Рішення № 71004781, 23.11.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

201/15457/17

провадження 2/201/3183/2017

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

23 листопада 2017 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді Федоріщева С.С.

при секретарі Кияшко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Камянське цивільну справу за позовом ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар України» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів в рамках захисту прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись до суду, позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що 28 лютого 2017 року між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна»(далі-Відповідач) було укладено договір Фінансового лізингу №531 (далі-Договір), згідно якого предметом Лізингу по даному договору є: ZAZ Forza.

Відповідно до умов Договору лізингодавець (Відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (ZAZ Forza) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (Позивачу) на умовах, передбачених договором. Позивач вирішив скористатися послугами відповідача, менеджер компанії йому розяснив, що дійсно такий транспортний засіб є в наявності. Він приїхав до офісу компанії і менеджер компанії пояснив, що позивач повинен спочатку сплатити передплату (аванс) за транспортний засіб 91609,68 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з ним буде укладено договір лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть в користування предмет лізингу. В той же день було сплачено рахунок на суму 91609,68 грн. Час йшов, а зі сторони відповідача транспортний засіб так і не був переданий. 05.05.2017 позивачем була написана заява про розірвання договору та повернення коштів, у відповідь на яку було отримано згоду на розірвання договору та Акт зі сторони відповідача щодо повернення коштів у розмірі 49146,26 грн., а залишок від сплачених коштів зарахувати в якості штрафних санкцій.

Таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії введено позивача в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача.

Відповідно до умов, викладених у п.12.1 Договору фінансового лізингу №531 від 28.02.2017 року Лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п. 1.7. та 4.1. та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та/або частини Авансових платежів, 20 % Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Отже, Лізингоодержувач сплатив 91609,68 грн. за договором, з яких 20% поверненню не підлягає та утримується як штраф.

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 28 лютого 2017 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені вЗаконі України «Про фінансовий лізинг», положенняхЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Отже, несправедливими є сплата Комісії за організацію Договору, так як в графі «Визначення термінів» договору визначено, що комісія за організацію договоруце першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обовязкових платежів, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Отже, відповідачем отримано 30192,68 грн. лише за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору та при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобов'язання відповідачем, цей платіж не повертається (п. 12.1 ст.12 Договору).

Визначення умов договору приєднання за законом віднесено до питань внутрішньої діяльності відповідача, підготовка документів для укладення договору не може бути послугою в розумінні п. 17ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», а отже відповідач не може безпосередньо включати витрати на них в ціну договору та зобов'язувати споживача їх оплатити.

Також, у договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Як вбачається з умов оспорюваного договору (пунктів 4.1., 9.1.), ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна»для придбання предмета лізингу залучає фінансові активи фізичної особи позивача (внесений ним авансовий платіж), тобто здійснює цілеспрямовану дію щодо отримання фінансових активів від фізичної особи з метою надання фінансової послуги (фінансового лізингу).

Враховуючи вищенаведене та виходячи з приписів пункту 4 частини першої, частини другоїстатті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»ТОВ «Єврокар Україна» для здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу на умовах, передбачених оспорюваним договором, мало б отримати відповідну ліцензію від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Втім, ТОВ «Єврокар Україна»такої ліцензії не отримувало, що може бути підтверджено відсутністю останнього в Державному реєстрі фінансових установ, доступ до якого є відкритим.

Договір фінансового лізингу №531 від 28.02.2017 року не був нотаріально посвідчений, а отже договір слід вважати нікчемним.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, враховуючи несправедливі умови спірного Договору Фінансового лізингу №531 від 28.02.2017 року, відсутність у відповідача відповідної ліцензії для надання фінансових послуг та відсутність нотаріального посвідчення спірного договору, можна прийти до висновку, що даний договір слід визнати недійсним.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що доведеним є факт того, що невідповідність обставин дійсності виникла через умисні дії відповідача, щодо бажання ввести в оману позивача, а факти (обставини), що не відповідають дійсності, є істотними для вчиненню ними правочину.

Після детального ознайомлення з даним договором, зрозумівши що позивач підписав його собі на шкоду, він вважав за необхідним розірвати його. Однак, згідно умов даного договору, при його розірванні позивач не зможе повернути вкладені кошти, що є порушенням законодавства та прав споживача.

На підставі зазначеного, позивач в позовній заяві просив суд: визнати договір Фінансового лізингу №531 від 28.02.2017 року недійсним; стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 сплачені кошти в розмірі 42463 (сорок дві тисячі чотириста шістдесят три) гривні 42 коп.

