Постанова № 71001349, 29.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Справа № 906/40/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіГрека Б.М.,суддіЄмельянова А.С.,за участю представника: від прокуратуриКравчук О.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Городницьке лісове господарство"на рішення Господарського суду Житомирської області від 13.04.2017 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 рокуу справі№ 906/40/17 Господарського суду Житомирської областіза позовомкерівника Новоград - Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Городницької селищної ради Новоград - Волинського районудоДержавного підприємства "Городницьке лісове господарство"простягнення 87 517,13 грн,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року керівник Новоград - Волинської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Городницької селищної ради Новоград - Волинського району (надалі - Городницька селищна рада, позивач) з позовом до Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" (надалі - ДП "Городницьке лісове господарство", відповідач) про стягнення 87517,13 грн шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу самовільною вирубкою дерев на землях лісового фонду, постійним лісокористувачем яких є відповідач.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що недоведеність позовних вимог та сплив строків позовної давності.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 13.04.2017 року у справі № 906/40/17 (суддя Шніт А.В.), залишеним без змін, але з інших мотивів, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Маціщук А.В., суддів: Гулової А.Г., Петухова М.Г.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами ст.ст. 15, 19, 20-2, 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", п. 4.13 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженим наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 року N 464, ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 13.04.2017 року у справі № 906/40/17 скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення прокурора, перевіривши згідно з ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях ст. 1166 ЦК України.

У тих випадках, коли шкоду завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, зобов'язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).

Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитки. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що згідно із ч.1 ст. 1172 ЦК України, ст. ст. 86, 107 Лісового кодексу України відповідач має в повному обсязі відшкодувати шкоду в розмірі 87517,13 грн, заподіяної лісу внаслідок незабезпечення охорони і збереження лісу від незаконної рубки його працівником ОСОБА_5 під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, що встановлено вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду від 06.04.2015 року у справі № 285/3655/14-к, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 08.06.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.03.2016 року (у частині визнання підсудного винним), яким ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України (службова недбалість). Розмір шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням дерев породи сосна в загальній кількості 28 дерев на протязі часу з січня по червень 2013 року, визначений згідно з розрахунками відповідача, проведеними на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року N 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".

Доводи відповідача про те, що перебіг позовної давності за заявленими вимогами починається з дня складання акту ДП "Городницький лісгосп" від 20.06.2013 року про проведення позапланової ревізії згідно з наказом № 156 від 11.06.2013 року, суди обох інстанцій відхилили, оскільки позивач про факт завдання працівником відповідача навколишньому природному середовищу шкоди шляхом допущення незаконних систематичних самовільних порубок 28 лісових дерев на суму 87517,13грн, дізнався з часу направлення обвинувального акту до суду та подання прокурором цивільного позову в межах кримінальної справи № 285/3655/14-к по обвинуваченню ОСОБА_5, тобто, починаючи з вересня 2014 року (а.с. 59-62), а тому прокурор, звернувшись до суду в грудні 2016 року, не пропустив трирічний строк позовної давності.

Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неможливість притягнення до відповідальності з огляду на відсутність акту перевірки, який відповідно до Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 року N 464, є документ, що фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки в цьому випадку обставини вини працівника позивача встановлені вироком суду в кримінальному провадженні. Окрім того, виходячи із змісту абз. 4 пункту 1.4 цього Порядку відповідач не є об'єктом перевірки.

Відхиляючи доводи заявника в частині неправильного застосування судами норм закону щодо позовної давності, Вищий господарський суд України виходить із того, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності пов'язаний днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.

Відповідно до ст. 32 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідач, заперечуючи проти позову і наполягаючи на застосуванні наслідків спливу строків позовної давності, повинен довести, що позивач довідався або міг довідатися про порушене право раніше дати, визначеної позивачем або прокурором.

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що позивач брав участь при проведенні позапланової ревізії згідно з наказом № 156 від 11.06.2013 року, був ознайомлений із змістом акту ДП "Городницький лісгосп" від 20.06.2013 року. У зв'язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з вересня 2014 року - з визначеної судом дати направлення обвинувального акту до суду та подання прокурором цивільного позову в межах кримінальної справи №285/3655/14-к по обвинуваченню ОСОБА_5 та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог про відшкодування збитків ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 13.04.2017 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 року у справі № 906/40/17 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.СуддяГрек Б.М.СуддяЄмельянов А.С.