Ухвала суду № 71000936, 13.12.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2017 року м. Київ К/800/32556/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника відповідача Морозова П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2017

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2017

у справі № 813/1648/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фокстрот» (далі - позивач, ТОВ «Фокстрот»)

до Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Личаківська ОДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Фокстрот» звернулось у квітні 2017 року до суду з адміністративним позовом до Личаківської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.12.2016 № 0001771402.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2017, адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 198.1, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України); ст. ст. 70, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняти з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту, в тому числі по взаємовідносинах з ТОВ «Еко Лідер» по податкових деклараціях з податку на додану вартість за листопад-грудень 2015 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт від 06.12.2016 № 359/13-06-14-02/25554745, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 16 784 908,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 21.12.2016 № 0001771402 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 25 177 362,00 гривні (за основним платежем на суму 16 784 908,00 гривень та штрафними санкціями на суму 8 392 454,00 гривні).

Не погоджуючись із рішенням Личаківської ОДПІ позивачем було оскаржено його в адміністративному порядку як за скаргою до Головного управління ДФС у Львівській області, так і за скаргою до Державної фіскальної служби України, які були розглянуті та залишені без задоволення.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно частинами 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в країні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарські операції.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено , що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до умов договору поставки від 12.11.2015 № 1211, укладеного між ТОВ «Фокстрот» та ТОВ «Еко Лідер», останнє здійснювало поставку олії соняшникової нерафінованої.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаним правочином, та фактичного отримання товарів, позивачем долучено до матеріалів справи копії видаткових та податкових накладних.

Загалом, якість олії соняшникової підтверджується посвідченнями про якість, виданими ПАТ «Пологівський ОЕЗ» та ТОВ «Ойл Компані».

Крім того, судами встановлено, що податкові накладні, складені ТОВ «Еко Лідер» та зареєстровані в ЄРПН досліджувалися працівниками контролюючого органу під час проведення перевірки, що і відображено в акті перевірки. Як вбачається, у контролюючого органу під час реєстрації ТОВ «Еко Лідер» податкових накладних в ЄРПН не було жодних зауважень до таких накладних, що підтверджується квитанцією № 1 про прийняття документу. Акт перевірки також не містить доказів щодо порушень при складанні та реєстрації ТОВ «Еко Лідер» податкових накладних, на підставі яких ТОВ «Фокстрот» сформувало податковий кредит у розмірі 16 784 908,00 гривень, що у свою чергу підтверджує правомірність формування ТОВ «Фокстрот» у листопаді та грудні 2015 року податкового кредиту по податкових накладних, отриманих від ТОВ «Еко Лідер».

Щодо посилання відповідача на відсутність доказів, які б підтверджували факт відрядження до м. Києва, то судами встановлено, що дане спростовується наявністю наказів ТОВ «Фокстрот» на відрядження керівника: від 12.11.2015 № 1211-01 про відрядження до м. Києва строком на 2 календарні дні 15-16 листопада 2015 року; від 18.11.2015 № 1811-01 про відрядження до м. Києва строком на 11 календарних днів з 20 листопада по 30 листопада 2015 року включно. У видаткових накладних на приймання-передачу олії соняшникової, підписаних керівниками ТОВ «Еко Лідер» та ТОВ «Фокстрот», містяться реквізити місця їх складання - м. Київ, що повністю узгоджується з пунктом відрядження керівника ТОВ «Фокстрот». Дати складання видаткових накладних відповідають періоду перебування керівника ТОВ «Фокстрот» у відрядженні в м. Києві.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що ненадання звіту про відрядження керівником ТОВ «Фокстрот» та неотримання коштів на відрядження не можуть служити доказами, щодо неможливості здійснення господарської операції та формування податкового кредиту.

Що стосується місця складання видаткових накладних та актів прийому-передач, то колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що місце передачі олії, вказане в акті прийому-передачі, не є місцем складання актів, адже видаткові накладні та акти прийому-передачі, оформлені ТОВ «Еко Лідер» для ТОВ «Фокстрот» містили всі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в тому числі і місце складання документу - м. Київ.

Крім того, судами вірно зазначено, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо відсутності у ТОВ «Еко Лідер» придбання послуг з оренди обладнання та послуг з переробки сировини, то судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ТОВ «Еко Лідер» не є виробником олії соняшникової та не замовляло послуги з виробництва олії соняшникової, а придбало олію соняшникову першого ґатунку у ТОВ «Ойл Компані» та ПП «Придніпровський покрівельний дім», тому відповідно ТОВ «Еко Лідер» не могло замовляти та не замовляло послуги на переробку сировини та оренди обладнання.

Щодо перевізних документів, то судами встановлено, що умовами договору поставки встановлено, що товар поставляється на умовах ЕХW (франко-склад постачальника): специфікація № 1 від 13.11.2015 до договору - олія соняшникова нерафінована у кількості 366,18 т. на складі за адресою: Запорізька обл., м. Пологи; специфікація № 2 від 25.11.2015 до договору - олія соняшникова нерафінована у кількості 1191,58 т. на складі за адресою: Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Комарова, 116; специфікація № 3 від 25.11.2015 до договору - олія соняшникова нерафінована у кількості 3284,13 т. на складі за адресою: Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Комарова. 116. Взаємовідносини між ТОВ «Еко Лідер» та ТОВ «Фокстрот» не передбачали перевезення олії соняшникової протягом 30 днів з дати оформлення видаткових накладних (переходу права власності), згідно пункту 4 специфікації. Олія соняшникова, придбана ТОВ «Фокстрот» у ТОВ «Еко Лідер», зберігалася у виробників до вивезення товару для здійснення експортних операцій. Транспортування олії соняшникової від складу (м. Пологи чи м. Світловодськ) до порту навантаження здійснювалося ТОВ «ЗІМ Максімус», відповідно до умов договору комісії на укладення контракту на поставку товару від 04.11.2015 № 2/11-2Р.

На підтвердження подальшої реалізації ТОВ «Фокстрот» олії соняшникової було надано контролюючому органу товарно-транспортні накладні на перевезення олії згідно замовлення ТОВ «ЗІМ Максімус» по умовах договору комісії на укладення контракту на поставку товару від 04.11.2015 № 2/11-2Р.

Відповідач вказує, що ТТН на перевезення олії соняшникової по взаємовідносинах між ТОВ «Фокстрот» та ТОВ «Еко Лідер» оформлені з порушенням вимог чинного законодавства. Проте судами встановлено, що ТОВ «Фокстрот» по взаємовідносинах з ТОВ «Еко Лідер» не оформляло товарно-транспортні накладні, оскільки перевезення олії соняшникової саме цими юридичними особами не здійснювалося, а оформлялось ТОВ «ЗІМ Максімус».

Крім того, судами вірно зазначено, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що придбана соняшникова олія по взаємовідносинах між ТОВ «Фокстрот» та ТОВ «Еко Лідер» реалізована комісіонером ТОВ «ЗІМ Максімус» компанії «Wellbegan International Corp», що підтверджується належними первинними документами та постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2017 у справі № 876/810/17.

Враховуючи викладені обставини у своїй сукупності, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2017 у справі № 813/1648/17 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. БухтіяроваСудді: О.А. Веденяпін І.В. Приходько