Ухвала суду № 71000273, 13.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 18.10.2017р. по справі № 537/3261/17

за позовом ОСОБА_1

до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1Р.) звернулась до суду з позовом до Кременчуцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі по тексту – Кременчуцьке об’єднане УПФУ, відповідач), в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, прийнятих судом, просила суд :

- визнати протиправним рішення Кременчуцького об’єднаного УПФУ про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком;

- зобов’язати призначити, виплачувати та індексувати позивачеві пенсію за віком, на підставах, визначених Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-ІV, як непрацюючому пенсіонеру, не нижче мінімальної пенсії, в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом, з підвищенням до пенсії в розмірі 25%, з урахуванням змін в пенсійному законодавстві, на визначений пенсіонером банківський рахунок, довічно, починаючи з 30.01.2017 року;

- зобов’язати Кременчуцьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області подати відповідача в місячний строк звіт про виконання судового рішення.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 18.10.2017 року по справі № 537/3261/17 позов ОСОБА_1 до Кременчуцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправним рішення Кременчуцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №182 від 27.06.2017 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов’язати Кременчуцьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 22.06.2017 року, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, які передбачені чинним пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 18.10.2017 року по справі № 537/3261/17 скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що позивачкою всупереч вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, не було подано документів, що підтверджують факт проживання (реєстрації місця проживання) в м. Кременчуці, наданий позивачкою паспорт громадянина України для виїзду за кордон у розумінні ст.3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання” не є таким документом. Також представником позивача до заяви про призначення пенсії не додано оригіналу або нотаріально засвідченої копії трудової книжки. Крім того, позивачкою або її представником не було подано заяву про призначення пенсії особисто, а направлено поштою, що не передбачено вказаним вище Порядком. Враховуючи викладене, відповідачем правомірно відмовлено позивачці у призначенні пенсії. Крім того, судом першої інстанції безпідставно стягнуто судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 640,00 грн. на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцького об’єднаного УПФУ, незважаючи на те, що останнє звільнене від сплати судового збору.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 до виїзду на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, у період з 05.11.1997 року до 18.11.1998 року була зареєстрована та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, наразі проживає за адресою: Держава Ізраїль, АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією її паспорту для виїзду за кордон (а.с.11).

З матеріалів справи вбачається, що 22 червня 2017 року представник позивачки ОСОБА_2 звернулась до Кременчуцького об’єднаного УПФУ із заявою про призначення позивачці пенсії за віком та додала до даної заяви: свідоцтво про народження ОСОБА_1, свідоцтво посольства України в Державі Ізраїль про місце проживання, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, довідку Державної міграційної служби в Полтавській області про документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон, довідку з місця проживання в Україні, трудову книжку, заяву про призначення пенсії за віком з розпискою-повідомленням, заяву про виплату пенсії на банківський рахунок, довідку про номер облікової картки платника податків, довідку з єдиного державного реєстру, довідку ПАТ Холдингової компанії “Дальморепродукт” про заробітну плату за 1972 - 1973 р.р., довідку ПАТ “Далекосхідне морське пароплавство” про заробітну плату за 1973-1977 р.р., свідоцтва про народження дітей, свідоцтво про шлюб, копію довіреності на представника (а.с.9-28, 32-34).

Рішенням Кременчуцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області за № 182 від 27.06.2017 року позивачці відмовлено в призначені пенсії за віком (а.с.37-38).

В обґрунтування відмови у призначенні пенсії відповідач з посиланням на п.п.2.9, 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зазначив, що позивачкою не надано документів, що підтверджують її місце проживання (реєстрації) в Україні, а наданий паспорт громадянина України для виїзду за кордон посвідчує особу громадянина України лише за кордоном та при перетинанні державного кордону України, а тому не може бути прийнятий за документ для призначення пенсії на території України.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом про визнання його протиправним, зобов’язання Кременчуцького об’єднаного УПФУ призначити, виплачувати та індексувати позивачці пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-ІV, як непрацюючому пенсіонеру, в розмірі не нижче мінімальної пенсії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом, з підвищенням до пенсії в розмірі 25%, з урахуванням змін в пенсійному законодавстві, на визначений пенсіонером банківський рахунок, довічно, починаючи з 30.01.2017 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності у позивачки права на отримання пенсії незалежно від країни постійного проживання, а також з того, що представник позивача звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, однак, відповідачем було незаконно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. У зв’язку з викладеним, судом першої інстанції зроблено висновок про зобов’язання Кременчуцького об’єднаного УПФУ призначити пенсію ОСОБА_1 з дня звернення за пенсією - 22.06.2017 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Законі України “Про пенсійне забезпечення”, якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до частин першої статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі по тексту – Закон № 1058), виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону N 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону N 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 як громадянка України незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі й правом на пенсійне забезпечення.

Частиною 1 статті 44 та частиною 5 статті 45 Закону №1058-ІV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі по тексту - Порядок №22-1), Заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

У свою чергу, за приписами пункту 1.6 і абзаців 1-4 пункту 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів.

Перелік документів, необхідний для призначення пенсії за віком передбачено пунктом 2.1 Порядку №22-1, за змістом якого до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу); 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Згідно з абзацом 1 пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За правилами пунктів 2.22 - 2.23 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Відповідно до положень пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі (п.4.2 Порядку № 22-1).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (п.4.3 Порядку № 22-1).

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (п.4.7 Порядку № 22-1).

Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства, яким врегульовано спірні відносини, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку №22-1.

