Постанова № 70996428, 03.11.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2017 року №810/3300/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Басай О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач, Підприємець) з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі відповідач, податковий орган), в якому просить визнати протиправними та нечинними вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.06.2017 №Ф-0002601303 (далі оскаржувана вимога) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13.06.2017 №0002611303 (далі оскаржуване рішення).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані рішення про застосування штрафних санкцій та вимога про сплату боргу, прийняті відповідачем з порушенням Податкового кодексу України (далі ПК), а тому підлягають скасуванню.

З приводу встановленого актом перевірки порушення, позивач пояснює, що податок на додану вартість (далі ПДВ) і акцизний податок є непрямими податками, а тому вважає, що вона правомірно не включила акцизний податок у валовий дохід за 2015 рік.

Також зазначає, що відповідно до ПК та безпосередньо "Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування", затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за результатами розгляду акта документальної перевірки приймаються протягом 10 робочих днів з дня, що настав за днем вручення платнику податків акта перевірки. В супереч зазначеним вимогам, податковий орган прийняв оскаржувані податкову вимогу та рішення через півроку з дня отримання позивачем акта перевірки.

Відповідач позову не визнав, в обґрунтування доводів зазначив, що перевіркою правильності визначення суми чистого оподаткованого доходу встановлено порушення п. 177.1, п. 177.2 ст. 177 ПК, а саме: заниження суму валового доходу за період 2013-2015 рік на загальну суму 71677,73 грн., в т.ч. за 2013 рік 559,73 грн., за 2015 рік 71118,00 грн.

У звязку з чим, на дану суму було нараховано єдиний соціальний внесок в розмірі 24872,18 грн., в т.ч. за 2013 рік -194,23 грн., за 2015 рік 24677,95 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 вирішено розгляд даної адміністративної справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) зареєстрована як фізична особа-підприємець 17.08.2010 за адресою місця проживання: 09700, АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 №756907 (том 1, а.с. 9).

У період з 25.10.2016 по 07.11.2016, посадовими особами Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (далі Білоцерківська ОДПІ) на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п.75.1 ст.75, ст.77, п.82.1 ст. 82 ПК, відповідно до направлень на перевірку від 25.10.2016 №822, №823, №824, №825, виданих Білоцерківською ОДПІ, та на підставі плану-графіку проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання на ІV квартал 2016 року, проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

За результатами якої складено акт перевірки від 21.11.2016 №965/13-03/2962902566/208 (далі акт перевірки), у висновках якого, зокрема, встановлено порушення абз. 2 п. 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено нарахування єдиного внеску в сумі 24872,18 грн., в тому числі за 2013 рік в сумі 194,23 грн. та за 2015 рік в сумі 24677,95 грн. (том 1, а.с. 10-39).

В акті перевірки зазначено, що в порушення п. 177.1, п. 177.2, ст. 177 ПК перевіркою встановлено заниження суми валового доходу за період 2013-2015 рік на загальну суму 71677,73 грн., в т.ч. за 2013 рік 559,73 грн., за 2015 рік 71118,00 грн.

Так, згідно поданих декларацій з податку на додану вартість обсяг реалізації скрапленого газу за 2013 рік становить 701231,00 грн. Згідно поданої декларації про майновий стан і доходи валовий дохід підприємця за 2013 рік складає 694233,60 грн. Отже, розбіжність становить 6997,40 грн. Згідно пояснення ФОП ОСОБА_1 станом на 01.01.2014 дебіторська заборгованість по покупцях, а саме Районному відділу освіти Богуславської РДА 6437,67 грн. (без ПДВ). Згідно платіжного доручення №2739 від 24.01.2014 та платіжного доручення №938454 від 17.02.2014 Районним відділом освіти Богуславської РДА було погашено дану заборгованість. Згідно книги обліку доходів і витрат суму в розмірі 6437,67 грн. (без ПДВ) ФОП ОСОБА_1 було включено до валового доходу у 2014 році.

Податковий орган зазначив, що до валового доходу за 2013 рік не включено надходження коштів на розрахунковий рахунок в розмірі 559,73 грн.

Згідно поданих декларацій з податку на додану вартість обсяг реалізації скрапленого газу за 2015 рік становить 1266767,00 грн. Згідно поданої декларації про майновий стан і доходи валовий дохід підприємця за 2015 рік складає 1192305,60 грн. Згідно наданого пояснення ФОП ОСОБА_1 щодо даної розбіжності сума акцизного податку у розмірі 71118,00 грн. не включена до валового доходу за 2015 рік.

Із змісту акта випливає, що перевіркою встановлено порушення п. 2 частини першої Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI, а саме: заниження суми єдиного соціального внеску за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, що підлягає сплаті з фактично отриманого чистого доходу в сумі 24872,18 грн., в т.ч. за 2013 рік 194,23 грн., за 2015 рік 24677,95 грн.

На підставі акта перевірки, 03.01.2017 Білоцерківською ОДПІ виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000011303/1, якою визначено недоїмку щодо сплати єдиного внеску в розмірі 24872,18 грн. (том 1, а.с. 40).

Також, на підставі акта перевірки, 03.01.2017 Білоцерківською ОДПІ прийнято рішення №0000031303/1 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 2496,93 грн. (том 1, а.с. 13).

Не погоджуючись з вказаними рішенням та вимогою, позивач оскаржив його до вищестоящого податкового органу в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарги, ГУ ДФС у Київській області рішенням від 22.03.2017 №10-36-10-01-04 скасувало їх, зазначивши при цьому, що при їх винесені Білоцерківською ОДПІ не враховано вимоги Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу що покращення інвестиційного клімату України" від 21.12.2016 №1797-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, та яким внесено зміни у статтю 19-1 ПК, якою визначено перелік функцій контролюючого органу (том 1, а.с. 112-114).