Позивач у судове засідання не з'явився про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, його представник ОСОБА_2, що діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності (а.с.87), надала суду заяву, в якій просила справу розглянути за її відсутністю, позовні вимоги підтримала у повному обсязі (а.с.55).

Відповідач свого представника у судове засідання двічі направив. Ніяких заяв та повідомлень до суду не надіслав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином - у відповідності до вимог ст.74ч.5, ч.1, 2 ст.76 ЦПК України, судовим викликом за його місцезнаходженням (а.с.35, 54).

Статтею 157 ЦПК України визначено, що суд розглядає справу протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на пятнадцять днів.

Крім того, однією з основних вимог до поведінки судді, закріплених у ст. 6 Закону України «Про статус суддів»: - при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та обєктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Із зазначеного слідує, що розгляд справи за відсутності представника відповідача не є порушенням права на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Виходячи з зазначених нормативно-правових актів України та з урахуванням того, що справа перебуває в провадженні суду значний час, її розгляд неодноразово відкладався у звязку з неявкою у судове засідання представника відповідача по справі, взявши до увагу заяву позивача, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторони відповідача по справі та вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі ст.169, ч.2 ст.197, 224-226 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами.

Суд, вивчивши позовні вимоги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази з увагою на їх належність та допустимість, оцінивши їх в сукупності та взявши до уваги заяву позивача, приходить до наступного.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи на підставі доказів, наданих сторонами.

В судовому засіданні досліджені всі докази, надані сторонами. Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі доказів, наданих сторонами і досліджених під час судового засідання.

Згідно з ч. 1ст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана, довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач не надав заперечень за позовом, тому обставини, на які посилається позивач за текстом позовної заяви суд вважає доведеними.

У судовому засіданні встановлено, що 28 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Єврокар Україна» було укладено договір Фінансового лізингу №531, згідно якого предметом Лізингу по даному договору є: ZAZ Forza (ар.с. 10-17). Відповідно до умов Договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (ZAZ Forza) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах, передбачених договором (пункт 1.3. договору).

На виконання умов договору позивач 28.02.2017 та 09.03.2017 сплатив на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» 91609,68 грн. (а.с.19,20), але автомобіль так і не прибув.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж,Законом України «Про фінансовий лізинг».

При цьому слід зазначити, що відповідно доПостанови Пленуму ВСУ № 5 від 12.04.96 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»при вирішенні справ суди мають виходити насамперед із положеньЗакону «Про захист прав споживачів», прийнятого 12 травня 1991 р. і введеного в дію з 1 жовтня 1991р.

Закон України «Про захист прав споживачів»регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно ч. 5 п. 1ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цьогоЗаконує створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, щоЗУ «Про захист прав споживачів»безпосередньо регулює відносини, що склалися між сторонами договору. А умови договору фінансового лізингу в свою чергу не можуть суперечити положенням цьогоЗакону.

Згідност. 806 ЦК Україниза договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 2ст. 627 ЦК Україниу договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів»споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно дост. 21 Закону України «Про захист прав споживачів»права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів»містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другійстатті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи нормустатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті3, частина третя статті509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьоїстатті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Відповідно до умов, викладених у п.12.1 Договору фінансового лізингу № 0092 від 21.11.2016 року Лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в 1.7. та 4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та/або частини Авансових платежів, 20 % Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Отже, Лізингоодержувач сплатив 91609,68 грн. за договором, з яких: 30192,68 грн. - комісія за організацію Договору, поверненню не підлягає. Отже, відповідач утримує в якості штрафу.

Вказана умова Договору суперечить положеннямЗакону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до п. 4 ч. 3ст.18 цього Закону, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 28 лютого 2017 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені вЗаконі України «Про фінансовий лізинг», положенняхЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Отже, несправедливими є сплата Комісії за організацію Договору, так як в графі «Визначення термінів» договору визначено, що комісія за організацію договоруце першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обовязкових платежів, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Отже, відповідачем отримано 30192,68 грн., тобто кошти лише за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору та при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобов'язання відповідачем, цей платіж не повертається (п. 12.1 ст.12 Договору).

Відповідно до ч. 1ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Таким чином, визначення умов договору приєднання за законом віднесено до питань внутрішньої діяльності відповідача, підготовка документів для укладення договору не може бути послугою в розумінні п. 17ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», а отже відповідач не може безпосередньо включати витрати на них в ціну договору та зобов'язувати споживача їх оплатити.

