Ухвала суду № 71000645, 07.12.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2017 року м. Київ К/800/20312/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шведа Е.Ю.,

суддів: Єрьоміна А.В.,

Калашнікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за

касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року

у справі № 806/2753/16

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

Смакоуз Г.В. звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру), у якому просила визнати протиправними дії щодо повторної відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки (кадастровий номер: НОМЕР_1) та зобов'язати відповідача видати їй відповідний дозвіл.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії ГУ Держгеокадастру щодо повторної відмови у наданні Смакоуз Г.В. дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, оформленої листом від 11 жовтня 2016 року № 11-6-0.6-10421/2-16. Зобов'язано ГУ Держгеокадастру надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер: НОМЕР_1) для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області, за межами населеного пункту, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства.

У касаційній скарзі ГУ Держгеокадастру, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів скасувати, прийняти нове - про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги мотивовані правомірністю відмови ГУ Держгеокадастру, оскільки спірна земельна ділянка розташована на схилах крутизною 5-10 градусів з середньо та сильно змитими чорноземами та опідзоленими грунтами, а відповідно до вимог чинного законодавства розорювання схилів крутизною понад 7 градусів заборонено.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу Смакоуз Г.В. просила залишити таку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги відповідно до ст. 220 КАС України.

Судами встановлено, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2016 року у справі № 806/1139/16, яка набрала законної сили, позов Смакоуз Г.В. задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру стосовно не розгляду впродовж законодавчо встановленого строку заяви Смакоуз Г.В. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства у власність за межами населеного пункту на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області, а також визнано протиправною відмову ГУ Держгеокадастру щодо надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області, викладену у листі від 28 січня 2016 року № С-1327/0-320/6-16. Зобов'язано ГУ Держгеокадастру повторно розглянути заяву Смакоуз Г.В. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області.

Матеріалами справи підтверджено, що в жовтні 2016 року відповідач листом від 11 жовтня 2016 року № 11-6-0.6-10421/2-16 повідомив позивача про те, що ГУ Держгеокадастру в межах наданих повноважень повторно розглянуло її заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району та запропонувало визначитися з іншою земельною ділянкою і повторно звернутися з клопотанням до ГУ Держгеокадастру.

Відповідно до змісту листа від 11 жовтня 2016 року єдиною підставою для відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є те, що згідно з ч. 3 ст. 47 Закону України «Про охорону земель» використання вказаної у клопотанні позивача земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є неможливим, оскільки земельна ділянка розташована на схилах крутизною 5-10 градусів, з середньо та сильно змитими чорноземами і опідзоленими ґрунтами на лесових породах, має місце сильний змив та утворення вимоїн.

Водночас, на обгрунтування відмови відповідач посилався на те, що відповідно до п. 6.2 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року № 14, він право одержувати від органів місцевого самоврядування інформацію і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

На виконання вказаних вимог ГУ Держгеокадастру отримано лист Вільнопільської сільської ради Ружинського району від 27 січня 2016 року № 22 та копію рішення Вільнопільської сільської ради ІV сесії VІІ скликання від 27 січня 2016 року, яким надання земельної ділянки позивчау не погоджено.

Судовим рішенням у справі № 806/1139/16, яке набрало законної сили, встановлено, що приписи ч. 3 ст. 47 Закону України «Про охорону земель» вказують на обмеження розміщення просапних культур, чорного пару тощо, закріплюють певні обмеження в користуванні землею на схилах крутизною від 3 до 7 градусів, а не свідчать про невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам закону.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з протиправності повторної відмови ГУ Держгеокадастру позивачу у наданні відповідного дозволу. Водночас, суди зазначили, що у цьому випадку втручання в дискреційні повноваження відповідача зумовлено досягненням правомірної цілі, оскільки зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер: НОМЕР_1) у власність не відновить порушених прав позивача та в подальшому, у разі невиконання відповідачем судового рішення, спричинить чергове звернення до суду.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим спростування судами попередніх інстанцій посилання ГУ Держгеокадастру на лист Вільнопільської сільської ради Ружинського району від 27 січня 2016 року № 22 та копію рішення Вільнопільської сільської ради ІV сесії VІІ скликання від 27 січня 2016 року, оскільки у цьому випадку розпорядження спірною земельною ділянкою належить до повноважень саме ГУ Держгеокадастру, а не органу місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ГУ Держгеокадастру не зазначено жодної з підстав, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України, для відмови в наданні позивачу за його заявою дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки площею 2,00 га.

Щодо посилання відповідача на положення ч. 3 ст. 47 Закону України «Про охорону земель» як на підставу відмови для надання відповідного дозволу позивачу суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 47 Закону України «Про охорону земель» використання ерозійно- та зсувонебезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України. З метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території. Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.

Отже, слушними є посилання судів попередніх інстанцій на те, що вказана норма встановлює певні обмеження в користуванні спірною земельною ділянкою, а не свідчить про невідповідність місця розташування цієї земельної ділянки вимогам закону та неможливість її передачі громадянам для ведення особистого селянського господарства з урахуванням заборони її розорювання в місцях зі схилом понад 7 градусів.

Так, відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 111 ЗК України обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.

Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.

Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (ч. 4 ст. 5 цього Закону).

Крім того, ст. 33 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

З огляду, на те, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть використовуватися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, в тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва, бджільництво тощо, тобто для цілей, які не передбачають розорювання таких земель, і спірна земельна ділянка має схили від 5 до 10 градусів, суд вважає необґрунтованими висновки відповідача щодо неможливості передачі цієї земельної ділянки позивачу з посиланням на приписи ч. 3 ст. 47 Закону України «Про охорону земель».

Також суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо можливості та необхідності втручання у цьому випадку в дискреційні повноваження відповідача та зобов'язання його надати відповідний дозвіл Смакоуз Г.В., оскільки це необхідно для повного захисту порушених прав позивача неправомірними відмовами ГУ Держгеокадастру і такий спосіб відновлення порушеного права буде ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність відповідача, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникне необхідність повторного звернення до суду.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій прийняли обґрунтовані рішення про задоволення позову, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: