Постанова № 70999992, 11.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2017 р. Справа № 820/4258/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бегунца А.О.

Суддів: Рєзнікової С.С. , Старостіна В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Головного територіального управління юстиції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2017р. по справі № 820/4258/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного територіального управління юстиції у Харківській області

про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд: визнати дії Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо часткової відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 31.07.2017 (відмова у наданні копій наказів Головного територіального управління юстиції у Харківській області за період з 01.01.2016 по день надання відповіді на запит) незаконними; зобовязати Головне територіальне управління юстиції у Харківській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 31.07.2017, а саме: надіслати на електронну адресу ОСОБА_1 копії наказів Головного територіального управління юстиції у Харківській області за період з 01.01.2016р. по день надання відповіді на цей запит; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківській області (61001, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16, код ЄДРПОУ 34859512) на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 7040,00 грн.; в разі задоволення позову та у відповідності до статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України встановити судовий контроль за виконанням рішення, встановивши строк для подачі звіту про виконання судового рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2017р. зазначений позов задоволено частково. Визнано дії Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо часткової відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 31.07.2017р. (відмова у наданні копій наказів Головного територіального управління юстиції у Харківській області за період з 01.01.2016р. по день надання відповіді на запит) незаконними. Зобовязано Головне територіальне управління юстиції у Харківській області надати ОСОБА_1 право робити виписки, фотографувати, копіювати, сканувати, записувати на будь-які носії інформації тощо, накази Головного територіального управління юстиції у Харківській області за період з 01.01.2016р. по день вчинення зазначених дій у спеціально визначеному місці за місцем їх зберігання у Головному територіальному управлінні юстиції у Харківській області. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківській області (61002, м.Харків, вул.Ярослава Мудрого,16, код ЄДРПОУ 34859512) на користь ОСОБА_1 (м.Харків, проспект Перемоги, будинок 65 А, квартира 42, інн.2793600699, 26.06.1976 р.н.) судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 7040 (сім тисяч сорок) грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати в зазначеній частині та прийняти нову - про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову - про задоволення позовних вимог в повному обсязі, вважаючи, що рішення суду першої інстанції в зазначеній частині не відповідає нормам чинного законодавства, прийняте з порушенням норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини.

Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 01.08.2017р. позивач звернувся до відповідача з запитом про надання публічної інформації від 31.07.2017р., згідно якого просив надати інформацію про кількість наказів управління, виданих з 01.01.2016р. по день надання відповіді на запит та надати копії наказів, виданих з 01.01.2016р. по день надання відповіді на запит шляхом надіслання на електронну адресу позивача.

Відповідач листом від 07.08.2017р. №127-2017/01-19 повідомив позивача, що з запитуваної дати по день розгляду запиту позивача відповідачем було видано 10283 накази. Копії наказів в електронному вигляді не створюються, тому запитувана позивачем інформація потребує її створення в інший спосіб, в звязку з чим, згідно абз.2 п.п. 1.2 п. 1 наказу ГТУ юстиції у Харківській області №291/4 від 25.05.2015р. Питання виконання Закону України Про доступ до публічної інформації, відповідач не є розпорядником цієї інформації. З урахуванням викладеного позивачу відмовлено у наданні копій наказів в електронному вигляді.

Не погодившись із вказаною відмовою Головного територіального управління юстиції у Харківській області, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість доводів позовної заяви щодо неправомірних мотивів відмови відповідача у задоволенні прохання позивача про надання йому копій документів та, відповідно, обґрунтованості позовних вимог про визнання дій відповідача щодо часткової відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації від 31.07.2017р.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання субєктами владних повноважень своїх обовязків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні субєкта владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" гарантує, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акту, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Згідно Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації визначено, що запитувана інформація має бути зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.

Зокрема, згідно п. 9.1. зазначеної вище Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України передбачено, що збереженість на матеріальних носіях як головна властивість інформації (частина перша статті 1 Закону №2939-VI) означає, що вона повинна бути викладена у письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі та зафіксована відповідно на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві (абзац четвертий статті 1 Закону України від 9 квітня 1999 року №595-XIV "Про обов'язковий примірник документів", абзац перший частини першої статті 25 Закону України від 25 червня 1991 року №1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища"). Із цієї властивості випливає, що на момент виникнення правовідносин щодо неї публічна інформація повинна бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом діяльності.

