Рішення № 71006501, 12.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів – Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі – Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи – ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», про визнання припиненими майнових прав на житловий будинок, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання припиненими майнових прав на житловий будинок, мотивуючи тим, що 20 липня 2005 року рішенням №197 Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області TOB «МБК «Україна-Канада» було дозволено будівництво житлового будинку загальною площею 238.6 кв.м за індивідуальним проектом 28-08-2006-АС по вул.Соснова,17 в сел.Ювілейне на земельній ділянці загальною площею 1.500 кв.м. 29 жовтня 2006 року районним архітектором Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області забудовнику в особі TOB «МБК «Україна-Канада» був виданий будівельний паспорт на забудову земельної ділянки №2736/04 та 22 серпня 2006 року між ОСОБА_3 та TOB «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» був укладений договір будівельного підряду №39/06-ПД/ЗК. Підрядник виконав лише підготовчі земельні роботи із закладення стрічкового фундаменту, після чого припинив здійснення будь-яких дій щодо будівництва житлового будинку, на даний час TOB «МБК «Україна-Канада» є банкрутом.

Вказувала, що 27 листопада 2009 року право власності на цю земельну ділянку, як вільну від забудови, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за номером 2320, перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 без обмежень та обтяжень, останнім на даній земельній ділянці був побудований індивідуальний житловий будинок загальною площею 299.9 кв.м, введений в експлуатацію на підставі рішення виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області №193 від 19 травня 2010 року та зареєстрований як об'єкт права власності комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровського району за реєстраційним номером 30725797 на підставі рішення виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області №253 від 16 червня 2010 року.

Зазначала, що на підставі укладеного між нею та ОСОБА_4М договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за номером 2479 від 25 червня 2010 року, до неї перейшло право власності на земельну ділянку площею 0.15 га та житловий будинок площею 299.9 кв.м по вул.Соснова 17 в сел.Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Посилаючись на те, що у травні 2012 року вона дізналася, що належний їй на праві власності житловий будинок площею 299.9 кв.м обтяжений іпотекою на підставі укладеного між іпотекодавцем ОСОБА_3 та іпотекодержателем ЗАТ «Агробанк» договору іпотеки майнових прав №88.840.06.19.1, втім предметом іпотеки є майнові права ОСОБА_3 на житловий будинок площею 359 кв.м, похідні від укладеного між ОСОБА_3 та TOB «МБК «Україна-Канада» договору будівельного підряду №39/06-ПД/ЗК від 22 серпня 2006 року, майнові права ОСОБА_3 на предмет іпотеки не були реалізовані на момент відчуження вільної від забудови земельної ділянки ОСОБА_4, а новостворений останнім житловий будинок не має матеріально-правового зв'язку з предметом укладеного між ОСОБА_7 та ЗАТ «Агробанк» договору іпотеки, а обтяження належного їй на праві власності житлового будинку іпотекою позивач вважає необґрунтованим та незаконним, а тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати припиненими з 27 листопада 2009 року майнові права ОСОБА_3 на житловий будинок №17 площею 359 кв.м. по вул.Соснова в смт.Слобожанське (Ювілейне) Дніпровського (Дніпропетровського) району Дніпропетровської області.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені у повному обсязі.

В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі – ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»), посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Згідно з п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України апеляційна інстанція скасовує рішення якщо судом неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.292 ЦПК України особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 22 серпня 2006 року між ОСОБА_3 та TOB «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» був укладений договір будівельного підряду №39/06-ПД/ЗК, за умовами якого підрядник, в особі «МБК «Україна-Канада», брав на себе зобов'язання побудувати індивідуальний житловий будинок на земельній ділянці площею 0.15 га по вул.Соснова,17 в сел.Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Підрядник виконав підготовчі земельні роботи із закладення стрічкового фундаменту, після чого припинив здійснення будь-яких дій щодо будівництва житлового будинку, таким чином житловий будинок площею 359.0 кв.м по вул.Соснова,17 в сел.Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області побудований не був (а.с.8-9,10-11).