При цьому, зазначеними нормативними актами передбачена можливість звернення за призначенням пенсії за віком через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

З матеріалів справи вбачається, що 22.06.2017 року ОСОБА_1 через свого представника надала до Кременчуцького об’єднаного УПФУ заяву про призначення пенсії та документи в оригіналах – свідоцтво про народження, свідоцтво Посольства України в Державі Ізраїль про місце постійного проживання, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, довідку ТОВ “Житлорембудсервіс” про місце реєстрації в Україні (з 05.11.1997 року по 18.11.1998 року), довідку про номер облікової картки платника податків, трудову книжку, заяву про виплату пенсії на банківський рахунок, довідку з єдиного державного реєстру про відсутність реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, довідку ПАТ Холдингової компанії “Дальморепродукт” про заробітну плату у за 1972 - 1973 р.р., довідку ПАТ “Далекосхідне морське пароплавство” про заробітну плату у за 1973-1977 р.р., свідоцтва про народження дітей, свідоцтво про шлюб, копію довіреності на представника.

Вказані документи були одержані безпосередньо фахівцем відповідача на руки, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією розписки-повідормлення, згідно з якою заяву ОСОБА_1 та документи прийнято 22.06.2017 року та зареєстровано за № 3899.

З урахуванням викладеного, є помилковими доводи апеляційної скарги про те, що заява та документи про призначення пенсії не було подані особисто позивачем або її представником, а були надіслані поштою.

Також, вказаною розпискою спростовується твердження відповідача про те, що позивачем або його представником не надавалась трудова книжка або її нотаріально завірена копія, оскільки, як вбачається з матеріалів спраив, трудова книжка надавалась представником ОСОБА_1 в оригіналі.

27.06.2017 року, як зазначалось вище, Кременчуцьким об’єднаним УПФУ прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV. При цьому, підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу стало неподання нею документів, які підтверджують її місце проживання (реєстрації) в Україні. Зокрема, відповідачем зазначено, що поданий позивачкою паспорт громадянина України для виїзду за кордон не може бути прийнятий за документ для призначення пенсії на території України. Таким документом, на думку відповідача, може бути лише національний паспорт.

В обгрунтування такого твердження відповідач послався на ст.3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, відповідно до якої до документів, до яких вносяться відомості про місце проживання, належать : паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Разом з тим, пунктом 2.1 Порядку № 22-1, який встановлює вичерпний перелік документів, які подаються для призначення пенсії, не передбачено подання документів про місце проживання (реєстрації) особи саме на території Україні.

Натомість, пунктом 2.25 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про виплату пенсії у зв'язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Отже, цими нормами прямо передбачено можливість виплати пенсії особі, яка виїздить на постійне місце проживання за кордон, на підставі паспорту громадянина України для виїзду за кордон та довідки про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Наведені положення свідчать про помилковість вимог відповідача щодо надання документів на підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні.

Виходячи зі змісту преамбули та ст.2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання на території України.

Враховуючи викладене, посилання відповідача на ст.3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” та Положення про паспорт громадянина України, є безпідставними, а відмова у призначенні пенсії з посиланням на ненадання документів на підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні є необґрунтованою.

Натомість, згідно з ч.2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, зняття особи з реєстрації в Україні не позбавляє її громадянства України та права на отримання пенсії в Україні, якщо ця особа набула такого права, працюючи та сплачуючи страхові внески протягом встановленого законом строку, та досягнувши пенсійного віку.

Статтею 5 Закону України “Про громадянство України” встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Такий паспорт було надано предстанувиком ОСОБА_1 при зверненні до відповідача 22.06.2017 року.

При цьому, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано, що відповідно до довідки Автозаводського районного відділу у м. Кременчуці Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 23.05.2017 року № 20/5070 громадянка України ОСОБА_1 здала паспорт громадянина України серії КН № 282271, виданий 04.12.1996 року Автозаводським РВ КМУ УМВС України в Полтавській області, паспорт знищений 25.03.1999 року Автозаводським РВ КМУ УМВС України в Полтавській області у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Отже, позивач не міг надати іншого документу для призначення пенсії, який підтверджує правовий зв’язок з Україною, ніж паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 року по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 року по справі № 608/1189/14-а, яка є обов’язковою для врахування з огляду на приписи ч.1 ст.244-2 КАС України.

Отже, з урахуванням наведених положень законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, рішення ЄСПЛ, рішення Конституційного Суду України та з урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1, як громадянка України, яка проживає за кордоном, не може бути позбавлена права на призначення пенсії у зв’язку з реєстрацією місця її проживання за межами території України, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку №22-1.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення від 27.06.2017 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 з мотивів відсутності у неї реєстрації місця проживання в Україні, діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, тобто, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України. Оскаржуване рішення є таким, що суперечить вимогам законодавства та порушує право позивачки на пенсійне забезпечення, а відтак, підлягає скасуванню.

Колегія суддів відмічає, що відповідачем не зазначено жодних інших підстав для відмови у призначенні пенсії позивачці, крім ненадання документів на підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні, та не викладено в спірному рішенні будь-яких зауважень з приводу наданих позивачкою документів щодо стажу, віку, заробітної плати.

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Беручи до уваги протиправність спірного рішення Кременчуцького об’єднаного УПФУ № 182 від 27.06.2017 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1, враховуючи, що станом на день звернення до відповідача за призначенням пенсії ОСОБА_1 досягла 66-річного віку (10.08.2016 року), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов’язання Кременчуцького об’єднаного УПФУ призначити та виплачувати позивачці пенсію за віком із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, які передбачені чинним пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру, з 22.06.2017 року.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 18.10.2017р. по справі № 537/3261/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 14.12.2017 р.