Закон № 2939-VI не регулює відносин зі створення публічної інформації; предметом його регулювання є діяльність з приводу інформації, яка вже існує (створена, отримана, знаходиться у володінні) на момент виникнення конкретних інформаційних відносин з приводу неї. Тому на підставі згаданого Закону має бути забезпечено доступ як до інформації, створеної (отриманої) до набрання ним чинності (9 травня 2011 року), так і до інформації, створеної (отриманої) після цієї дати.

Статтею 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобовязаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, повязані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною пятою статті 19 цього Закону.

Вказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, відмова в наданні інформації є обґрунтованою лише у разі, якщо розпорядник на запит вказує якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію. В іншому випадку така відмова надати запитувану інформацію є необґрунтованою та такою, що суперечить Закону.

Таких підстав у листі Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.08.2017р. №127-2017/01-19 не наведено, а лише зазначено, що копії наказів в електронному вигляді не створюються, тому запитувана позивачем інформація потребує її створення в інший спосіб, в звязку з чим, згідно абз.2 п.п. 1.2 п. 1 наказу ГТУ юстиції у Харківській області №291/4 від 25.05.2015р. Питання виконання Закону України Про доступ до публічної інформації, відповідач не є розпорядником цієї інформації.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації визначено, що Закон №2939-VI не містить переліку способів ознайомлення запитувача інформації із запитуваною інформацією.

Зважаючи на частину другу статті 34 Конституції України та частину другу статті 7 Закону №2657-XII про те, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом, спосіб ознайомлення визначається самим запитувачем інформації.

Винятком є випадок, коли розпорядник надсилає відповідь, в якій міститься відмова або відстрочка розгляду запиту. Для таких випадків законом передбачена обов'язкова письмова форма (частини п'ята і шоста статті 22 Закону №2939-VI).

Згідно п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації вказано, що частиною п'ятою статті 19 Закону №2939-VI, зокрема, передбачено можливість зазначення у запиті лише електронної адреси. Це свідчить про можливість обрання виключно електронної форми листування з розпорядником інформації і, відповідно, отримання відповіді на запит тільки на електронну адресу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковими доводи відповідача про те, що відповідь на інформаційний запит позивача передбачає створення нової інформації, оскільки в даному випадку мова йде про переведення вже існуючої у відповідача інформації в електронний вигляд, тобто надання інформації, яка вже існує та розпорядником якої є відповідач у вигляді, обраному запитувачем інформації.

При цьому, посилання відповідача на виданий ним наказ №291/4 від 25.05.2015р. Питання виконання Закону України Про доступ до публічної інформації, згідно якого передбачено, що відповідач не є розпорядником інформації за запитами на інформацію стосовно інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення аналітичної обробки даних або, яка потребує створення в інший спосіб, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, згідно аналізу норм вказаного Закону, якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною.

В даній справі позивач не запитував узагальнених даних, які потребують обробки або проведення змістовного аналізу, а запитав дані про кількість виданих відповідачем наказів, на що отримав відповідь, а також запитав копії виданих наказів в електронному вигляді, на що йому було відмовлено.

Відповідач вважав, що в даному випадку мова йде про створення інформації в інший спосіб, хоча насправді питання стосується не створення інформації, а форми її надання. При цьому поняття створення інформації в інший спосіб передбачає створення інформації, а не її носія.

Разом з тим, згідно п. 11.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації зазначено, що аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону №2657-XII свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну.

У разі, якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена.

В даній справі проведення робіт із сканування запитаних позивачем наказів в обсязі 10283 покладе на відповідача надмірний тягар та паралізує його роботу. При цьому, колегія суддів враховує, що для проведення такої роботи необхідно вилучення оригіналів наказів з відповідних номенклатур, їх сканування та направлення на електронну адресу позивача.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що за наявної кількості його працівників для проведення таких робіт необхідно буде залучити значну кількість або всіх працівників та витратити значну кількість часу, оскільки обсяг цієї роботи є дуже значним. Водночас, це може спричинити негативні наслідки в діяльності відповідача щодо виконання покладених на нього обовязків.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позовної заяви щодо неправомірних мотивів відмови відповідача у задоволенні прохання позивача про надання йому копій документів та, відповідно, обґрунтованості позовних вимог про визнання дій відповідача щодо часткової відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації від 31.07.2017р. (відмова у наданні копій наказів Головного територіального управління юстиції у Харківській області).

