Постанова № 71004115, 11.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2017 р. Справа№ 910/16031/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Фещенко І.В. (довіреність №12 від 07.06.2017 р.)

від відповідача - Гутарін І.І. (довіреність №5308 від 01.11.2017 р.)

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2017 р.

у справі №910/16031/17 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір»

до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український папір» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення боргу за невиконання зобов'язань по договору в розмірі 294400,00 грн., 8729,16 грн. пені, 293,81 грн. інфляційних втрат та 2110,19 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.10.2017 р. позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 294400,00 грн. боргу, 8729,16 грн. пені, 2110,19 грн. 3% річних, 293,81 грн. інфляційних втрат та 4583,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідачем було подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким зменшити розмір штрафних санкцій до 70%, в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 293,81 грн. інфляційних втрат відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скаги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

05.01.2017 р. позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір на закупівлю, предметом якого є поставка постачальником покупцю товару в асортименті та кількості згідно специфікації (додаток 1), яка є невід'ємною частиною договору (пункт 1.1 договору).

Товар повинен бути поставлений постачальником протягом 10 календарних днів від дня надання заявки покупцем (пункт 4.1 договору).

Датою поставки товару вважається дата підписання накладної та приймання товару й підписання акта приймання-передачі товару обома сторонами договору (пункт 4.2 договору).

Ціна постачальника за стрічку телетайпну визнана конкурсними торгами і вказана у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (пункт 5.1 договору).

Загальна сума договору складає 595812,00 грн., з урахуванням ПДВ 20 % - 99 302,00 грн. та зазначається у звіті про результати здійснення процедури закупівлі (пункт 5.2 договору).

Покупець здійснює оплату поставленого товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної (залізничної накладної) та акта приймання-передачі отримання товару (пункт 6.2 договору).

Термін дії договору - з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 р. (пункт 15.1 договору).

Вказаний договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним, а отже є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Укладений позивачем і відповідачем договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач на виконання умов договору здійснив поставку товару на загальну суму 344400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 13.05.2017 р. №К-03278 на суму 344400,00 грн.

Вказана накладна підписана та скріплена печаткою позивача і штампом відповідача без будь-яких зауважень.

Крім того, факт отримання товару представником відповідача в судовому засіданні не заперечувався.

Відповідачем було частково проведено оплату товару на суму 50000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 10.07.2017 р. № 369645_7А035/306.

Таким чином, заборгованість відповідача на день подання позову становила 294400,00 грн. (344400,00 грн. - 50000,00 грн.)

До апеляційної скарги відповідачем додано платіжне доручення №401625 від 11.10.2017 р. на суму 294400,00 грн. (призначення платежу: заборгованість згідно договору №Д/НХ-17002/НЮ від 05.01.2017 р.), з якого вбачається, що сума основного боргу була сплачена до винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 17.10.2017 р. Крім того, в судовому засіданні представник позивача проти сплати відповідачем зазначених коштів не заперечував.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В обґрунтування неможливості подання вказаного доказу до суду першої інстанції відповідач повідомив, що не був присутнім у судовому засіданні при винесенні рішення, оскільки несвоєчасно отримав ухвалу суду. Справа була розглянута у першому судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів, відповідно до ст. 101 ГПК України, приймає до уваги платіжне доручення №401625 від 11.10.2017 р., яким сплачено суму основної заборгованості та приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми основного боргу підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на те, що у даному випадку предмет спору щодо суми основного боргу відсутній, оскільки відповідачем борг сплачений після звернення позивача з позовом до суду, але до винесення рішення по справі, колегія суддів приходить до висновку, що провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 294400,00 грн. підлягає припиненню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 293,81 грн. інфляційних втрат, 2110,19 грн. 3% річних та 8729,16 грн. пені за період прострочення з 27.06.2017 р. по 19.09.2017 р.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, в порядку ст. 625 ЦК України, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 293,81 грн. інфляційних втрат та 2110,19 грн. 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що у разі порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення.

За приписом ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, встановила, що розмір пені заявленої позивачем до стягнення є меншим ніж обраховано судом. Суд наділений повноваженнями виходити за межі позовних вимог, якщо про це є клопотання заінтересованої сторони. Позивач з відповідним клопотанням до суду не звертався.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягненя з відповідача пені у розмірі 8729,16 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідач, в апеляційній скарзі просить зменшити суму штрафних санкцій до 70% від заявленої позивачем до стягнення суми та відмовити у задоволенні інфляційних втрат.

Умовами договору передбачено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за ним.

Пунктом 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даному випадку, суд апеляційної інстанції зазначає, що мова йде про сукупність об'єктивних даних, що мають істотне значення при вирішення питання щодо зменшення розміру штрафу.

Слід зазначити, що сума штрафних санкцій є співрозмірною сумі основного боргу та не перевищує його розміру. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що сума боргу була сплачена відповідачем вже після подання позову до суду, який було подано у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобовязань за договором.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не знаходить підстав для зменшення суми штрафних санкцій та відмови у стягненні інфляційних втрат, оскільки право суду зменшити розмір суми штрафних санкцій узгоджується з відповідними приписами чинного законодавства.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 294400,00 грн. В цій частині провадження підлягає припиненню, в іншій частині рішення - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 2 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2017 р. у справі № 910/16031/17 скасувати частково.

Провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 294400,00 грн. - припинити.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2017 р. у справі № 910/16031/17 - залишити без змін.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/16031/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.О. Зеленін

А.І. Мартюк