Постанова № 70994038, 13.12.2017, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/5461/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«12» грудня 2017 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого – судді Глинської Д.Б.

при секретарі Івасюті А.М.

з участю: позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові

справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання до вчинення дій,

у с т а н о в и в :

у липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, в якому просив постановити рішення, яким:

- визнати протиправною бездіяльність Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо не нарахування та не виплати йому щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2006 - 2016 роки у розмірах, передбачених ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов’язати Шевченківський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради здійснити перерахунок та провести відповідні виплати йому, ОСОБА_1, щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2006 - 2016 роки, як особі, віднесеній до 1-ї категорії учасників ліквідації наслідків на ЧАЕС, у відповідності до положення ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням фактично виплачених йому сум за 2006 – 2016 роки.

В обґрунтування своїх вимог зіслався на те, що він, ОСОБА_1, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, є інвалідом 2 групи, і відповідно має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до даних, вказаних у листі №260310 -3677 від 20.06.2017 року Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щорічна одноразова допомога на оздоровлення йому у 2006 році призначена у розмірі 90 грн., як учасника ліквідації аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, інваліда 3-ї групи, а з 2007 року по 2016 рік у розмірі 120 грн., як інваліду 2-ї групи.

Вважає дії відповідача по нарахуванню йому у 2006 році у розмірі 90 грн., а у 2007 році у розмірі 120 грн. щорічної одноразової допомоги на оздоровлення незаконними та такими, що грубо порушують його права, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року особам, які постраждали внаслідок катастрофи і віднесені до 1-ї категорії, є інвалідами 2-ї групи, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Вважає дії відповідача неправомірними, що суперечать нормам чинного законодавства, тому вирішив звернутися в суд.

В судовому засіданні, яке було призначено на 12 грудня 2017 року о 15.30 год., позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, зіславшись на обставини, які викладені в адміністративному позові та просив його задовольнити.

Представник Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради у судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про місце, час та дату наступного судового засідання. Однак, в матеріалах справи міститься письмове заперечення відповідача на позов, в якому Шевченківський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради просить відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача, з’ясувавши обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з положеннями ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії А №064765.

ОСОБА_1 втратив 70% професійної працездатності, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із роботами по ліквідації Чорнобильської АЕС, що підтверджується довідкою серії ЛВА-2 № 014055 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Частиною 4 ст. 48 зазначеного Закону було передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення інвалідам ІІ групи виплачується у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

У подальшому до ст. 48 вказаного Закону внесено зміни, відповідно до яких щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Останні зміни внесені Законом України №76-VIII від 28 грудня 2014 року Пунктом 16 розділу III Прикінцевих Положень цього Закону зобов'язано Кабінет Міністрів у місячний строк з дня набрання чинності цим законом забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 - 2016 роки, на яку від Шевченківського відділу соціального захисту отримав відповідь за № 260310 – 3677 від 20 червня 2017 року про те, що виплата здійснювалася у розмірах, які передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» та постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Тобто, розмір вищевказаної допомоги для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами ІІІ групи становив 90 грн. за 2006 рік, а для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами ІІ групи становив 120 грн. за період 2007 – 2016 років.

Разом з цим, статтею 95 Конституції України встановлено, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про Державний бюджет України.

При вирішенні спірних правовідносин судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «ОСОБА_2 проти України» від 03 червня 2014 року, у якому суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, окрім іншого, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У п. 2.2 вказаного рішення Конституційний Суд України було зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116) (254к/96-ВР ), а у рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 зазначив, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України.

Таким чином, на переконання суду, позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання протиправними дії Шевченківського відділу соціального захисту щодо відмови у перерахунку та виплаті йому щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язання відповідача виплатити таку допомогу за 2006 - 2016 роки є безпідставними.

Відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи положення ст. 99 КАС України, судом приймається до уваги, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду за захистом свого права.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та враховуючи наведені вище норми матеріального права, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 10, 69, 70, 71, 158, 159, 160, 161, 162, 163 КАС України, Законом України "«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд,

п о с т а н о в и в:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання до вчинення дій – відмовити за їх безпідставністю.

Постанова може бути повністю або частково оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з моменту її проголошення через Шевченківський районний суд м. Львова.