При цьому, колегія суддів зауважує, що обсяг копіювання запитуваних наказів є значним, позивачем згідно ч. 2 ст. 21 Закону України Про доступ до публічної інформації не сплачувалась визначена Законом плата за виготовлення копій наказів на паперовому носії, а також бере до уваги положення п. 10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації, за яким - доступ до інформації може забезпечуватися як шляхом надання копій документів (частина друга статті 21 Закону №2939-VI), так і шляхом перегляду документів за місцезнаходженням розпорядника інформації.

Так, згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 14 Закону України Про доступ до публічної інформації, розпорядник інформації зобов'язаний визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо.

Враховуючи вищевикладене, з метою поновлення прав позивача, гарантування їх дотримання та захисту в спірних правовідносинах, згідно абз. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України, колегія суддів вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції в частині зобовязання відповідача надати позивачу можливість перегляду, знімання копій, фотографування, сканування, вчинення виписок, тощо з запитуваних ним наказів у місці їх зберігання.

Щодо вимоги в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_1 судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 7040 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Підстави та порядок відшкодування витрат на правову допомогу визначено у ст. 90 КАС України, зокрема: витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України від 20.12.2011 року № 4191-VI Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах (зі змінами та доповненнями) передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, підставою для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу у адміністративних справах є документальне підтвердження участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно ч. 1 ст. 45 КАС України про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення секретарем судового засідання складається протокол.

В обґрунтування заявленої вимоги позивачем надано до суду: договір про надання правової допомоги від 09.08.2017 року, згідно з яким ОСОБА_1, як замовник доручає, а ОСОБА_2, як виконавець, зобовязує надавати замовнику правову допомогу у справі про оскарження дій Головного територіального управління юстиції у Харківській області, повязаних із розглядом запиту на отримання публічної інформації від 31.07.2017 року, а також, в разі необхідності та бажання замовника, із інших питань на строк дії цього договору (термін дії договору до 18.05.2019р.) (а.с.15-17); акт виконаних робіт від 01.09.2017 р. (а.с.25); калькуляція рахунок (а.с.23,79); диплом магістра ОСОБА_2 на підтвердження отримання повної вищої освіти за спеціальністю "Правознавство" та здобуття кваліфікації юриста (а.с.18); квитанції до прибуткового ордера (а.с.24); код КВЕД 69.10 діяльність у сфері права (а.с.19).

Згідно наданої калькуляції-рахунку №1 від 01.09.2017р. вбачається, що вартість за послуги з ознайомлення з первісним матеріалом (документами) замовника, їх вивчення та аналіз на предмет належності, допустимості, ступеню ймовірного доказового значення за три години складає 1920 грн. (1год=640грн.); вартість за аналіз нормативного матеріалу, коментарів, розяснень, пошук і вивчення консультацій, судової практики в аналогічних справах, узагальнень судів касаційних інстанцій та правових позицій Верховного Суду України, публікацій науковців, висновків фахівців за чотири години складає 2560 грн. (1год.=640грн.); вартість складання тексту позовної заяви в інтересах ОСОБА_1 про визнання дій Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо не надання публічної інформації незаконними, підготовка додатків та примірників позовної заяви й доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі за чотири години складає 2560 грн. (1год=640грн.) (а.с.23)

Однак, колегія суддів зазначає, що перераховані вище дії щодо підготовки матеріалів та складання позовної заяви не містять ознак окремих процесуальних дій, здійсненних поза межами судового засідання, а тому вказана позивачем сума витрат не підлягає стягненню відповідно до вимог ч.1 ст. 1 Закону України від 20.12.2001 року № 4191-VI Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах.

Оскільки позивачем не надано документальних підтверджень здійснення витрат на правову допомогу, пов'язаних із участю особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням або ж під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, тому суд першої інстанції необґрунтовано прийняв рішення про стягнення судових витрат у розмірі 7040 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення заявлених позивачем судових витрат в сумі 7040 грн., а тому постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови про відмову в стягненні судових витрат.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196 п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Харківській області - задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2017р. по справі № 820/4258/17 скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківській області (61001, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16, код ЄДРПОУ 34859512) на користь ОСОБА_1 судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 7040 (сім тисяч сорок) гривень.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні вимог про стягнення судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 7040 (сім тисяч сорок) гривень - відмовити.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2017р. по справі № 820/3309/17- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5

Повний текст постанови виготовлений 14.12.2017 р.