На підставі акта перевірки, з урахуванням вказаного рішення, 13.06.2017 відповідачем виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0002601303, якою визначено недоїмку щодо сплати єдиного внеску в розмірі 24872,18 грн. та прийнято рішення №0002611303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 2496,93 грн. (том 1, а.с. 115-116).

Не погоджуючись з оскаржуваними вимогою та рішенням позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску визначається Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Виходячи зі змісту пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частина третя статті 6 Закону №2464-VI передбачає, що обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з абзацом першим пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до абзацу 4 пункту 164.1 статті 164 ПК (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, здійснюється відповідно до положень статті 177 ПК.

Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу (п.177.1 ст.177 ПК).

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 ПК, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 177.10 статті 177 ПК, фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Щодо заниженням Підприємцем доходу за 2015 рік в результаті не віднесення ним до валового доходу, сплаченого у вартості товарів, акцизного податку в сумі 71118,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.4 пункту 14.1 статті 14 ПК, акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, визначено пунктом 177.4 статті 177 ПК. Однак, вказаний перелік не містить акцизного збору, включеного до вартості товару та сплаченого під час його придбання.

Проте, податок на додану вартість як і акцизний податок на споживання окремих видів товарів, є також непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм ПК (пп.14.1.178 ПК).

А відповідно до пункту 177.3 статті 177 ПК, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Отже, з наведених норм вбачається, що податок на додану вартість та акцизний податок мають однакову правову природу, а саме: обидва цих податки є непрямими. Однак, норма пункту 177.3 статті 177 ПК не робить виключення для фізичних осіб-підприємців щодо не включення акцизного податку до доходу.

Нормами чинного податкового законодавством передбачено основоположні принципи функціонування податкової системи країни, зокрема такі як єдиний підхід до встановлення податків і зборів (пп.4.1.11 п.4.1 ст.4 ПК), нейтральність оподаткування (пп.4.1.8 п.4.1 ст.4 ПК), відповідно до якого установлення податків та зборів повинно відбуватись у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.

Крім того, відповідно до пункту 6.1 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів, не визнається доходами.

Сума акцизного податку не є та не може визнаватися доходом фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування, оскільки така сума не збільшує економічних вигід для підприємця, а отже, не відповідає основному критерію поняття "дохід"; вимога щодо включення акцизного податку до доходу фізичної особи-підприємця прямо суперечить таким принципам податкового законодавства як єдиний підхід до встановлення податків та зборів та нейтральність оподаткування.

Аналогічна правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30.03.2017 по справі №К/800/29340/16.

При цьому, суд звертає увагу на подальше вдосконалення законодавцем правового регулювання питання щодо оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, шляхом доповнення пункту 177.3 статті 177 ПК підпунктом 177.3.1, згідно з Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21.12.2016 №1797-VIII, яким визначено, що не включаються до доходу фізичної особи-підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування відповідачем ФОП ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску та відповідних штрафних санкції, на не відображену нею суму акцизного податку у своєму валовому доході за 2015 рік.

Таким чином, в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 177.1, пункту 177.2 статті 177 ПК, та як наслідок, встановлене порушення пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, що призвело до нарахування відповідачем єдиного соціального внеску Підприємцю за 2015 рік в розмірі 24677,95 грн.

Натомість, висновки податкового органу щодо заниженням Підприємцем доходу за 2013 рік, в результаті не включення ним до валового доходу надходження коштів на розрахунковий рахунок в сумі 559,73 грн., матеріалами справи не спростовані.

Відповідно до абзацу першого частини одинадцятої статті 8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Таким чином, висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 177.1, пункту 177.2 статті 177 ПК, та як наслідок, встановлено порушення пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, що призвело до нарахування відповідачем єдиного соціального внеску Підприємцю за 2013 рік в розмірі 194,23 грн. є обґрунтованим.

Згідно з пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

У звязку з чим, штрафна санкція за донарахування контролюючим органом єдиного соціального внеску Підприємцю за 2013 рік складає 19,42 грн. (194,23х10%).

Ураховуючи зазначене, суд вважає, що позов слід задовольнити, а саме: визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0002601303 в частині недоїмки щодо сплати єдиного внеску в розмірі 24677,95 грн. та рішення Головного управління ДФС у Київській області №0002611303 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 2477,51 грн..

Щодо посилання позивача на порушення відповідачем строків прийняття оскаржуваних вимоги та оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами пункту 102.1 статті 102 ПК, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

В даному випадку, відповідачем прийняті вказані рішення та вимогу в межах строку давності, визначеної в пунктом 102.1 статті 102 ПК.

Також, помилковим є посилання позивача на статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. При цьому, позивач посилається на те, що у звязку із порушеннями викладеними в акті перевірки, Білоцерківською ОДПІ прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.01.2017 №Ф-0000011303/1 та рішення від 03.01.2017 №0000031303/1 про застосування штрафних санкцій, за той же період, з тих самих підстав.

Проте, слід враховувати, що рішенням Головного управління ДФС у Київській області від 22.03.2017 №10-36-10-01-04 вказану вимогу та рішення було скасовано.

Згідно з частиною першою статті 94 КАС, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13.06.2017 №0002611303 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 2477,51 грн.

Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.06.2017 №Ф-0002601303 в частині недоїмки щодо сплати єдиного внеску в розмірі 24677,95 грн.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (09700, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 5а, ідентифікаційний код: 39393260).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СуддяБасай О.В.