Постанова № 71004365, 12.12.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р. Справа № 914/1875/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

ОСОБА_1

при секретарі Кобзар О.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 управління Державної фіскальної служби у Львівській області, м.Львів, вх.№ 01-05/5632/17 від 30.11.2017р.

на рішення господарського суду Львівської області від 13.11.2017р.

у справі № 914/1875/17

за позовом Львівського міського центру зайнятості, м.Львів

до відповідача ОСОБА_2 управління Державної фіскальної служби у Львівській області, м.Львів

про стягнення заборгованості в сумі 21632,55 грн.,

з участю представників:

від скаржника – ОСОБА_3 – головний державний інспектор на підставі довіреності № 6898/10/13-01-10-04-02 від 14.06.2017р.

від позивача – ОСОБА_4 – провідний юрисконсульт на підставі довіреності № 2 від 05.01.2017р.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 13.11.2017р. у справі № 914/1875/17 (суддя Гоменюк З.П.) задоволено позов Львівського міського центру зайнятості, м.Львів до ОСОБА_2 управління Державної фіскальної служби у Львівській області, м.Львів та стягнуто з відповідача на користь позивача 21632,55 грн. виплаченого забезпечення (допомоги по безробіттю).

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач – Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає те, що отримання ОСОБА_5 допомоги по безробіттю та заробітної плати за час вимушеного прогулу без урахування суми допомоги по безробіттю є переплатою коштів для ОСОБА_2 управління ДВФ у Львівській області, а не Львівського міського центру зайнятості. Як зазначає скаржник, застрахована особа повинна повідомляти про наявність рішення суду про поновлення на роботі, а відповідно до статті 36 Закону України № 1533 у випадку умисного невиконання своїх обов»язків сума виплаченого забезпечення стягується із застрахованої особи.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2017р. справу № 914/1875/17 призначено судді-доповідачу ОСОБА_6 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І., Галушко Н.А.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017р., подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 12.12.2017р.

В ході судового засідання представникам сторін права і обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України роз”яснені. Відводів складу суду в порядку статті 20 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.

В судове засідання 12.12.2017 року представник апелянта з’явився, вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечив та просив суд рішення залишити без змін.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону. Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно- правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п.1 ст. 1 Закону України “Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Згідно із п.8 ст. 1 Закону України “Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

Статтями 34, 35 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.

Відповідно до п.10, п.11 ст.1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, роботодавцем є власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання та фізичні особи, які використовують найману працю, найманий працівник - це фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 працювала на посаді головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій ОСОБА_2 управління ДФС у Львівській області та отримувала заробітну плату саме в цьому органі.

Судом встановлено, що 12.05.2016р. ОСОБА_5 була звільнена ОСОБА_2 управління ДФС у Львівській області з посади головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій ОСОБА_2 управління ДФС у Львівській області відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

22.06.2016р. ОСОБА_5 зареєструвалась у Львівському міському центрі зайнятості як безробітна та отримала допомогу по безробіттю у сумі 21632,55 грн. (виплати здійснювались з 29.06.2016р. по 16.01.2017р.).

Так, відповідно до наказу Львівського міського центру зайнятості ОСОБА_5 надано статус безробітного 22.06.2016р. (наказ від 24.06.2016р. №НТ160624), призначено допомогу по безробіттю, та розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до ч.1, 3, 4 ст.22, ч.1 ст.23 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Відповідно до наказу Львівського міського центру зайнятості від 17.01.2017р. №НТ170117 припинено виплату з 17.01.2017р.

В період перебування на обліку у центрі зайнятості як безробітною, ОСОБА_5 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій ОСОБА_2 управління ДФС у Львівській області з 13.05.2016р. на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2016р. у справі №813/1813/16 відповідно до наказу ОСОБА_2 управління ДФС у Львівській області від 04.04.2017р. №67-о.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017р. №876/4442/17 апеляційну скаргу ГУ ДФС у Львівській області залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2016р. у справі №813/813/16 про поновлення ОСОБА_5 на роботу ГУ ДФС у Львівській області – без змін.

Відтак, незаконність звільнення з посади вищевказаної особи відповідачем встановлена судовим рішенням, яким і було поновлено на посаді.

Згідно п.2 ч.1 ст.45 Закону України “Про зайнятість населення” реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється з дня поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

Згідно п.2 ч.1 ст.31 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, виплата допомоги по безробіттю припиняється з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Відповідно до норм п.4 ст.35 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Оскільки постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2016р. у справі №813/1813/16, яка залишена в силі ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017р. №876/4442/17, скасовано наказ про звільнення ОСОБА_5, при цьому цей наказ став підставою для втрати заробітної плати, а в подальшому ця подія стала підставою для призначення та виплати їй допомоги по безробіттю, тому позивач має право на відшкодування відповідачем суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у відповідності до ст.ст.34, 35 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

У п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” зазначено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Таким чином, у зв’язку із поновленням безробітної ОСОБА_5 на роботі, відповідно до норм п.4 ст.35 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” сума виплаченої допомоги по безробіттю в сумі 21632,55 грн. підлягає стягненню з роботодавця – ОСОБА_2 управління Державної фіскальної служби у Львівській області.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Колегія суддів також зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Зважаючи на викладене, рішення господарського суду відповідає вимогам закону до судового рішення, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Скаржник не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених в рішенні господарського суду Львівської області від 13.11.2017р. у даній справі.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 13.11.2017 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області від 13.11.2017 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.1,21,22,33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 управління Державної фіскальної служби у Львівській області, м.Львів, вх.№ 01-05/5632/17 від 30.11.2017р. - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 13.11.2017р. у справі № 914/1875/17 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

Повний текст постанови оформлено і підписано відповідно до вимог ст.105 ГПК України 14 грудня 2017р.

Головуючий суддя Костів Т.С.

суддя Марко Р.І.

суддя Галушко Н.А.