На даний час TOB «МБК «Україна-Канада» є банкрутом, відповідно до рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2013 року у справі №Б 29/334-09, що набрало чинності 17 січня 2013 року, розпочата санація боржника та призначений керуючий санацією.

22 вересня 2009 року ОСОБА_3 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,150 га, розташовану по вул.Соснова,17 в смт.Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області (а.с.12).

27 листопада 2009 року право власності на цю земельну ділянку, як вільну від забудови, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за номером 2320, перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 без обмежень та обтяжень (а.с.13).

ОСОБА_4 на даній земельній ділянці був побудований індивідуальний житловий будинок загальною площею 299.9 кв.м, введений в експлуатацію на підставі рішення виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області №193 від 19 травня 2010 року та зареєстрований як об'єкт права власності комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровського району за реєстраційним номером 30725797 на підставі рішення виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області №253 від 16 червня 2010 року.

Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за номером 2479 від 25 червня 2010 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, до останньої перейшло право власності на земельну ділянку площею 0.15 га та житловий будинок площею 299.9 кв.м по вул.Соснова,17 в смт.Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області (а.с.17,18).

Також з матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 2006 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «Агробанк» у якості забезпечення належного виконання умов кредитного договору №88.840.06.19 від 14 вересня 2006 року було укладено іпотечний договір №88.840.06.19.1.

За умовами даного іпотечного договору ОСОБА_3 передала в іпотеку майнові права на незакінчений будівництвом індивідуальний житловий будинок загальною площею 359 кв.м, який будується на земельній ділянці 0,15га по вул.Соснова,17 в смт.Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Загальна вартість предмету іпотеки 1.068.039 грн. (а.с.19-21).

16 грудня 2011 року ПАТ «Банк Восток», який є правонаступником усіх прав та обов’язків ПАТ «Хоум ОСОБА_8», ЗАТ «Хоум ОСОБА_8» та ЗАТ «Агробанк», відступило всі права вимоги за кредитним договором від 14 вересня 2006 року та іпотечним договором від 14 вересня 2006 року, укладеними з ОСОБА_3, ТОВ «ОСОБА_8 Фінанс» (а.с.22,23).

17 лютого 2014 року за договором про відступлення права вимоги грошових зобов’язань за фінансовими кредитами ТОВ «ОСОБА_8 Фінанс» відступило право вимоги ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (а.с.25-29).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що майнові права ОСОБА_3 на спірний будинок припинилися з 27 листопада 2009 року, часу коли вона продала належну їй земельну ділянку ОСОБА_4, а тому вважав позовні вимоги обґрунтованими.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст.41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст.317 ЦК України.

Згідно з нормою ст.319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У ст.ст.3,6,203,626,627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (стаття 3 Закону).

Майнові права на нерухомість, що є об’єктом будівництва, не є речовими правами на чуже майно, оскільки об’єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об’єкт будівництва не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Колегія суддів наголошує на тому, що іпотекодавець ОСОБА_3 14 вересня 2006 року передала в іпотеку свої майнові права, що передбачено чинним законодавством, а отже вимоги про визнання припиненим її майнових прав з 27 листопада 2009 року є необґрунтованими та такими, що не можуть бути задоволеними, фактично у неї відсутні будь-які права на спірний будинок.

Тобто відсутній факт порушення права власності на спірний житловий будинок саме ОСОБА_3

Крім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зверталися до суду з позовом до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» про визнання іпотечного договору недійсним.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2016 року, яка в свою чергу залишена без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2016 року, у задоволені вказаного вище позову було відмовлено.

Судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що відсутні підстави для визнання договору іпотеки недійним.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог у зв’язку з їх недоведеністю, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасування з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи – ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», про визнання припиненими майнових прав на житловий будинок відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_9