Ухвала суду № 71000552, 28.11.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2017 року м. Київ К/800/28615/17

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.06.2017 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 року

у справі № 805/1733/17-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування»

до Головного управління ДФС у Донецькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство «Краматорський завод важкого верстатобудування» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06.06.2017 року у справі № 805/1733/17-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 року, позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 20.01.2017 року № 0000021401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 9 181 432, 50 грн., з яких за основним платежем 6 120 955, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3 060 477, 50 грн. та № 0000031401, яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 318 570, 00 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року, відповідачем складено акт від 08.12.2016 року № 357/05-15-14-01-00222999, яким встановлено зокрема порушення: - пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну сумі 6 120 955, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.01.2017 року: - № 0000021401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 9 181 432, 50 грн., з яких за основним платежем у сумі 6 120 955, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 3 060 477, 50 грн.; - № 0000031401, яким позивачу завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в розмірі 318 570, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з контрагентами - ТОВ «Металавтосервіс», ТОВ «Тадіс-плюс», ТОВ «Торгівельно-будівельний альянс» на підставі договорів поставки, реальність яких підтверджується договорами, видатковими накладними, податковими накладними, прибутковими ордерами, товарно-транспортними накладними, подорожними листами, витягом з книги обліку довіреностей.

Крім того, між позивачем та вказаними контрагентами були укладені договори зберігання, факт виконання яких підтверджується актами приймання-передавання, накладними на переміщення товару зі зберігання.

Транспортування отриманого товару від контрагентів здійснювалось позивачем власним транспортом. Наявність у позивача у власності транспортних засобів підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу.

Матеріалами справи, а саме бухгалтерською довідкою, картками замовлення, плановим кошторисом, калькуляцією, підтверджується подальше використання придбаного товару.

Також між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія Крамміськбуд» був укладений договір підряду. Як вбачається із акта перевірки, недоліків у наданих податковому органу документах на підтвердження виконання даного договору, а саме: податкових накладних, акті виконаних робіт, платіжних дорученнях, не виявлено.

Позивачем до матеріалів справи надані висновки експерта Донецької Торгово-промислової палати, фотокартки, сертифікати Донецької Торгово-промислової палати, судові рішення, довідки, накази, розпорядження, які підтверджують мету укладання відповідного договору, а саме ремонт будівлі (цеху) підприємства, яке було пошкоджено внаслідок артилерійських обстрілів у 2014 році в м. Краматорську.

Посилання відповідача на відсутність проектно-технічної документації, завдання на ПАТ «КЗВВ» на виконання ремонту, актів виявлених дефектів, актів приймання-передачі з ремонту тощо як на підставу нереальності спірних господарських операцій правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, наявність кримінальних проваджень, в яких фігурантами є контрагенти позивача, не можуть бути доказами спростування господарських операцій, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, відсутні пояснення або протоколи допиту осіб, які б вказували на нереальність господарських операцій, відсутні вироки у відповідних справах та зазначені відомості не були предметом дослідження під час податкових перевірок.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.06.2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 року у справі № 805/1733/17-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.А.Веденяпін

Н.Є.Маринчак