Постанова № 70996064, 05.12.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року (о 15 год. 55 хв.)Справа № 808/2167/17 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Новікової Д.А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплюс-Сервіс»

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроплюс-Сервіс» (далі ТОВ «Агроплюс-Сервіс», позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі ГУ ДФС у Запорізькій області, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.05.2017 №0000671200 по застосуванню штрафу у розмірі 20% на суму 119 368,20 грн., видане відповідачем на виконання акту камеральної перевірки позивача №69/08-25-12-01/33471898 від 12.04.2017 у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Зокрема, посилається на приписи п. 78.2 ст. 78 Податкового кодексу України та зазначає, що відповідачем вже була проведена планова перевірка за аналогічний період, при цьому, стосовно порушення термінів сплати узгодженого податкового зобовязання жодної інформації у акті не відображено. Крім того, із посиланням на п. 209.1 ст. 209 Податкового кодексу України, в редакції яка діяла в 2014-2015 роках, вважає, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку для інших виробничих цілей. Таким чином, на думку представника позивача, обовязок ТОВ «Агроплюс-Сервіс» щодо сплати податку на додану вартість має спеціальний режим, і оскільки податок за скороченою декларацією не підлягає перерахуванню до бюджету, відповідно ці кошти не підпадають під поняття грошового або податкового зобовязання. Зазначені суми податку акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Вказує, що декларації позивача з ПДВ (їх форма та порядок заповнення) не передбачають розрахунки з бюджетом, внаслідок чого податкові зобовязання, які виникають за такими деклараціями, не можуть визначатися як податкові або грошові зобовязання до бюджету, у звязку із чим до позивач не може бути застосовано штрафна санкція, визначена у п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України. Також вважає, що контролюючим органом застосовано відповідальність за період лютий 2014 року, який на момент камеральної перевірки (12.04.2017) знаходився за межами давності, визначеною ст. 102 Податкового кодексу України, а тому просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, наведених у наданих суду запереченнях від 01.12.2017 №287/08-01-10-05 (вх. №33738). Щодо посилання позивача на акт документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Агроплюс-Сервіс» від 27.03.2017 №158/08-01-14-01/33471898 зазначає, що при проведенні документальної планової виїзної перевірки не перевірялось питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, а тому це питання було предметом камеральної перевірки. Посилається також на приписи ст. 67 Конституції України, п. 54.1 ст. 54, п. 57.1 ст. 57, п. 126.1 ст. 126, п. 203.1, 203.2 ст.203,Податкового кодексу України та вказує, що на підставі вищевикладеного, ГУ ДФС у Запорізькій області вважає, що при складанні податкового повідомлення-рішення №0000671200 від 13.05.2017 контролюючим органом було дотримано всіх вимог діючого законодавства. Враховуючи наведене, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На підставі ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

ТОВ «Агроплюс-Сервіс» (ідентифікаційний код 33471898) є юридичною особою, яка зареєстрована 08.04.2005, що підтверджується випискою, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та з 06.02.2009 сільськогосподарське підприємство зареєстроване як субєкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, про що свідчить Свідоцтво №100186986 НБ №086732.

Відповідно до Довідки №15/1605 від 12.04.2005 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача за КВЕД є: 01.11.0 Вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесення до інших класів рослинництва; 01.21.0 Розведення великої рогатої худоби; 01.22.0 Розведення овець, кіз, коней; 01.23.0 Розведення свиней; 51.21.0 Оптова торгівля зерном та кормами для тварин; 51.11.0 Посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами.

Посадовою особою ГУ ДФС у Запорізькій області проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності, своєчасності подання податкової звітності, сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, своєчасності реєстрації податкових накладних в ЄРПН позивача за лютий 2014 року, березень 2015 року про несвоєчасну сплату, результати якої оформлено актом № 69/08-25-12-01/33471898 від 12.04.2017.

У вказаному акті перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, оскільки платником податку несвоєчасно сплачено суму грошового зобовязання, задекларований у податкових деклараціях зі спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства за періоди, а саме:

лютий 2014 року, Декларація №9014425963 від 19.03.2014 на суму 147 177,00 грн., граничний термін сплати 30.03.2014, фактично сплачено 12.05.2014 у сумі 41 952,00 грн., кількість днів затримки 43 дні,

березень 2015 року, Декларація №9070640240 від 16.04.2015 на суму 702 060,00 грн., граничний термін сплати 30.04.2015, фактично сплачено 07.07.2015 у сумі 100 000,00 грн., кількість днів затримки 68 дні, фактично сплачено 08.07.2015 у сумі 100 000,00 грн., кількість днів затримки 69 дні, фактично сплачено 09.07.2015 у сумі 200 000,00 грн., кількість днів затримки 70 дні, фактично сплачено 10.07.2015 у сумі 90 000,00 грн., кількість днів затримки 71 дні, фактично сплачено 13.07.2015 у сумі 64 889,00 грн., кількість днів затримки 74 дні, відповідальність за що передбачено п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України. ОСОБА_3 направлено на адресу позивача 12.04.2017 та вручений поштою його уповноваженому представнику 25.04.2017, про що свідчить рекомендоване поштове повідомлення та фіскальний чек.

На підставі зазначених висновків відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 13.05.2017, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 119 368,20 грн., що становить 20% несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 596 841,00 грн., розмір якого передбачено п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України.

ОСОБА_3 рішення разом із розрахунком штрафної санкції було направлено контролюючим органом на адресу ТОВ «Агроплюс-Сервіс» та вручено поштою його представнику за довіреністю 23.05.2017, про що свідчить рекомендоване поштове повідомлення, фіскальний чек та не заперечується відповідачем.

Вважаючи прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся із даним позовом до суду про його скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 6.1 ст. 6 Податкового кодексу від 02.12.2010 №2755-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі ПК України) податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 16.1 ст. 16 ПК України передбачено, що платник податків зобовязаний, зокрема:

- подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів;

- сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

За приписами п. 49.1, 49.2 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобовязаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають обєкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Пунктом 50.1 ст.50 ПК України встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку..

За змістом п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків (п. 56.11 ст. 56 ПК України).

Як встановлено пп. 54.3.5. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Згідно з абз. 3 п. 126.1 ст. 126 ПК України встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобовязання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах, зокрема, при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобовязання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до пп. 209.1, 209.2 ст. 209 ПК України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що протягом 2014-2015 років позивач був зареєстрований як сільськогосподарське підприємство - суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. В періоді, який перевірявся здійснював облік та подавав декларацію за операціями, що підлягають спеціальному режиму оподаткування.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що суми податку на додану вартість, нараховані підприємством від операцій за спеціальним режимом оподаткування і які підлягають акумулюванню на спеціальному рахунку, до бюджету не вилучаються і залишаються у розпорядженні платника податку, тобто такі суми не є грошовим зобов'язанням в розумінні Податкового кодексу України.

Однак суд вважає такі висновки необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 209.1, 209.2 ст. 209 ПК України резиденти, як-от: юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами (абзац другий пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПК України), які провадять підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Згідно зі спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Для спеціального режиму оподаткування сільськогосподарських підприємств характерні, зокрема, такі особливості:

- кошти, які сплачуються платником податків, акумулюються на його спеціальному рахунку, відкритому в установах банків та/або в органах Державного казначейства України (абз. 2 п. 209.2 ст. 209 ПК України). Нагромадження коштів на цьому рахунку здійснюється відповідно до Порядку;

- кошти платник податків має використовувати лише у конкретно встановлених законодавством цілях - для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (абз. 2 п. 209.2 ст. 209 ПК України);

- за нецільове використання таких коштів платник податків притягується до відповідальності (п. 123.2 ст. 123 ПК України).

За змістом п. 11.1, 11.2 ст. 11 ПК України спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом. Спеціальний податковий режим - це система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб'єктів. За пунктом 11.3 цієї статті спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів.

Згідно з пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України як грошове зобов'язання платника податків розуміють суму коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена у встановлений законом строк).

За змістом пп. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 ПК України на платника податку покладається обов'язок обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Водночас, податкове та митне законодавство передбачає пільги, за яких можливе звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплати ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 ст. 30 ПК України. Згідно із зазначеним пунктом підставами для податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що неперерахування сільськогосподарським підприємством сум ПДВ до бюджету, а залишення їх на своєму спеціальному рахунку і використання на цілі та в порядку, що встановлені податковим законодавством, є пільгою (преференцією), що надається цій категорії спеціальних суб'єктів оподаткування з урахуванням особливостей їх статусу та сфери діяльності. Однак наявна пільга не звільняє їх від виконання інших обов'язків у разі настання обставин, з якими ПК України пов'язує вчинення певних дій, зумовлених цим податком, зокрема й строків сплати узгоджених податкових зобов'язань встановлених ст. 126 ПК України. Та обставина, що сільськогосподарське підприємство не сплачує суми податкового зобов'язання до бюджету, а залишає їх у своєму розпорядженні й акумулює на спеціальному рахунку, не означає, що цей платіж перестає бути податком, а тому до позивача можуть застосовуватись штрафні санкції за порушення вимог податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція щодо застосування штрафних санкцій передбачених ПК України до осіб, що обрали спеціальний режим оподаткування сільськогосподарських підприємств, висловлена у постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 у справі № 2а/2370/2588/2012 (ЄДРСР № 56786270).

Частиною 1 ст. 244-2 КАС України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що податкове законодавство України не передбачено звільнення платника податків від відповідальності за несвоєчасну сплату (в даному випадку перерахування (акумулювання) на свій спеціальний рахунок) узгоджених податкових зобов'язань (податкового боргу) з будь-яких підстав.

За приписами п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, за періоди 2014 - 2015 роки позивач подавав відповідачу декларації з податку на додану вартість зі спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства.

В той же час, позивачем порушено строки перерахування (акумулювання) на свій спеціальний рахунок сум узгоджених зобов'язання з податку на додану вартість зі спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства по податковим деклараціям за звітні періоди: лютий 2014 року, березень 2015 року.

Загальна сума задекларованих грошових зобов'язань з податку на додану вартість зі спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства по деклараціям у вищезазначені періоди, строки перерахування (акумулювання) яких пропущено позивачем, складає 596 841,00 грн.

З огляду на зазначене, суд вважає, що визначений відповідачем позивачеві штраф у розмірі 20 % у сумі 119 368,20 грн. за платежем податок на додану вартість відповідає вимогам п. 126.1 ст. 126 ПК України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено ГУ ДФС у Запорізькій області правомірно.

Суд вважає необґрунтованим твердження представника позивача, що контролюючим органом застосовано відповідальність за період лютий 2014 року, який на момент камеральної перевірки (12.04.2017) знаходився за межами давності, визначеною ст. 102 Податкового кодексу України, оскільки як вбачається із розрахунку, якій міститься у ОСОБА_3 перевірки від 12.04.2017 №69/08-25-12-01/33471898, датою фактичної сплати зобовязання є 12.05.2014, тобто у межах строку давності 1095 днів.

Щодо посилання представника позивача та на акт документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Агроплюс-Сервіс» від 27.03.2017 №158/08-01-14-01/33471898 суд вважає за необхідне зауважити, що обмеження повторності проведення перевірки, визначене у абз. 2 п. 78.2 ст. 78 ПК України, стосується лише проведення документальної позапланової перевірки, проте у даному випадку відповідачем було проведено камеральну перевірку, якою за приписами пп.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій)

Аналізуючи вище викладені норми та матеріали справи, суд вважає, що позивачем правомірно та у відповідності до приписів законодавства позивачу нараховані штрафні санкції за несвоєчасність сплати позивачем податкового зобовязання з податку на додану вартість. В зв'язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку про правомірність прийнятого відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та застосування до позивача штрафних санкцій, що доводами позовної заяви та матеріалами справи не спростовується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Як встановлено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, відповідно до ст. 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.ст.167, 186, 254 КАС України.

Постанова суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.167, 186 КАС України.

Суддя І.В. Батрак