦПК України.

Одночасно, відповідно до положень ч. 3 ст. 152 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Слід наголосити, що відсутність вищевказаної інформації також унеможливлює вирішення питання щодо співмірності заявлених позовних вимог із заходами забезпечення позову.

Відповідно до абз. 3 ч. 4 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

За таких обставин, суд вважає, що в задоволенні заяви ПрАТ «Термолайф» про забезпечення позову слід відмовити.

На підставі вищезазначеного та керуючись ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, ст. ст. 151, 153 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Термолайф» про забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Термолайф» до ОСОБА_1 про стягнення грошової заборгованості – відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Селидівський міський суд Донецької області протягом п'яти днів з дня її проголошення, у разі, якщо ухвалу було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, то апеляційна скарга подається в той же строк з дня отримання копії ухвали.

Суддя