Частиною 2ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З наведеного вбачається, що законодавством не передбачено лізинговий платіж пов'язаний з укладенням самого Договору фінансового лізингу.

За змістомстатті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Однак, у договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до пункту 5 частини першоїстатті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовий лізинг є фінансовою послугою.

Фінансова послуга це операції з фінансовими активами (коштами, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та правом вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів), що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 4, 5 ч. 1ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Зміст терміну «фінансова установа» розкривається у пункті 1 частини першоїстатті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначенихМитним кодексом України.

За приписами частини першоїстатті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої, частини другої статті 34 Закону Україні «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання ними відповідної ліцензії.

У даному випадку, як вбачається з умов оспорюваного договору (пунктів 4.1., 9.1.), ТОВ «Єврокар Україна» для придбання предмета лізингу залучає фінансові активи фізичної особи позивача (внесений ним авансовий платіж у розмірі 15298,50 грн.), тобто здійснює цілеспрямовану дію щодо отримання фінансових активів від фізичної особи з метою надання фінансової послуги (фінансового лізингу).

Враховуючи вищенаведене та виходячи з приписів пункту 4 частини першої, частини другоїстатті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»ТОВ «Єврокар Україна»для здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу на умовах, передбачених оспорюваним договором, мало б отримати відповідну ліцензію від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Втім, ТОВ «Єврокар Україна» такої ліцензії не отримувало, що може бути підтверджено відсутністю останнього в Державному реєстрі фінансових установ, доступ до якого є відкритим.

Відповідно до частини першоїстатті 227 ЦК Україниправочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначеніЗаконом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частини першої статті 1 названого вище Закону, фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Згідно з частиною першоюстатті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦивільного кодексу Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до частини другоїстатті 806 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Відповідно достатті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Відповідно до частини першоїстатті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу приписівстатті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», статей799,806 ЦК України. У разі недодержання цієї вимоги такий договір вважатиметься нікчемним з огляду на приписи частини першоїстатті 220 ЦК України.

За таких обставин, у зв'язку із недотриманням нотаріальної форми при укладенні Договору фінансового лізингу №531 від 28.02.2017 року такий договір слід вважати нікчемним.

Аналогічні правові позиції щодо підстав визнання недійсним договору фінансового лізингу викладені у правових позиціях Верховного суду України у постанові від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та у постанові від 8 червня 2016 року по справі № 6-330цс16

Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першоїстатті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (ч. 1ст. 360-7 ЦПК України).

Отримання відповідачем від позивача коштів за договором, який є недійсним, порушує право позивача на захист власності, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст. 26, ч. 1 ст. 27 Віденської Конвенції 1986 року «Про право міжнародних договорів»,ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ст.10 ЦК Українитаст. 3 Закону України «Про захист прав споживачів». Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

Окрім того, згідно правових висновків Верховного Суду України №6-3020цс15 від 11 травня 2016 року, №6-65цс16 від 11 травня 2016 року та №6-330цс16 від 08 червня 2016 року, підтверджується позиція щодо того, що ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Отже, висновок суду про наявність правових підстав для визнання договору фінансового лізингу недійсним на підставі статей 203,215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» відповідає зазначеним нормам матеріального права.

Враховуючи вищезазначене, встановивши несправедливі умови договору фінансового лізингу, що характеризуються істотним дисбалансом прав та обовязків сторін на користь відповідача, позовні вимоги про визнання договору недійсним підлягають задоволенню.

Відповідно дост. 216 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Заперечень проти позову відповідачем не надано, тому слід вважати доведеними факти, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог. Дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими й доведеними зібраними по справі доказами, які знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а тому вони підлягають задоволенню. Підлягає визнанню недійсним договір фінансового лізингу № 0092 від 21.11.2016 року із стягненням із відповідача сплачених позивачем грошових коштів в сумі15298 грн. 50 коп.

Відповідно дост. 88 ЦПК Українисудові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.10,11,60, ч. 2 ст.197,208,209,212-215,224-228,292,294 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар України» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів в рамках захисту прав споживачів, задовольнити.

Визнати договір Фінансового лізингу №531 від 28.02.2017 року укладений між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_1,недійсним.

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна», ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869 в АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805 на користь ОСОБА_1 сплачені кошти в розмірі 42463 (сорок дві тисячі чотириста шістдесят три) гривні 42 коп.

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна», ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869 в АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805 на користь держави витрати по сплаті судового збору у сумі 640 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 223, 232 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.С. Федоріщев