Постанова № 70999370, 13.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Справа: № 826/14658/16 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Обушевської З.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2016 р. № 1819642-1305.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2017 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, оскаржувана постанова суду прийнята за неповно встановлених обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.) зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві) та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності про що свідчить свідоцтво платника єдиного податку від 01.04.2012р. року серії НОМЕР_1, в якому зазначено: - місце провадження господарської діяльності - АДРЕСА_1; - вид або види господарської діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна тощо.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.09.2011 року по справі №13/298 встановлено право власності ФОП ОСОБА_2 на нежиле приміщення загальною площею 176,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1.

28.04.2016 р. ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 1819642-1305, яким позивачу, відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст.і 54, п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України, визначено суму грошового зобов'язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб у розмірі 32 294,11 грн.

Позивач, вважаючи таке податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2016 р. № 1819642-1305.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законом України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 р. № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп.пп. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

У п. 269.1 ст. 269 ПК України визначено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Пунктом 270.1 статті 270 ПК України передбачено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У відповідності до п. 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Пунктами 286.1, 286.6 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Згідно з п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.

У ст. 15 Закону № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У п. 291.3 ст. 291 ПК України закріплено, що юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу ХІV Податкового кодексу України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Відповідно до п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Пунктом 269.2 ст. 269 ПК України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу ХІV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України визначають, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У ч.ч. 1-2 ст. 120 ЗК України визначено, що в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125, 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що обов'язок сплати земельного податку виникає з моменту набуття в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею.

При цьому, нарахування земельного податку здійснюється на підставі даних Державного земельного кадастру (далі - ДЗК), виходячи з площі земельної ділянки, яка, у разі виникнення в особи права користування землею внаслідок набуття права власності на нерухоме майно, вираховується пропорційно до його площі.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що ані до суду першої інстанції, ані на виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 р. /Т.1 а.с.122-123/ відповідачем не було надано жодних доказів, підтверджуючих факт наявності у позивача прав (власності або користування) на земельну ділянку площею 118 кв.м., щодо якої йому було нараховано земельний податок, як і не доведено, що нарахування спірного податкового зобов'язання здійснювалося на підставі даних ДЗК, як таке прямо передбачено п. 286.1 ст. 286 ПК України.

Більш того, представник відповідача у судовому засіданні вказані обставини також не змогла пояснити та, зокрема зазначила, що їй не відомо, звідки взято площу земельної ділянки 118 м.кв. при нарахуванні позивачу земельного податку, як і не відомо, чи враховувалися дані ДЗК при цьому, чи дотримано вимоги пропорційності площі земельної ділянки нерухомому майну позивача, як таке передбачено п. 287.8 ст. 287 ПК України, а також чому податковим органом було застосовано одночасно два коефіцієнти індексації грошової оцінки при здійсненні розрахунку.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що відповідач, на якого частиною 2 статті 71 КАС України, у даному випадку покладено обов'язок доказування, не довів правомірності прийняття ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 28.04.2016 р. № 1819642-1305 та взагалі не зміг пояснити, на підставі яких даних воно нараховано.

При цьому, апеляційний суд застосовує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 01.07.2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії», відповідно до яких, саме орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Таким чином, колегія суддів приймає до уваги та враховує доводи апелянта щодо нарахування йому земельного податку за відсутності достатніх та необхідних для цього правових підстав та вважає, що прийняте відповідачем податкового повідомлення-рішення від 28.04.2016 р. № 1819642-1305 є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, приходячи до такого висновку, судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що він звільнений від обов'язку сплати земельного податку у зв'язку з перебуванням на спрощеній системі оподаткування та сплатою єдиного податку, оскільки, як зазначалося вище, умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі № 826/14703/13-а.

Враховуючи вищевикладені обставини та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, відповідно до ст. 86 КАС України, судова колегія приходить до висновку про наявність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову у цій справі та вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясувано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, визнано встановленими обставини, які не підтверджені, та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Отже, судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2017 року - скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 159, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2017 року - скасувати.

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.04.2016 р. № 1819642-1305.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Повний текст рішення, у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 13 грудня 2017 року.

Головуючий суддя:

Судді: