Постанова № 70995424, 04.12.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2017 р. Справа №805/3334/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 13 год. 25 хв.

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Олішевська В.В., при секретарі судового засідання Смаль О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 с. Крюківщина

До відповідача: Прокуратури Донецької області

про: визнання протиправними та скасування наказу прокурора Донецької області № 502-к від 30 серпня 2017 року та наказу прокуратури Донецької області № 1512-к від 04 вересня 2017 року.

за участю

представників сторін:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: ОСОБА_2 – за довіреню.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 с. Крюківщина, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Прокуратури Донецької області про визнання протиправними та скасування наказ прокурора Донецької області № 502-к від 30 серпня 2017 року та наказу прокуратури Донецької області № 1512-к від 04 вересня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказами Прокурора Донецької області від 30 серпня 2017 року № 1502-к та від 04 вересня 2017 року № 1512-к призначено на посаду старшого слідчого другого слідчого відділу управління прокуратури Донецької області ОСОБА_3, та на посаду старшого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області ОСОБА_4 відповідно. Позивач вважає зазначені накази Прокурора Донецької області незаконними, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки відповідачем порушено процедуру призначення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на посади – старших слідчих другого та третього слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області. Також, вважає, що накази не відповідають законодавству, оскільки добір кандидатів на посаду прокурора здійснюється на конкурсних засадах. Крім того, позивач посилається на те, що вищезазначені накази порушують її конституційні права на труд, оскільки позивач хотів зайняти одну з зазначених посад. Також. Позивач зазначає, що вона відповідає вимогам до кандидатів на посаду прокурора, визначених ч. 2 ст. 27 Закону України «Про прокуратуру».

Позивач у судове засідання не з’явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Через канцелярію суду надала клопотання про розгляд справи без її участі.

Представник відповідача надав суду заперечення на позовну заяву, в обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що Законом України «Про прокуратуру» або іншими законодавчими актами не передбачено особливого порядку призначення на посаду прокурора регіональної прокуратури, вимогами щодо конкурсного призначення законом передбачено лише для добору на посади прокурорів місцевої прокуратури вперше (ст. ст. 28-30 Закону України «Про прокуратуру»). В зв’язку з чим відповідач вважає, що порушень порядку призначення на посади не допущено.

Також, відповідач зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про прокуратуру» керівник регіональної прокуратури призначає на посади та звільняє з посади прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку. Відповідач звертає увагу на те, що керівник регіональної прокуратури має дискреційні повноваження щодо призначення прокурорів.

Крім того, відповідач вважає, що при прийнятті спірних наказів прокурором Донецької області не порушені права позивача, оскільки спірні накази прийнято 30 серпня 2017 року та 04 вересня 2017 року, у той час ОСОБА_1 звернулась з заявою з питань можливого працевлаштування 05 вересня 2017 року та 05 жовтня 2017 року, тобто після прийняття спірних наказів. Також, відповідач зазначає, що 05 вересня 2017 року на електронну адресу Прокуратури Донецької області надійшов запит ОСОБА_1 про доступ до публічної інформації, відповідно до якого позивач просив надати інформацію щодо наявних вакансій слідчих, що свідчить про те, що позивач мав лише намір у подальшому звернутися до прокуратури з заявою про працевлаштування. Відповідно позивач був повідомлений про відсутність вакантних посад. Відповідач, звертає увагу що запит ОСОБА_1 від 05 жовтня 2017 року був аналогічного змісту, та прокурором Донецької області була надана відповідь про відсутність наявних вакансій, а також роз’яснено порядок участі у конкурсі на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав обставини викладені у запереченнях на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НЕ № 730871, зареєстрована за адресою: Києво – АДРЕСА_1 (а.с. 98).

Згідно копії диплому серії КВ № 33260207 вбачається, що позивач у 2008 році закінчила Національний транспортний університет і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста (а.с. 9).

З 2008 році має юридичний стаж у галузі права, що підтверджується копією трудової книжки серії АЕ № 135286 (а.с. 10-12).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до Прокуратури Донецької області направлено звернення (запит на отримання публічної інформації) від 23 серпня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_1 просила надати інформацію стосовно наявності вакансії слідчого в слідчому управлінні Прокуратури Донецької області, та у разі відсутності такої посади, надати їй копію наказу про призначення особи на посаду слідчого. Крім того, позивач зазначила, що вказана інформація їй необхідна, оскільки вона має намір звертатися з питанням свого працевлаштування на посаду слідчого Прокуратури Донецької області. Зазначене звернення (запит на отримання публічної інформації) надійшов до Прокуратури донецької області засобами електронного зв’язку та зареєстрований у канцелярії прокуратури Донецької області 05 вересня 2017 року за № 32351 вх. 17, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 62).

07 вересня 2017 року на адресу позивача направлено відповідь № 19-972 вих-17 на звернення (запит на отримання публічної інформації), відповідно до якої позивача повідомлено про відсутність вакантних та тимчасово вакантних посад слідчих, а також зазначено, що наказом Прокурора Донецької області від 30 серпня 2017 року № 1502-к призначено на посаду старшого слідчого другого слідчого відділу слідчого управління Прокуратури Донецької області ОСОБА_3, та наказом Прокурора Донецької області від 04 вересня 2017 року № 1512-к призначено на посаду третього слідчого відділу слідчого управління Прокуратури Донецької області ОСОБА_4 (а.с. 64).

05 жовтня 2017 року засобами електронного зв’язку до Прокуратури Донецької області надійшов запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 23 серпня 2017 року, який зареєстрований у канцелярії прокуратури Донецької області 05 жовтня 2017 року за № 36843 вх. 17 (а.с. 66). Згідно запиту вбачається, що позивач просив надати інформацію щодо наявності вакансії слідчого в Слідчому управлінні Прокуратури Донецької області, та у разі відсутності такої, надати їй останню копію наказу про призначення особи на посаду слідчого, а також просила роз’яснити їй процедуру призначення на посаду слідчого, оскільки вона мала намір звертатися з питанням свого працевлаштування на посаду слідчого прокуратури Донецької області. Крім того, просила розглянути запит протягом днів, а відповідь направити на електронну адресу (а.с. 66).

Також, як додаток до запиту на отримання публічної інформації позивач додала заяву від 23 серпня 2017 року, відповідно до якої просила прийняти її на роботу до органів управління Прокуратури Донецької області на підставі положень Закону України «Про прокуратуру» (а.с. 67).

Прокуратурою Донецької області надана відповідь від 10 жовтня 2017 року № 19-1048 вих-17 на запит ОСОБА_5, відповідно до якої позивача повідомлено про відсутність вакантних або тимчасово вакантних посад слідчих, повідомлено про можливість звернення з питанням працевлаштування до Кваліфікаційно – дисциплінарної комісії прокурорів, а також роз’яснено порядок проведення добору кандидатів на посаду прокурора, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (а.с. 70). Зазначена відповідь 11 жовтня 2017 року направлена на електронну адресу позивача (а.с. 69).

Так, судом з матеріалів справи встановлено, що Наказом Прокуратури Донецької області від 30 серпня 2017 року № 1502-к керуючись пунктом 3 частини 11 Закону України «Про прокуратуру» призначено звільненого в порядку переведення з ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 старшим слідчим другого слідчого відділу слідчого управління Прокуратури Донецької області з 31 серпня 2017 року (а.с. 54).

Відповідно наказом Прокуратури Донецької області від 04 вересня 2017 року № 1512-к керуючись пунктом 3 частини 11 Закону України «Про прокуратуру» призначено ОСОБА_4 старшим слідчим третього слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області (а.с. 59).

Позивач не погодившись з прийнятими наказами від 30 серпня 2017 року № 1502-к та від 04 вересня 2017 року № 1512-к, оскільки вони порушують її конституційне право на труд, в зв’язку з чим оскаржив їх в судовому порядку.

Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі по тексту – Закон № 1697) визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1697 прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Приписами статті 5 Закону № 1697 визначено, що функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами. Делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Згідно ч. 1, 4 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Генеральна прокуратура України є органом прокуратури вищого рівня щодо регіональних та місцевих прокуратур, а регіональна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо місцевих прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної регіональної прокуратури.

Статтею 10 Закону № 1697 визначено, що у системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя. Регіональну прокуратуру очолює керівник регіональної прокуратури - прокурор області, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, який має першого заступника та не більше трьох заступників.У структурі регіональної прокуратури утворюються підрозділи - управління та відділи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про прокуратуру» керівник регіональної прокуратури, зокрема призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 27 Закону № 1967 прокурором регіональної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше трьох років.

Не може бути призначена на посаду прокурора особа, яка: визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною; має захворювання, що перешкоджає виконанню обов'язків прокурора; має незняту чи непогашену судимість або на яку накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що керівник регіональної прокуратури має право призначати на посади та звільняти з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

Так, судом встановлено, що 28 серпня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до прокурора Донецької області з заявою про призначення його на посаду старшого слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області (а.с. 49).

Згідно біографічної довідки вбачається, що ОСОБА_3 у 2003 році закінчив Академію державної податкової служби України та отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» та здобув кваліфікацію юриста; у 2016 році закінчив Національну академію внутрішніх справ України та здобув ступень магістра за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста (а.с. 50). Відповідно копії трудової книжки розпочав свою трудову діяльність у 2003 році (а.с. 79-81).

ОСОБА_3 наказом Прокуратури Донецької області від 30 серпня 2017 року № 1502-к призначено звільненого в порядку переведення з ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 старшим слідчим другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області з 31 серпня 2017 року (а.с. 54).

01 вересня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до прокурора Донецької області з заявою про призначення її на посаду старшого слідчого відділу третього слідчого управління прокуратури Донецької області (а.с. 55).

Згідно біографічної довідки вбачається, що ОСОБА_4 у 2009 році закінчила Київський університет права Національної академії наук України та отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста (а.с. 56, 85). Відповідно копії трудової книжки розпочала свою трудову діяльність у 2003 році (а.с. 87-89).

Наказом Прокуратури Донецької області від 04 вересня 2017 року № 1512-к керуючись пунктом 3 частини 11 Закону України «Про прокуратуру» призначено ОСОБА_4 старшим слідчим третього слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області (а.с. 59).

Судом з матеріалів справи встановлено, що 05 вересня 2017 року на електронну адресу прокуратури Донецької області надійшло звернення (запит на отримання публічної інформації) ОСОБА_1 від 23 серпня 2017 року, відповідно до якого позивач просила надати інформацію про наявні вакансії слідчого в слідчому управління Прокуратури Донецької області (а.с. 62). Також, 05 жовтня 2017 року відповідачем отримано запит на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 23 серпня 2017 року, відповідно до якого позивач також просила надати відповідача інформацію про наявність вакансій слідчого в Слідчому управління Прокуратури Донецької області та разом з зазначеним запитом була направлена заява від 23 серпня 2017 року, відповідно до якої просила прийняти її на посаду слідчого одного із слідчих відділів управління прокуратури Донецької області.

За результатами розгляду запитів на отримання публічної інформації позивачу були надані відповіді від 07 вересня 2017 року № 19-972 вих-17 та від 10 жовтня 2017 року № 19-1048 вих-17, відповідно до яких позивача повідомлено про відсутність вакантних посад слідчого в слідчому управлінні Прокуратури Донецької області, зазначено що наказами прокуратури Донецької області від 30 серпня 2017 року № 1502-к та від 04 вересня 2017 року № 1512-к призначено на посаду старшого слідчого другого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області ОСОБА_3 та призначено на посаду старшого слідчого третього слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області ОСОБА_4.

Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом ОСОБА_1 зазначала, що вищезазначені накази порушують її конституційні права на труду, однак суд не погоджуються з доводами позивача, та зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звідси, поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 800/206/15).

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 8 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Таким чином, судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Тобто, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що спірні накази порушують її конституційне право на суд, однак суд звертає увагу на те, що накази прокуратури Донецької області від 30 серпня 2017 року № 1502-к та від 04 вересня 2017 року № 1512-к були прийняті ще до звернення позивача до прокуратури Донецької області з запитом на отримання публічної інформації від 23 серпня 2017 року, який був отримано відповідачем лише 05 вересня 2017 року. Крім того, з наданого запиту вбачається, що позивач лише просить надати інформацію стосовно наявної вакансії слідчого в Слідчому управлінні Прокуратури Донецької області, та зазначала лише про намір у подальшому звернутися до прокуратури з питанням працевлаштування.

Також, суд звертає увагу, що заява про прийняття позивача на роботу до органів прокуратури та призначення на посаду слідчого одного із слідчих відділів слідчого управління Прокуратури Донецької області надійшла до відповідача разом із запитам на отримання публічної інформації від 23 серпня 2017 року лише 05 жовтня 2017 року, тобто вже після прийняття спірних наказів відповідачем.

Таким чином, суд зазначає, що позивачем не надано жодного доказу в обґрунтування порушення його прав та інтересів внаслідок прийняття оскаржуваних наказів.

Отже, враховуючи те, що оскаржувані накази не спричиняють порушення прав та законних інтересів позивача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що посилання позивача на те, що добір кандидатів на вакантні та тимчасово вакантні посади до органів прокуратури проводить лише на конкурсній основі є безпідставним, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 1697 добір кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури визначено, що добір кандидатів на посаду прокурора здійснюється на конкурсних засадах із числа осіб, які відповідають вимогам, установленим частинами першою та п'ятою статті 27 цього Закону, за результатами кваліфікаційного іспиту, проведеного відповідно до вимог цього Закону.

З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що добір кандидатів на конкурсних засадах проведення проводиться лише на посаду прокурора місцевої прокуратури.

Суд зазначає, що чинним законодавством не визначено проведення добору кандидатів на конкурсних засадах на посаду прокурора регіональної прокуратури. Відповідно кандидат має відповідати вимогам визначеним частиною 2 статті 27 Закону України «Про прокуратуру», а саме кандидат має бути громадянином України, який має стаж роботи в галузі права не менше трьох років.

Отже, посилання позивача на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були призначені на посаду з порушенням вимог чинного законодавства, а саме без проходження конкурсу на заміщення вакантної або тимчасово вакантної посаду прокурора у прокуратурі Донецької області є безпідставним, оскільки чинним законодавством не визначено процедуру проведення конкурсного добору кандидатів на вакантні та тимчасово вакантні посади регіональної прокуратури, а такий порядок встановлення лише для добору кандидатів до місцевої прокуратури.

Крім того, суд зазначає, що прокурор Донецької області в межах повноважень визначених п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про прокуратуру» має право призначити та звільняти прокурорів регіональної прокуратури. В зв’язку з чим, на думку суду відповідач призначаючи на посаду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та приймаючи спірні накази діяв в межах повноважень визначених Законом.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахування вищевикладеного, суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 с. Крюківщина до Прокуратури Донецької області про визнання протиправними та скасування наказу прокурора Донецької області № 502-к від 30 серпня 2017 року та наказу прокуратури Донецької області № 1512-к від 04 вересня 2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочсинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 с. Крюківщина до Прокуратури Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу прокурора Донецької області № 1502-к від 30 серпня 2017 року та наказу прокурора Донецької області № 1512-к від 04 вересня 2017 року. – відмовити.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 04 грудня 2017 року в присутності представника відповідача.

Повний текст постанови складено та підписано 11 грудня 2017 року.

Постанова може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови

Суддя Олішевська B.В.